«Спати страшно лягати», - Марусенки з Халимонового бояться, що їх уб’ють

У Халимоновому Бахмацького району тільки й розмов, що про підпал. Родина Марусенків погоріла вже втретє. Палій же залишається невловимим. — Спати страшно лягати, раптом знову підпал, — плачучи говорить 50-річна Ольга Марусенко.— Недавно 40 днів по свекрусі відпоминали. Після третьої пожежі вона померла у лікарні. Ось довідка, причина смерті — отруєння чадним газом. Убили людину і ніякого покарання. Війну, голодомор пережила Ганна Дмитрівна, їй було 83 роки. Кому наша баба заважала, вона ж з двома ціпками ледь ходила? І у тварюк рука піднялася палити живцем. Щоб вам у пеклі горіти! Вже сил нема терпіти. Від кого чекати захисту, якщо міліція, яка мала б розслідувати підпали, усіляко намагається справу зам'яти? А почалося все у 2009 році.

Згоріли корова, кобила, сіно й дрова

— Живемо від свекрухи через одну хату, — продовжує Ольга Іванівна. — 30 червня 2009 року мені не спалося, серце боліло. Північ. Раптом чую: бах, бах! У когось свято, салюти запускають, подумала. Далі — бах, бах, наче постріли. Кинулася надвір. Бачу, у свекрухи сарай горить. Криуу. Люди позбігалися. Хлів був збудований із залізничних шпал, а вони просочені креазо-том, горять, як факели, — не підступитися. Худоба горить живцем, стогне. Як почула жалібний рев корови, знепритомніла. Мені «швидку» викликали. Пожежну довго чекали, згоріло все до тла — корова, кобила, сіно, дошки. Збитки були 20 тисяч гривень. Ні на блискавку, ні на замикання списати пожежу не можна було. Міліція приїхала, кажуть: «Це, може, твій чоловік курив і недопалок випадково не загасив, коли порався». Я вже тоді запідозрила підпал. Чоловік попорався і пішов о дев'ятій вечора. О десятій я заходила, все було гаразд. А загорілося опівночі. Свекруха до пожежі ще тупала по двору. А після заслабла.
Підозри посилилися, коли дільничний приїхав. Привіз його один хлопець, він тоді на КамАЗі працював. Він чув мою розмову з міліціонером і бовкнув: «Якби трактор пустили, то й сарай цілий був би». І мене осінило: за бабою живе сімейство Стрільців, городи їх— за нашими. На одній ділянці Стрільчиха виростила траву, найняла косарку і трактор, щоб її скосити і вивезти. Дороги там вузькі. Однією люди не пустили, так хотіла через наш город їхати. А косарка широка, пом'яла б городину. От мій чоловік і не пустив, воза поставив. Стрільчиха за це його все кляла, погрожувала, що пожалкує. З тих пір вона і вслід нам плювала, і хрести клала.

Замість прийняти заяву, викликали «швидку»

— 24 жовтня 2011 року опівночі я вже дрімала. Коли чую, щось трісь, ніби шифер стріляє. Я до вікна — сарай у дворі палає. Гукнула чоловіку: «Горим!» і босоніж вискочила надвір. Там холод, але я його тоді не відчувала. Витягли корову, кобилу, свиней, а зерно, дерть, бензопили, велосипеди, січкарка, вила, граблі — все згоріло. Підпалено було з городу, від тієї стіни, де сіно лежало. Люди підбігали, дивилися, як наше добро догорає. Я заціпеніла від горя. Коли чую, сусід Олександр Кобець мене штовхає: «Олю, піди, вимкни в сараї світло, щоб проводка далі не загорілася». Пожежники, міліція приїхали. Написали: причина — коротке замикання. Хоча жодної людини не опитали, хто бачив, що під час пожежі світло в сараї горіло. Худобі нашій зимувати ніде, кормів немає. Добре, що сусід забрав до себе, а з сільгосппідприємства дали трохи, щоб скотина з голоду не померла.
Після другого підпалу ми з чоловіком злягли з простудою. Мокрі були, коли пожежу гасили, ще й босоніж. Тиждень я лежала. Потім написала заяву у міліцію. Та дільничний Гришко відмовився її брати. Хоча я вже була певна на 100 відсотків — це підпал. Тоді поїхала у Бахмач, у райвідділ міліції. Хотіла Гришку там віддати, а він знову не брав. Я почала плакати: «Люди добрі, що ж коїться? Нас уже двічі палили...» Та міліціонери сміялися наді мною. Від такої зневаги у мене почалася істерика. Я плакала, кричала, просила прийняти заяву. Тоді вони викликали «швидку», сказали медикам: «Вона душевнохвора». Мені зробили укол із заспокійливим.

