Закриттям шкірвендиспансеру на Старобілоуській ще не пахне

23 березня вийшов наказ обласного управління охорони здоров'я №87 про закриття стаціонару №1 обласного шкірно-венерологічного диспансеру. В ньому наказується закрити стаціонар №1 на 60 ліжок (по вулиці Старобілоуській, 15) шляхом призупинення госпіталізації з 28 березня. Хворих рекомендується відправляти на лікування в Ніжин та Прилуки.
Наказ підписаний начальником управління Галиною Васильковою.

30 березня, п'ятниця, 9 ранку. Старобілоуська, 15.
Одноповерхове приземкувате старе приміщення. Видовжене, літерою «Г». Це стаціонар.
Навпроти одноповерховий будиночок. Це кухня. Біля її дверей собака. Всередині на плиті у великих каструлях булькає їжа.
Біля дверей стаціонару двоє чоловіків. Курять. Всередині, біля кабінету лікаря, молодий хлопець.
— Прийшов лікуватися, — пояснює.
З палати виходить старша медсестра Євгенія Фень, прямує до кабінету.
Закриттям у відділенні і не пахне. А як же тоді наказ?..

Наказ про закриття стаціонару №1 — це фактично наказ про закриття шкірного відділення. Але на Старобілоуській з середини березня цього року лікуються не «шкірники». А чоловіки з венеричними хворобами та хворобами, що передаються статевим шляхом.
— Вийшла нестиковка, — пояснює завідувач стаціонару №2 Валерій Чуприна. — Наказ — закрити шкірне відділення. А шкірного тут уже нема. Із середини березня його перевели на Щорса, 3.

Шкірне відділення (стаціонар №1), яке було на Старобілоуській, — на 60 ліжок. Венеричне чоловіче (стаціонар №2) яке було на Щорса, 3, — на 30 ліжок. Вони помінялися місцями.
Венеричні хворі, які не хочуть себе афішувати, тепер на відокремленій території. Старобілоуська, 15 — це окремий двір, розташований в глибині мікрорайону. (Венеричне жіноче в цьому обміні участі не брало, воно розташоване за окремою адресою на проспекті Миру).

Керівництво диспансеру вирішило, що так краще. Єдиний, але дуже великий мінус — приміщення на Старобілоуській в аварійному стані.
— У нас з 2008 року існує план виходу з ситуації. Але цей план залишився на папері, — говорить Валерій Чуприна.
— Фінансування було потрібне мінімальне. Зробити ремонт. Винести хлам з кімнат Червоного Хреста (вони поряд із диспансером). Віддати ці кімнати диспансеру. На все потрібно було тисяч 25 гривень. Ніхто з керівництва області допомоги не хоче надавати. Все тільки на словах. Уже півроку перевірки. Санстанція обласна, міська, пожежники, прокуратура... Це все робиться для того, щоб нас знищити. Це взагалі жах. Працювати неможливо. Зараз у нас 25 чоловік. Коли перебиралися, повиписували. Одна палата в нашому венеричному відділенні — для шкірників, хворих на коросту.
Боротьба за покращення стану обласного шкірно-венерологічного відділення триває з 2002-2003 років.

Головний лікар обласного шкірвендиспансеру, заслужений лікар України Володимир Максимонько показує стоси паперів, підшиті в теку. В них йдеться про ліквідацію надзвичайної ситуації в диспансері. Про попередження загибелі людей через аварійний стан. Папери майже за десять років. Мало не в кожному документі ствердження — ситуація під контролем керівництва області.
— Міняйте дати — змін ніяких, — говорить Володимир Максимонько. — Наказують закрити стаціонар на Старобілоуській. Людям із Семенівки або Бобровиці доведеться їхати в Прилуки, Ніжин. Хай би їхали, але якщо там нема лабораторій? У Прилуцькому диспансері немає власної лабораторії взагалі. А лабораторія Ніжинського робить дуже незначну кількість аналізів... То як — на смак, на нюх, на око проводити лікування? — запитує Володимир Максимонько. — Єдиний державний заклад, де можна зробити аналізи в максимальному обсязі, — це обласний диспансер.

На капітальний ремонт та реконструкцію приміщень обласного диспансеру у 2009 році виділялося 246 тисяч гривень. У 2010-ому — 8 тисяч 520 гривень. У 2011, 2012-ому — не виділялося жодної копійки, — стверджує головний лікар диспансеру.

Тамара Кравченко, тижневик «Вісник Ч» №14 (1352)

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.