Сусідка хоче запроторити за ґрати бабусю-інваліда

Інваліда з дитинства, 70-річну Ніну Лабунець, сусідка по дачі і лікар за фахом хоче запроторити за ґрати за статтею умисного завдання тілесних ушкоджень середньої тяжкості. Щоби старенька не втекла, а вона, до речі, ледь ходить, оскільки з дитинства має проблеми із хребтом і тягне ногу, суд увів запобіжний захід — підписку про невиїзд. Ніна Олександрівна з дня на день чекає судового розгляду, а її сусідка чекає-не дочекається, аби покарати беззахисну бабусю.

Тінь над головами

Історія, що довела до суду, розпочалася ще у вересні минулого року. До того сусіди по дачі жили мирно. Ось як, зі слів тепер вже підсудної Ніни Лабунець, все почалось…

— У нас дача в кооперативі на «Півцях», під Черніговом, з 1980 року, тобто вже більш, ніж тридцять літ, — починає свою розповідь Ніна Олександрівна. — Майже дванадцять років ми з чоловіком жили на дачі, тримали кози, свині, словом, різну живність. Автомобіль у нас був — на ньому травичку возили. Нині вже не в силах господарство доглядати — авто здали, а на дачі давно не живемо. Ще якісь рік-два потримаємо дачу, а потім уже навряд чи будемо обробляти й ті сім соток, що в нас є.

За словами старенької, їхня попередня сусідка продала дачу іншим власникам і купила собі дім із земельною ділянкою. А придбала дачу жіночка із Чернігова, що працює лікарем на «швидкій».

— З новими сусідами ми завжди знаходили спільну мову, але потім, коли вони почали будівництво... — затинається Ніна Олександрівна. — На нашому подвір’ї стоїть криниця з холодною, свіженькою водичкою. Проте її ми постійно замикаємо — часи зараз непевні, мало хто що може туди вкинути…

Втім, до нової сусідки старенькі поставилися з розумінням: їй також треба вода. Тому домовилися, що будуть ключ класти в одне й те ж саме місце. Від старої сусідки по дачі залишився сарайчик — простенький такий, без фундаменту, вони колись поставили на межі престарілого подружжя Лабунців. До сарайчика Ніна Олександрівна та її чоловік Антон Дмитрович прилаштували свій виноград, який восени радував їх достиглими соковитими гронами.
За словами Ніни Лабунець, коли почалося будівництво на дачі їхньої сусідки, сарай підняли на більшу висоту, зробили високий дах та обрізали виноград.

— На дачах такі дахи не роблять — як дзвіниця, — скаржиться старенька.
Тому вийшло так, що будинок діда з бабою, разом із городом, опинились в тіні.

«Дід їй каже, — пригадує події минулорічної давності Ніна Олександрівна, — Миколаївно, ви дах так не підіймайте». А вона: «Ми купили, що хочемо, те й робимо». Після цього все й почалось… Дід після їхньої розмови тоді мені й сказав: «Раз вона така, закрий криницю, забирай ключ і не давай їй води».

З ломом по воду

Настав той день, коли сусідка по дачі родини Лабунців Ніна Фененко захотіла набрати води із їхньої криниці — в той час, за словами Ніни Олександрівни, у розпалі було будівництво. Відповідно, будівельникам потрібна була вода, однак, через похабне ставлення до них нової сусідки по дачі, Ніна Олександрівна не відкрила робітникам криницю. Коли ж на подвір’я їхньої дачі зайшла Ніна Фененко, в руках вона тримала не медичну аптечку, котру зазвичай належить тримати лікарям «швидкої», а важкий лом.

— Вона прийшла з ломом, відбила замок і почала набирати воду, — розповідає старенька. — Я їй намагалася заважати, вона мене відштовхнула. Поруч лежала лозинка, я її вдарила один раз, то вона мене так штовхнула, що я знепритомніла. Не пригадую навіть, як отямилась, коли Ніна відливала мене водою. Відлила і швиденько втекла.
Але на цьому все не закінчилось. Того ж дня сусідка Ніни Лабунець поїхала знімати побої і вже згодом подала на стареньку до суду.

Три удари — три роки?

Для об’єктивності надамо слово і потерпілій стороні (хоча невідомо, хто більше потерпілий). Ось показання сусідки стареньких, взяті з копії обвинувального вироку:

«Ніна Фененко приїхала на дачу, яка належить її синові. Майже одразу по приїздові взяла пластиковий бачок та пішла до сусідів по воду. Криниця була закрита кришкою, а на кришку накинуто замок».
Крім того потерпіла чомусь упевнена, що колодязь належить кооперативу, а не особисто стареньким (як тут не посперечатись, адже, зі слів подружжя, рив його та ставив Антон Дмитрович). Продовжуємо далі: оскільки криниця була зачинена на замок, Ніна Фененко пішла на прорив і зірвала замок ломом, потому спокійно набрала перше відро води. В той момент до неї ззаду підбігла Ніна Олександрівна і почала відштовхувати від криниці. Ніна Фененко не зважала на крики та відштовхування сусідки і продовжувала набирати воду. Лікарка стверджує, що бабуся оперезала її по спині залізним прутом щонайменше тричі, а зняті побої потягнули на середню тяжкість.
Тепер читаємо статтю 122 частину першу Кримінального Кодексу України, за якою обвинувачується Ніна Лабунець. Звучить вона, як умисне завдання тілесних ушкоджень середньої тяжкості і трактується так:

«Умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження, тобто умисне ушкодження, яке не є небезпечним для життя і не потягло за собою наслідків, передбачених у статті 121 цього Кодексу, але таке, що спричинило тривалий розлад здоров’я або значну стійку втрату працездатності менш, як на одну третину, — карається виправними роботами на строк до двох років або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на строк до трьох років».

Пережили німця, не дають спокою свої

Чоловікові Ніни Олександрівни Антону Дмитровичу Лабунцю 89 років, він — інвалід війни І групи і на двадцять років старший за свою дружину. Ніна Лабунець народилася під канонаду гармат, 1942 року… в окопі. Очевидно, при пологах акушер не зумисне вивихнув немовляті ніжку, а лікаря, щоби вправити, на той час поруч не було. Так усе життя — «кривеньким каченям»… Мабуть, через свою фізичну ваду і заміж довго не виходила, а от за Антона Дмитровича пішла. Його перша дружина померла. В обох нема дітей, нема нікого ріднішого за них самих.
Старенькому подружжю Лабунців нема більше на кого сподіватися, як на нашу газету. Адже звертались вони вже і до одного з народних депутатів — віз усе там. Очевидно, що й сусідка їхня, незважаючи на почесне звання лікаря, замість того, щоб допомагати людям, хоче їх навпаки калічити — хай і не фізично, так морально. Чи думала старенька, що на схилі літ її будуть тягати по судах? До речі, слідчий пом’якшуючих обставин чомусь не виявив.

Віталій Назаренко, «Деснянська правда»

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.