— Ольго Іванівно, ви що, у Халявині лікувалися чи на обліку у психіатра перебуваєте?
— Боже збав! Нічого такого. (Це підтвердили і у Халимонівській сільраді. — Авт.) Хотіла б я на тих міліціонерів подивитися, що б вони робили, аби їм таке горе, як мені.
Натрудженими, потемнілими руками жінка втирає сльози.
— Тільки коли добилася до начальника Бахмацької міліції Володимира Кулікова, він мене вислухав і велів прийняти заяву. — продовжує Ольга Марусенко. — Просила у Кулікова, щоб Стрілець залишив нашу сім'ю у спокої. Після цього його викликали до райвідділу, та про підпал ані пари з вуст. Тоді я звернулася до нардепа Олега Ляшка і губернатора Хоменка. Надійшла відповідь з міліції: «Громадянин Стрілець О.М. викликався до Бахмацького райвідділу, де з ним було проведено профілактичну бесіду про недопущення з його боку відносно вас антигромадської поведінки. Відібрано підписку, у котрій він зобов'язується не погрожувати вам...»

Дізнавшись, що я скаржусь, Стрільці впіймали мене на залізничному вокзалі , у Бахмачі. Крутили руки і погрожували. Це було наприкінці листопада. Я написала заяву у лінійний відділ міліції, а вона пропала. Мій адвокат уже написав запит, як це могло статися.



Горів сарай, горітиме і хата

— За два тижні до третьої пожежі вийшла з двору на вулицю балакати по мобільному (бо там краще покриття). Повз їхав велосипедом Олексій Стрілець. Неподалік стояв наш сусід Олександр Кобець. Він і каже Кобцю: «Що вона там бурчить? Горів сарай, горітиме і хата...». Після тих слів я ночами спати перестала. Боязно: спалять живцем. Окрім хати і нас, палити вже нічого.
У ніч з 27 на 28 грудня (від другої пожежі минуло два місяці) чую, ніби хтось стогне. Я до вікна — тихо, і собаки мовчать. Тільки відійшла, знову стогін. Перехрестилася, кажу чоловіку: «Толик, мені страшно». А він: «То вітер гуде». Очей не зімкнула. О четвертій ранку загавкали собаки. Я прожогом у двір. Дивлюся, у свекрухи хата горить. Вона вже з вулиці гукає: «Олько, Олько, спаси...» Побігла до неї. А вона вся закіптюжена, чорна, тремтить. Плаче: «Олько, вони мене спалить хотіли... З вулиці у вікно цеглину кинули, а за нею — пляшку плас-тикову з бензином. Я бачила їх, тільки нікому не кажи. Їх двоє було, схожі на Стрільців. Сіли в машину і поїхали».
Я свекруху до нас у хату, а сама на пожарну гайнула. А чоловік із сусідом пожежу гасили. Ми ж тільки ремонт зробили, дорогі меблі купили, люстри, килими. Все добро до свекрухи знесли, бо у своїй хаті ремонт хотіли починати.

Ольга Іванівна водить мене хатою. Ось закіптюжені металопластикові вікна, крісла, м'який куточок. Шафа і стінка, стіл смердять чорним гаром. Речі просмерділися.
— Баба ковдрами пожежу гасити взялася. Добре, що пляшка впала на палас, а він не синтетика, тому швидко не згорів. А якби не палас, згоріла б наша баба живцем.
Як тільки закінчили пожежу гасити, кинулася збирати свекруху до лікарні. Вона ж, бідненька, від жаху обгидилась. Помила її. В неї ще й міліціонер запитував, що сталося. Все йому розказала, тільки про те, що палія взнала, промовчала. Жити збиралася, її відвезли по обіді до Бахмацької райлікарні, а наступного дня вона померла. В офіційній довідці, підписаній лікарем В.Г. Гулаком, від 29.12.11 р. сказано: '«Причина смерті
— отруєння чадним газом». У людей було свято — Новий рік. А у нас похорон. Уже півтора місяця минуло, а убивця й досі на волі, — говорить Ольга Марусенко. — Я не видумую, у мене й свідок є, котрий чув погрози. Це Саша Кобець.

Пішла до 50-річного Олександра Кобця.
— Петровичу, що ви чули?
— Десь за півмісяця до третьої пожежі я був на вулиці, бачив, як Ольга розмовляла телефоном. Повз проїздив Стрілець і заговорив до мене: «Що вона там бурчить? Горів сарай, горітиме і хата...» Я про це і міліції сказав.
— Олександре Петровичу, не боїтеся, що тепер вас палитимуть?
— Хай тільки спробують!
— Пляшку з-під горючої рідини міліціонери забрали на експертизу. Цеглина і досі лежить у бабиній хаті, — каже Ольга Іванівна. — Та і досі ніяких результатів. Я все думаю, тому, що один з міліціонерів, слідчий — родич Стрільця. Він мені у вічі так і сказав: «Скаржся куди хочеш, ніхто не допоможе. Бо твою скаргу однак спустять до нас у райвідділ».

«Хай хоч голову рубають, буду казати, що не палив»

56-річного Олексія Стрільця знайшла на роботі.
— Олексію Миколайовичу, Марусенки підозрюють вас у підпалах. Люди чули, що ви говорили: «Згорів сарай, згорить і хата».
— Нічого я не палив. Боже збав. А говорив інше. Коли почув, що мене звинувачують, відказав: «Щоб ти ходила по дорозі і горіла, як я тебе підпалював».
— Що міліція каже?
— А що міліція мені зробить? Хай хоч голову рубають, буду казати, що не палив. Мене вже два роки тягають. Відбитки пальців брали, а доказів немає. Хай краще з циганами розберуться.
— До чого тут роми?
— Колись Марусенки купили у них коня, а він покусав діда за обличчя, після чого він помер у лікарні. У них були розбірки з циганами, я тоді про це в міліції говорив.
— Навіщо їм вбивати 83-річну бабусю?
— Звідки я знаю? Краще скажіть, як мені чинити, як на мене отакий наклеп зводять? — спитав Стрілець.

За фактом хуліганства порушено кримінальну справу, повідомили у Бахмацькій міліції.
Але ж бабуся померла від отруєння чадним газом унаслідок підпалу. Є довідка про причину смерті, завірена лікарем і печаткою. Я її сфотографувала.
— Не від отруєння, а від гострої серцевої недостатності, — наполягають правоохоронці. Мовляв, так розтин показав. Є висновок судмедексперта.
Та довідки такої мені ніхто не показав...

Не дай Боже, самосуду

Згадалися історії, про які раніше писав «Вісник Ч». Перша: будинок козельчан страждав від пакосника, який вбивав кролів, кіз, курей, збивав замки, трощив дахи у хлівах... Скільки люди в міліцію не жалілися, дарма. Ніхто не шукав негідника. Казали, то хулігани. Та коли родина Флуєра поставила відеокамери, вони зняли їхнього кума, який з ненавистю збивав замки. Погроми припинилися. Кума-лиходія попросили з роботи. Він працював чиновником, тепер вдома свині порає.
У Щорсі якийсь падлюка чотири рази підпалював подвір'я Помазів. Горіли сіно, худоба, речі. Міліція списувала то на блискавку, то на електрику, необережне поводження з вогнем невстановленої особи. Все, що завгодно, аби не підпали.
Якось сім'я, в якій четверо дітей, ледь не згоріла живцем, бо палій дістався хати, іх врятувало диво. Після цього Помази встановили відеокамери. І таки зняли палія, котрий підкладав пляшки з бензином під дах ґанку і підпалював. Тільки тоді міліція його затримала. Палія посадили в «дурку» за грати у спец-відділення для злочинців. До речі, у Щорсі він спалив хати ще двом людям.
І ось третя історія, з Марусенками. Палій не викритий. На відеокамери грошей у Марусенків немає (це ж, не доведи Господи, три пожежі пережити!). Односельці здавали хто скільки міг. Хто ж захистить Марусенків?

Валентина Остерська, тижневик «Вісник Ч» №7 (1345)

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.