Чернігівцям запропонували читати українське

Середа, 28 травня 2008 18:14 | Переглядів: 4218

Троє відомих українських письменників: Сергій Жадан, Сашко Ушкалов і Тарас Прохасько завітали до Чернігова, в рамках акції популяризації української книги. Вони вважають, що цей промо-тур містами України допоможе їм привернути увагу до українського продукту пересічного читача. Після прес-конференції письменники відвідали педагогічний університет ім. Т.Г.Шевченко, де зустрілися зі студентами та провели літературні читання.

Розкажіть чому ви тут і навіщо?

Сергій Жадан
– Ми беремо участь у громадській кампанії „Не будь байдужим!”, уже кілька місяців. Перші кілька міст ми відвідали з Сашком і тепер до нас приєднався Тарас. Акція буде продовжуватись, можливо ми будемо змінювати склад.

Навіщо ми сюди приїхали? Ми не займаємося пропагандою, ми не займаємося читанням лекцій – для нас цікаво і важливо бачити свого читача, спілкуватися з ним, через персональні зустрічі пропагувати читати літературу в загалом, і читати українську літературу зокрема. Тому що на сьогодні враховуючи той стан в якому знаходиться український книжковий ринок отакі зустрічі, промо-тури, поїздки – це доступний спосіб промоції української книжки. Оскільки книгарень у нас в країні не так багато, видавництва не можуть собі дозволити централізовану рекламу на телебаченні чи в газеті, то літераторам доводиться займатися пропагандою літератури. Зрештою в цьому поганого нічого не має, тому що ми самі формуємо цей ринок, і він змінюється просто на наших очах (і змінюється в кращий бік).

Я думаю що ці наші поїздки можуть стати прикладом для інших письменників, видавництв, громадських організацій. Ми не займаємося агітацією за жодну політичну партію, не займаємося комерційною рекламою для нас це ніби джентльменська угода що ми пропагуємо літературу, і люди в тих містах де ми читали це розуміють і не ставляться до цього як до піар акцій, а скоріше як до громадської організації, якою себе і позиціонує громадянська компанія „Не будь байдужим!”
Ми вчора ми виступали в Житомирі сьогодні у вашому місті, наступні акції продовжимо восени.

Тарас Прохасько
– Дуже важливим є те що пропаганда відбувається у такий живий спосіб, тому що власний досвід показує, щось пережите людиною стає кращим поштовхом до читання, до зацікавлення літературою чи певним автором ніж рекламної добре продуманої агітації.

Цей рух має щось спільне з організаціями, наприклад „рух за здоровий спосіб життя” . тому що йдеться не про порятунок якогось видавництва чи письменника, чи боротьба з конкурентами, а йдеться про гігієнічні речі, тому що читання є чимось подібним до чищення зубів, на душ, здорові продукти. Відвикання від читання є небезпечним не тільки для українців якоїсь певної території, певних міст, а воно є певною загально людською слабкістю. І бути байдужим до цього не можна. Тому що видно які негативні наслідки це має і для людей, які не читають, і для суспільства в якому не читає більшість людей.

Сашко Ушкалов
– Сергій не сказав в яких містах ми були. Це Кіровоград, Черкаси ,Суми, вчора ми були в Житомирі сьогодні в Чернігові. власне ще раз наголошую на тому що ми не займаємось само піаром, ми не займаємось піаром власних видавництв, ми не піаримо власні книжки, ми займаємось насамперед піаром української літератури. Ми говоримо про те що говорити українською, читати сучасні українські книжки - це модно. І ми хочемо донести це не тільки молодіжній аудиторії. Хоча наші акції проводяться в форматі молодіжної аудиторії, бо всі ці 5 поїздок проводяться ВНЗ. Далі ми будемо робити якісь трансформації, будемо виходити на більші сцени, будемо виступати в літературних кав’ярнях (якщо вони є в тих містах, куди ми поїдемо). Або на великих сценах з музикантами. Насамперед це популяризація українського культурного продукту.

