Затянувшийся конфликт

3 июля исполнится два года с начала открытого противостояния между независимым профсоюзом артистов «Ника» и генеральным директором -  художественным руководителем Черниговского академического музыкально-драматического театра им. Т.Г.Шевченко Иваном Семененко. Тогда, два года назад, поводом для конфликта стало увольнение театрального режиссера Сергея Кузика. Сегодня опальный режиссер Сергей Кузик остался без работы, нет в живых лидера «Ники» Сергея Гончара, а конфликт, тем не менее, продолжается. Лозунг «Театр - не тюрьма!» остается актуальным. 11 июня нынешнего года одиннадцать артистов театра с этим же лозунгом вышли под стены облсовета. Депутаты пообещали разрешить конфликт.Ну такая у них робота - обещать! Со своей стороны мы приняли попытку показать показать точки зрения конфликтующих сторон.

- Что изменилось за последние два года в театре?
Виктория ПЕНЯЕВА:
- Если изменения и произошли, то только в худшую сторону. Театр - это поезд. Даже когда машинист его бросает - он все равно идет по инерции. Так мы и двигались пару лет после прихода Ивана Семененко благодаря тому, что у нас до его прихода был хороший репертуар, подготовленный предыдущими режиссерами и утвержденный тогдашним худсоветом. Потом Семененко понял, что деньги можно зарабатывать на другом. На аренде. Сравнивая работу заезжих "звезд" с нашей игрой, многие зрители говорили, что наш театр лучше - потому что заезжие приезжают просто "скосить бабки". Мы понимаем, что без аренд не обойтись, но нужно понимать, что в тот день, когда ставят аренду, артисты лишаются работы. "Спiльнi заходи" - это фальсификация: работают один-два актера, и то им оплачено "по-другому". Когда спектакли заменяются арендами – это неправильно! Театр должен оставаться театром! У нас бывало по 4-5 аренд в неделю! Да, нам регулярно платят зарплату, но ведь не это главное. Ведь каждый артист приходит для того, чтобы выходить на сцену, совершенствовать мастерство и встречаться со зрителем!

Поскольку вопрос отчета гендиректора перед сессией облсовета муссировался давно, то только в последние два месяца началась "активная" работа - постоянно идут репетиции, спектакли. Сейчас мы работаем практически без выходных, и то только с одной целью - показать облсовету работу театра. Хотя при этом зрителей на спектаклях – 30-40 человек.  Хотя никогда раньше мы не жаловались на отсутствие зрителя. Раньше постоянно обновлялся репертуар, хорошо работали распространители. Из 35 спектаклей каждый мог себе что-то выбрать. В пятый раз прошел "Мольер" - и заполненность была такая же, как и на премьере.

Иван СЕМЕНЕНКО:
- У театрі все у порядку, усе нормально. В нас йдуть прем’єри, про нас пише преса. Ми попали в національний бізнес-проект і серед театрів зайняли дев’яте місце. Відгуки журналістів та рецензії київських критиків тільки позитивні. Ми виконуємо і перевиконуємо всі плани, а взяли ми плани потужні. У нас щоденно по два заходи. Ті люди, котрі працюють, їм ніколи ходити попід обласними радами. Тільки за цей місяць у нас 14 дитячих заходів, вісім вечірніх та один виїзд в область. Три дні ми відвели на спільні заходи, три дні – на випускні вечори. 25 червня у нас прем’єра – «Сватання на Гончарівці». Додайте сюди репетиційні дні, і ви зрозумієте, яка в нас напружена робота - відпочивати ніколи. За роботу люди регулярно отримують достойну заробітну плату. Мені закидають, що театр здається в «оренду». Що таке «оренда»? До мене приходять люди, і я кажу – беріть в оренду, це коштує ось стільки. Але приводьте своїх електриків, своїх монтувальників, своїх контролерів, своїхартистів… Якщо на цьому заході працюють мої електрики, мої монтувальники, мої «звукачі», мої освітлювачі, мої контролери, мої артисти – то як це можна назвати? Це – спільний захід! Це наша робота, яка прописана в нашому Статуті, в наших планах. І ми її виконуємо. Окрім цього, ми запрошуємо до театру зірок - і це теж іде на користь. Кожні гастролі - це нова подія в місті, і на неї йде глядач. Згодом люди привчаться ходити в театр. Я вважаю, що ми мало приймаємо таких колективів. Мені цікаво, чи збагатила, наприклад, чернігівського глядача чи артиста нашого театру заслужена артистка Радянського Союзу Людмила Марківна Гурченко? В тисячу разів збагатила! І якщо для глядача це було на рівні «подобається – не подобається», то для артиста це був майстер-клас!

Пострадали ли репертуар и сценическая работа?

В.П.:
- Естественно, все проблемы в коллективе переходят и на сцену. В отчете Иван Алексеевич может заявить, что в театре идет 27 наименований спектаклей. Они как бы существуют, но они не идут! Сегодня в репертуаре всего восемь спектаклей! «Потеряны» многие спектакли, которые были поставлены ранее прекрасными режиссерами. Да, 25-го числа у нас будет премьера. Но было бы непонятно, если бы премьер вообще не было!

И.С.:
- Ні, у більшості акторів немає часу на ці чвари.  Зараз в репертуарі театру більше 30 вистав! Але експлуатується близько 12 спектаклів. Всі експлуатувати неможливо – це був би нескінченний репетиційний процес. Але ж треба робити й нові вистави. Для театру важливо, щоб репертуар був широким, на будь-який, як кажуть, смак, щоб репертуар був актуальним і потрібним. Ми відіграли один репертуар – хай він «відпочине», візьмемо інший. Це буде професійно.

Семененко мешает или помогает театру?

