Злякавшись електрички, кобила промчала 7 кілометрів, а на возі сиділа 6-річна Христина

7 кілометрів, не добираючи дороги, промчала кобила Малашка, запряжена у віз. На возі сиділа 6-річна Христина Нерослик з села Березанка Ніжинського району. Коли кобила врешті зупинилася, далеко від села, дівчинка терпляче чекала, поки її знайдуть. Шкодувала: «Скільки їжі було на возі, все повипадало». Потім — заснула. Це було ще до сильних морозів, 4 грудня. Христинка жива і здорова.

Ми в цьому переконалися, коли заїхали її провідати 29 січня у Березанку. Вдома була вся родина: мама Наталія Нерослик, її старша донька Валя, Христина, звісно, і найменшенька Поліна. Їй нема ще й року, Полінка спала. Сергій Нерослик, брат Наташиного чоловіка, і подруга Оксана Клюско з Ніжина сиділи на дивані. Анатолій, батько Христини і Поліни, на заробітках у Києві, на будівництві. 4 грудня його також не було в Березанці. Зате того дня приїхав батько Наталії Володимир Шеверда (Шевердини, називають родину на кутку).
— Батько з матір'ю живуть у Києві, — розповідає Наташа Нерослик.— Я теж там жила, вийшла заміж. Народилася Валя. Але перший чоловік дуже пив. Ми розлучилися. Я попросила батьків — виділіть мені частку або давайте розділимо квартиру, щоб я могла жити окремо. Батьки допомогли грішми, і я купила квартиру у Ніжині. Ремонтувати її прийшов Толя, він за мене на 11 років молодший. Так доля звела нас. Яка у нас любов була! Велика справжня! Та й зараз вона не згасла. Ми одружилися. Я народила Толику Христинку Полінку. Він дуже їх любить Купили хату в Березанці квартиру у Ніжині здаємо. Завели господарство:теличка є кобила Малашка, кози, кури двоє поросят, кролики. Батьки кажуть: «Здуріла! Всі рвуться у столицю, а ти в село забралася, ще й худоби повен двір». Хай кажуть. Мені моє життя подобається.

Наташа розповідає, сидячи у кріслі, а Христинка в неї за спиною ховається. Засоромилась, що в хату зайшли двоє чужих, один ще й фотографує. Дівчинка гарненька: веселі оченята, як смородинки, густе волосся, струнка. На щоках рум'янець. Тільки кісок нема. «У школу хтось приніс воші, так довелося і нам коси одрізати», — пояснює Наташа.
— Так от, 4 грудня дід Володя каже: «Одвезеш мене на станцію на коняці? Хочу на возі прокататися». Сергій каже: «Одвезу». Станція «Ніфар» поблизу Ніжина, — продовжує Наташа. — Я й собі збираюся. Полінка тоді лежала в лікарні з тяжким бронхітом. Валя біля неї сиділа вдень, я вночі. Думаю, поїду з ними, проведу діда, потім підміню Валю в лікарні. Були ми такою ж компанією, як сьогодні. Повечеряли, пляшку розпили і поїхали. Сергій та Оксана з нами. У нас коняка вредна, «кермував» Сергій. Ось ми вже на «Ніфарі». До електрички ще був час. Дорослі посходили з воза, Христина залишилась. Дід каже: «Знімайте сумки». І пішов до рейок. Я бачу, наближається електричка. Ще не наша, але дід через колію перейти не встигне. 67 років, як-не-як. Я за нього, не пускаю. Втримала. Електричка проїхала, як засвистить! Машиніст побачив, що люди близько біля рейок, вирішив застерегти. Електричка засвистала, кобила смикнулась. Кричу: «Серьожа, тримай кобилу!» Та вона стрибнула і його за собою потягла.

— Я біжу за кобилою, не встигаю, — говорить Сергій. — Довелося кинути віжки, щоб не затягла під віз. Крикнув Христі: «Лягай!»
— Вона і лягла, і одкрила очі вже у Березанці, — сміється Наташа.
— Правда, що ти спала на возі? — питаємо дівчинку.
— Я не спала,—дзвенить голосочок. — Я держалась за досточку.
— Сім кілометрів її несло, — говорить мати. — Кобила прибігла зі станції додому, а ворота зачинені. Ще й машина ззаду йшла. Кобила й побігла на поле, куди бачила. У бік сусіднього села Липів Ріг.
— Це зараз вони спокійно розказують, — додає Оксана. — А тоді робилося страшне. Наташа визвала міліцію, плакала: «Понесло їх до річки, до відстійників молокозаводу! Ой, вони потопилися! Ой, мені так погано!» З Сергія спали валянці, він години дві бігав босим, шукав Христю. Йому здавалося, що так босим швидше встигне.

50 чоловік шукали дівчинку: міліціонери, пожежники і небайдужі сусіди. Знайшли сусіди: Іван Сопдатенков і Станіслав Охонько. Христина на возі мирно спала.
— Розбудили, так вона казала: «їсти хочу. Спати хочу. На возі стільки їжі було, все повипадало, жалько».
Після цієї пригоди Наташа вирішила пропустити один день школи, натомість повела малу в церкву. Батюшка спитав: «До баби (шептухи. — Авт.) не водили?» «Ні». Батюшка почитав молитву.

Цього виявилось достатньо, щоб мала добре почувалася. Але на воза не сідала. 27 січня сіла вперше — на сани.
— Вчора ми в ліс їздили сало смажити. Перевернулися в сніг. Весело було! — каже Христина. Вона не чхає, не кашляє і видно, що морозу не боїться.
Кобилу Малашку після пригоди спарували, вона повинна привести лоша. Продавати її господарі не збираються.



Ольга Макуха, Геннадій Гнип, тижневик «Вісник Ч» №6 (1344)

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.