- Та аудиторія перед якою ви виступаєте та виступатимете в принципі і так зрозуміло що українське це класно. А як ви збираєтесь донести свою ідею до тих людей до яких це трошки туго доходить. Чи є у вас якісь особливі методи які ще не використовувались?

Сергій Жадан
Не обов’язково всі знають, ви якось перебільшуєте, мені здається. Ви занадто гарної думки про українських студентів. Нажаль з них дуже мало читають, попри те що більшість читачів сучасної літератури це молодіжна аудиторія, це не означає що всі студенти читають українську літературу. За цими виступами можна побачити, що люди які приходять вони не всі розуміють куди вони приходять, і що вони бачать. Дехто приходить тому що йдуть друзі, дехто зацікавлюється рекламою. Ми домовляємось щоб не приводили насильно, але так чи інакше приходять і ті хто не знав. Важко знайти незайману цільову аудиторію. То тоді треба їздити по заводах, фабриках це до речі гарна ідея. Але наразі це важко здійснити.

Сашко Ушкалов
– Скажімо Тарас долучився до нас лише після вчорашньої поїздки, і я не скажу що всі хто приходить про все повинен знати. Ми возимо власні книжки. Як свій літературний продукт. А продажі показують те, що люди які сюди приходять дійсно нас не читали. Продажі насправді йдуть дуже погано.

Сергій Жадан
– Для нас не є метою нахапати якомога більше живих чи мертвих душ. Набрати якусь кількість голосів, як для електорату. Когось спокусити та читання. Скоріше йдеться про переведення цих культурних акцій в стандартний режим, щоб ці акції відбувались регулярно.

Тарас Прохасько
– Навіть коли приходять люди які знають це. То все одно такі поїздки потрібні, тому що видно наскільки люди привчені до читання, заражені читанням, наскільки їм бракує в деяких містах просто відкритого літературного життя. Тобто є міста де приїзд письменників настільки рідкісний, а це потрібно підтримувати як гру на фортепіано. Навіть ті люди які мають ту літературу, які читають їм потрібно мати цей контакт.

– Таке питання: люди які люблять українську літературу вони приходять і так до вас, але ж ті хто не приходить, вони і не долучаються до акції чи подумували ви про якісь адміністративні важелі, які б допомогли вам привернути увагу студентства, молоді.

Тарас Прохасько
– Так попросити міліцію, всіх хто проходить вулицею заганяти і читати їм Прохасько вголос. (Сміється). Якщо серйозно то мені не подобається слово «українізація», воно відгонить якимсь радянським душком. Тож ми не займаємось українізацією, ми займаємося пропагуванням українського культурного продукту – це зовсім інші речі. Інша річ, що наші акції могли б бути більш ефективними, якщо робити більш агресивну рекламу. Дуже багато залежить від організаторів на місцях. Адже український видавничий простір, на даний момент функціонує так, що все залежить не стільки від якихось продуманих маркетингових і піарходів, а й від діяльності небайдужих людей на місцях. І якщо брати ситуацію по Україні загалом, то так званий літературний процес має місце має в тих містах, які власне займаються його реалізацією. Скажімо там Харків, Дніпропетровськ чи Франківськ – де є люди, які елементарно можуть взяти і піти повісити афіши в центрі міста. Бо якщо афіш в центрі міста скажімо немає, люди які не знають письменників вони просто не прийдуть. Це робиться дуже просто і банально, але ця банальність вона завжди ефективна.

Чи дає ця акція якісь результати, чи їх якось видно? Ви відчуваєте якусь віддачу? Прокоментуйте будь ласка.

Тарас Прохасько
– Ну звичайно якщо приходить 200-300 чоловік на вечір, очевидно це результат. Якщо на вечері купують 200 книжок, це теж є якийсь результат. Я не хочу видатись якимсь снобом, але який може бути результат від літературного вечора? Це ж не прослідкуєш, це як виховання. Тебе там в дитинстві образили, на все життя якось ця травма вдалася, і де вона випливе ніхто не знає. Як і хороше – хтось тобі зробив а це згадається через 20 років. У будь якому разі є інтерес, а якщо є інтерес то і далі будуть акції.

Сергій Жадан
– Ще одним таким показником є, те, що кількість українських видавництв збільшилася. Вони є недатовані державою, але якось виживають і дають собі раду. Вони не є дуже багатими, але ж кількість виданих книжок стає все більшою. І з цього можна зробити висновок, що ці книжки не складаються десь на полицях. Тобто було б нонсенсом підприємцю таким займатися.

Сашко Ушкалов
– Я ще хочу прокоментувати фразу «що на раскладках не знайдеш українскьої», насправді проблема полягає в пасивності читача. Читач має приходити до книгарень і питати українських авторів. Книги продають перш за все бізнесмени, які зацікавлені в тому, щоб на їх полицях стояв той товар, який продається. Якщо скажімо після цього вечора, хоч 5 людей зайдуть до магазинів і спитають книги Тараса Прохасько я більш ніж впевнений, що вони їх замовлять. Тобто це все бізнес, тож читач може бути більш активним.

Тарас Прохасько
– Ось минулого року робили такий собі всеукраїнський флешмоб, називалося це акція «Українського партизанського мерчандайзингу», в якій взяло участь десь 17 міст України. В один день, це було десь в листопаді, це було напередодні річниці жовтневої революції, в один той самий час, о 15.00 до центральних книгарень міст заходили групи людей і переставляли примірники української літератури, які як правило знаходяться десь на задвірках на перші полиці. І вкладали в них такі аркуші з написом «Я хочу бачити цю книжку» на центральній полиці». Вся акція координувалась через Інтернет, через ЖЖ-юзерів. Важко сказати, який це дало результат, але ось наприклад, в Харкові ситуація в з українською книгою змінилася дещо на краще і вітчизняна література займає достойне місце.

Сашко Ушкалов
– Також дуже цікаво було фото-звіти з цього дійства. Коли люди переставляли ці книги на полицях вони фотографували це на мобілки.

– Скажіть будь ласка, у цьому весняному турі – випали міста-мільонки і Західна Україна, по який причині?

Сергій Жадан
– Ну як сказати, щоб ми не робили, все ми охопити неможливо. Тож ми стараємося робити це поступово. І в нас немає якоїсь географічної прив’язки, тому завтра це може бути Львів, а післязавтра Севастополь. Тобто немає відокремлення якихось міст, просто куди можемо туди й їдемо.

– Ви казали багато про те, що українські книжки погано розкуповуються, але ж вони будуть добре продаватися тоді, коли на полицях книгарень з’являться справжні українські бестселери, скажіть будь ласка що по вашому бестселер по українські?

Тарас Прохасько
– Бестселер це не книга, розрахована на масового читача, це книга, яка продана великим накладом. А в Україні не з’явиться бестселер, тому що йому нізвідки з’явитися і це не залежить від якості тексту. Так наприклад, якщо брати кількісний показник в 100 000 тисяч – то такої кількості книжок в Україні ніде продати. Тому що ринку немає. А не тому, що українська література конкурентно неспроможна, або нездатна написати, яка була б цікава масовій аудиторії. Проблема в тому, що ця книга не дійде до цієї аудиторії. Видавцеві не має сенсу видавати якусь книгу накладом в 100 000, якщо він потім не зможе її продати. В багатьох книгарнях ситуація така, що українську літературу просто сабатують, або беруть у продаж неохоче, чи ставлять на задні полиці.

Сергій Жадан
– Ще хочу додати, що українським бестселером можна назвати кілька книжок видавництва «Абабгалага», а з сучасної української літератури – це Оксана Забужко з книжкою «Польові дослідження з українського сексу», це було 10 чи 12 років тому і то при великому старанні видавництва. А так, то справді нема загальної системи, щоб книжка стала товаром споживання. На всіх етапах це проявляється, і існують недоліки в роботі кожного поверху цього всього. Скажімо, якщо до сигарет Parlament зуміли привчити, бо ж вся система працювала на ці цигарки. Так само треба і з книжками, але цього ніхто не робить. У видавництв немає практично ніяких пільг на видавництво української книжки і це приводить до того, що книжку придбати на цей час є дуже дорого. Для багатьох людей – купити кілька книжок на місяць – це відчутний удар по сімейному бюджету. Хоча книжка може коштувати як пляшка горілки, але до горілки наші люди привчені, а до книжки ні. Не працю книжкова індустрія у великому сенсі цього слова. Зрештою з російського книгою наш ринок також не працює, так, як би міг працювати.

– Тарас, що ви можете сказати про останню книжку Оксани Забужко про Лесю Українку? Менш ніж за півроку продалося десь біля 15 000 примірників, а це непоганий показник як для літературознавчої книги, а не художнього твору.

Тарас Прохасько
– Так і вона продовжує продаватися зараз. Щодо до того, чи можна в Україні створити бестселер – проблема вся в видавцях і проблема в рекламі. Я свого часу працював у видавночуму бізнесі і знаю цю схему – дайте мені достатню кількість грошей і я за півроку зроблю бестселер з більш-менш якісного тексту. Я дам рекламу на радіо, на телебаченні, викуплю сіті-лайти, дам оголошення в метро і все буде кльово. Це практикується в європейських країнах та Сполучених Штатах.

– Хочу вточнити, а що вам наразі є запропонувати українському читачу? Почнемо з Сашка.

– В мене є зараз три книжки, дві з них не продаються, оскільки це було давно, наклади розкуплені і вони не будуть перевидаватися з певних причин. Остання моя книга роман «БЖД», має два наклади. Тобто якщо вас цікавлять цифри – 1-й наклад, це 2000 примірників, який розійшовся менш ніж за рік, другий наклад 3000 примірників і він теж непогано продається. З часу виходу роману я відкатав доволі потужний презентаційний тур, у мене було 30 виступів, і моніторинг говорить, що багато книг розкупалися саме під час виступів. Тобто література доноситься в маси тільки так.

– А про що роман? Адже не всі читали.

Сашко Ушкалов
– Важко в двух словах на пресконференції сказати за цю книгу, але в цій книзі головне поняття свободи. Тобто я там розрізняю поняття «свободи» в двух ракурсах, це коли свобода, в загальному розумінні і коли під «свободою» мається на увазі вираз «чувак ти вільний, можеш іти», зрештою більш докладно можете дізнатися під час виступу в педагогічному університеті, я там буду зачитувати уривок.

Сергій Жадан
– В мене остання книга вийшла «Маратона», книга віршів. Перед тим вийшла зібрання творів «Книга капіталу», читати я буду щось із них.

Тарас Прохасько
– Я готую до осені дві книжки. Одна буде про Україну – такий особистий погляд про роботу журналіста, про ті речі які довелося побачити, але про які не писалося в газеті.

І останні два запитання. Чи пішов з руху «Не будь байдужим» Тартак. І які ще форми акції будуть запропоновані українським слухачам і читачам окрім концертів і авторських читань?

Сашко Ушкалов
– Що стосується Тартака – то він з руху не пішов. Він просто займається зараз комерційними проектами, оскільки деякі фінансові питання виникають у нього і через це він мусить займатися концертною діяльністю. А так він нас підтримує і він щасливий, що частинка його життя належить руху «Не будь байдужим» . А що до нових варіантів роботи – поживемо побачимо.

Сашко розкажи, ще про клубну діяльність руху, може присутні не в курсі.

Сашко Ушкалов
– А так насправді, ще один прояв руху – це те, що українські виконавці і діджеї їздять Україні і дають концерти в клубах – окрім Тартака, це такі виконавці як Бум бокс, Вова зі Lvova, діджей із Танка на майдані Конго. Вони їздять по нічних клубах обласних центрів і доводять усім, що клубна музика може бути українською. До них такого ще ніколи ніхто не робив, щоб повністю вся дискотека була вибудована на реміксах суто україномовних.

Після прес-конференції письменники відправились провести свої літературні виступи до педагогічного університету ім.Т.Г. Шевченко. Початок було призначено на 16.00, в актовій залі універу. Публіка дуже тепло сприйняла виступи письменників. З залу передавали багато папірців з питаннями, на які письменники відповіли наприкінці читань.

Тарас Прохасько