В.П.:
Безусловно, мешает, он тормозит работу театра. Через «три дня» он его разрушит! Иван Семененко занимается только личным обогащением и развалом театра. Должности гендиректора и худрука разделены только на бумаге. Фактически все остается так же. Как был Семененко худруком и директором, так сейчас он им и остается, только негласно. Все художественные советы он ведет единолично. Даже если номинальный худрук Николай Карасев «дернется» и скажет, что надо ставить спектакль, у гендиректора есть ответ: «У нас немає грошей!» Тем не менее, Иван Алексеевич продолжает манипулировать «більшістю». Раздавая или снимая надбавки, он может удерживать на своей стороне артистов и работников театра. К сожалению неугодным придется уходить. Пример – режиссер Кузин, которому пришлось покинуть театр. Весь камень преткновения – в Иване Алексеевиче. Не было бы его другой директор не стал бы гнать такие аренды. Следовательно, актеров выпускали бы на сцену. Мы бы занимались нашей работой, и не было бы этих конфликтов …

И.С.:
- Ні те, ні інше. Директор сьогодні виконує свою місію. Директорські справи видно по документах. Я сьогодні працюю з основною масою колективу в нормальному режимі, у нормальному ключі. У нас немає проблем. Так звана незалежна профспілка намагається зробити штучний конфлікт і штучне враження того, що в нас, «дескать, завал». Що таке театр сьогодні? От, наприклад, вчорашній спектакль. Ми поставили «Двадцять хвилин з янголом» по Вампілову. Це дуже важка тема. До нас приїжджають відомі київські критики, до нас приїжджає завкафедрою режисури Національного університету ім. Карпенка-Карого. Усі вони дають надзвичайно високу оцінку нашим роботам. Було чоловік 200 глядачів. Для літнього періоду - це нормально. Люди сприймали спектакль стоячи, в повному розумінні цього слова!
Я не можу зрозуміти, в чому справа? Завкафедрою режисури Національного університету приходить до головного режисера і каже: «Микола Олександрович, я ніколи не думав, що ти так зможеш прочитати Вампілова! Це просто творча вдача!» І приходить людина, яка років десять на сцені нічого не грала, і каже: «Нет, это пошлятина!»  Так вибачте: де ж тут втрата творчого обличчя чи професіоналізму?

  «Ника» мешает или помогает театру?

В.П.:
- Мое мнение – «Ника» помогает театру. Мы добились, чтобы в театре был худсовет. Это мы добились разделения должностей гендиректора и худрука. Хотя лучше бы мы этого не добивались – в худсовет вошли люди, которые не могут всесторонне оцйенить работу артиста на сцене, которые пляшут «под дудку» Ивана Андреевича. Теперь нам не дают работать. Мы, как и все актеры, имеем право выходить на сцену. Но есть такая схема – «убрать с репертуара». Тебя просто перестают занимать. Режиссеру Вере Тимченко дают устный приказ нас не привлекать к спектаклям, Николай Карасев нас не задействует. И мы не работаем! Но мы все равно боремся за права актера. Сегодня в «Нике» 16 членов профсоюза. У нас все еще существует холуйский менталитет. Может быть, многие уже и хотят примкнуть к нам, но, видя, как нас притесняют, они не решаются это сделать. Я согласна, властям стоит приходить на наши премьеры. Но есть и другой вопрос – их график работы. Они выполняют свои функции, мы – свои. Посещать или не посещать театр - это зависит от вкусов. Тем не менее, облсовет не «махнул рукой» на театр. Нам дают деньги на энергоносители, на зарплату – только работайте.

И.С.:
- Профспілка «Ніка» дуже заважає театру. Вона намагається створити негативний імідж, якого насправді нема! Мене дивує сьогоднішня ситуація. Якщо 11 чоловік прийшло на сесію облради з плакатами, і вони вирішують долю усього колективу – а це 180 чоловік, то або на сесії щось неблагополучне, або в суспільстві щось неблагополучне. Мусить бути створена депутатська комісія, яка прийде, поговорить з кожним індивідуально, подивитися на наші вистави, на наш репертуар, на наші прем’єри і зробить свої висновки - це справді так, чи бажання купки людей, які нічого не роблять і робити нічого не хочуть.

На жаль, на наших спектаклях та прем’єрах я обласного керівництва практично не бачив. Якщо б вони прийшли та подивилися наші прем’єри, подивилися, як це сприймає глядач, яке ставлення артистів до роботи, вони б зрозуміли, що в театрі все нормально. Але те, що влада не так часто буває у театрі, це - нормальне явище. В них є інша робота, графік якої не дозволяє бувати на виставах. І це нормально! А розподіл обов’язків гендиректора та художнього керівника, якого домоглася «Ніка», оцінити важко. Там, де у сім’ї керують батько та мати – толку немає. Господар повинен бути один. Сьогодні  з художнім керівником в нас є суперечки, але нормально. Ми працюємо в повній гармонії та взаєморозуміні.

-  Спасет ли театр облсовет?

В.П.:
- Мы надеемся, что депутаты разберутся в этом вопросе и примут правильное решение. Наша задача – показать чиновникам то, что происходит в театре, а уже они должны принимать соответствующее решение. Это их прерогатива.

И.С.:
- Я вважаю, що спасе!  При прийнятті рішення про переведення усього складу працівників театру на контрактну форму роботи можна поставити крапку у цих чварах. Взагалі діяльність театру повинні оцінювати фахівці. Треба створити комісію, в котру будуть включені спеціалісти, які й зроблять свої висновки. Взагалі театр можна оцінювати на рівні «подобається - не подобається». Але правильно оцінювати на рівні  «професійно – не професійно»!

Игорь Грищенко

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Додати в: