Сільського голову зв’язали двоє у чорних масках, побили і забрали 40 тисяч гривень

27 січня, село Степові Хутори Носівського району. В центрі, біля магазину «Хуторок» купка людей обговорює новину — пограбування сільського голови, 50-річного Сергія Давиденка. Жінки і чоловіки наперебій розказують про чутки, які ходять селом.

— 23 січня, близько опівночі до нього в хату зайшли двоє в чорних масках і рукавичках. Собака їх не зачіпав. У дворі Сергія Григоровича стільки людей перевертається, що ні на кого не реагує.
Зв'язали голову мотузками, що принесли з собою, вдарили електрошокером, забрали 40 тисяч гривень, мобілки, золото, ключі від магазину. В магазині продуктів, цигарок, всякої всячини нагребли і зникли. Та краще у самого Давиденка розпитайте. Його будинок он у дворі, за магазином. Має бути вдома, бо зараз на лікарняному.

Навколо правого ока фіолетовий синець

Хвіртка не замкнена. Жвава вівчарка, побачивши мене, навіть не гавкнула, тільки помахала хвостом. Двері в будинок теж не замкнені. Сергій Григорович у першій кімнаті дивиться телевізор. Фіолетовий синець навколо правого ока, садно на лобі і ледь припухла губа.
— Чого двері не замкнули, а раптом знову бандити?
— А в мене немає чого брати, — з гіркотою в голосі відповів Давиденко.
— Сергію Григоровичу, у вас ні граток на вікнах, ні сигналізації, ні відеокамер. Як можна бути таким безпечним?
— Я головую, два терміни відпрацював, один відпочив, і знову мене обрали, втретє. Син закінчив торгово-економічний університет, от і займається підприємництвом. То його магазин.
Уже два роки, як я удівець, живу один. Є жіночка, яка приходить, допомагає. Та того вечора я був сам.
Які у селі гратки?

Що ж це за маскарад?

— Було пізно. Дивився телевізор, збирався спати. Коли двоє в темних масках і рукавичках зайшли до будинку. Спочатку подумав, що це чийсь недолугий жарт. Ще й перепитав: «Що за маскарад?» Натомість вони вирвали радіотелефон, щоб нікуди не подзвонив, і кинулися нишпорити по хаті, — розповідає Давиденко.
— Що вони казали? Били вас електрошокером, катували?
— А вам усе й розкажи...
— Наскільки мені відомо, це не перший випадок у Носівському районі. Кілька років тому грабіжники катували подружжя Андрушків з Носівки, вимагали віддати гроші. Після того носівські підприємці організували загін самооборони. Потім бандити побили, пограбували підприємця Ткача. Міліція досі не впіймала тих грабіжників. Можливо, це одні й ті ж?
— Навряд. По-моєму, ті, що напали на мене, дилетанти, які надивилися фільмів про грабіжницькі штучки. Або початківці, для яких це був перший чи другий напад. Вони так поспішали, що навіть уже упакований ноутбук забули прихопити з собою. І в магазині брали не найдорожче: нахватали сумку ковбаси, цигарок тощо. Мене побили (сьоме ребро зламане, голова й досі болить) і замкнули у будинку. Ключ зламали і закинули. Прихопили з собою обидві мої мобілки, потім їх викинули за селом. Щоб їх за телефонами не вирахували.

— Григоровичу, а гроші? Чому ви їх не зберігали в сейфі?
— Хіба б сейф допоміг? Аби катували... Вони забрали 15 тисяч гривень, приготовані на товар для магазину. У вівторок, зранку, машина мала їхати. Бувало, я звечора віддавав водію гроші, а цей раз чомусь не віддав. Ще 15 тисяч — на меблі, замовлені у Білій Церкві. Решта грошей на інші потреби лежали в тумбочці і в шафці.
Грабіжники, коли зрозуміли, що більше немає чого брати, прихопили ключі від магазину. Зайшли в нього з двору. Швиденько набрали, чого хотіли, і поїхали.
— З чого ви взяли, що поїхали?
— Впевнений, спільник з ними був, третій, чекав їх у машині. Та й міліція виявила сліди. Перед тим як зайти до мене, вони слідкували, тупцювали під деревами навпроти магазину.
— Сергію Григоровичу, ви залишилися живим, і це добре.
— Вони ж не глупі. За грабіж один строк, за вбивство — інший. Коли вони пішли, я потихеньку розв'язав руки (добре, що були не туго зв'язані), потім — ноги... Я вірю нашій міліції.

«На хріна я їм, куме. У мене що, мільйони?»

Спасати кума Давиденка поспішив 47-річний Володимир Мариняко, керуючий ПП «Агропрогрес».
— Після нападу Сергій Григорович був у шоковому стані. Номери домашніх телефонів повилітали з голови. Нині ж усе мобілки, а їх бандити забрали. Отож перший номер, який згадав, був тещі Володимира Кривошея, другого кума. Додзвонився, вона сказала телефон Кривошеїв, а Кривошеї вже подзвонили мені. Було це без 18 хвилин час ночі. Живу поряд з кумом. Отож зібрався швиденько, із Володимиром Станіславовичем Кривошеем побігли його визволяти. Григорович через віконце у веранді командував, де в гаражі болгарка, переноска, як випиляти замок. Слідів нападників марно було шукати. Адже, наче на їх замовлення, повалив густий сніг.
Сергій Григорович розповів, коли вони зайшли до хати, подумав, що це розіграш. Та коли зв'язали спереду руки, вирвали телефон, вимкнули світло і стали нишпорити з ліхтарями по хаті, зрозумів, що це не жарт. У нього заболіло серце. Він попросив у них таблетку. Сказав, що вона у нього в куртці, в кишені. Подали. Попросив води. «Обійдешся без води», — відказали. Вивільнився від зав'язок і кинувся тікати. Наздогнали його в коридорі, побили і зв'язали руки вже за спиною і ноги.

Місцезнаходження мобільників Давиденка міліція вирахувала за сигналом з супутника, їх викинули за селом. Один ми знайшли. Другий — ні, хоча і з металошукачем те місце вздовж і впоперек обходили. Однак то пробки від пляшок, то різний непотріб траплявся. А виклик на другу мобілку ще до 13 години 24 січня йшов, а потім батарея, певно, розрядилася. Ще й ключі від його «Фольксвагена» забрали, знайшли у куртці. А на тих ключах спеціальний чіп, захисний, з кодом. Без нього авто не заведеш. Треба тепер у Київ їхати (везти машину), щоб зняти код.
— Володимире Івановичу, селяни розповідають, нерозкритих крадіжок і пограбувань у Носівському районі вже до десятка, зловмисники все ще на волі. Людям залишається всіма засобами убезпечувати себе від нападників.
— Та після того, як кількох поважних людей району обікрали, я Давиденку казав: «Куме, а ти оце, не думаєш, що й до тебе можуть навідатися?» А він мені: «А на хріна я їм, куме. У мене що, мільйони?»

Сторожа зв'язали так, що руки набрякли

Поспілкувалася з людьми не тільки із Степових Хуторів, а й з навколишніх сіл Відрадного, Караби-нівки. Вони обурені: роми стареньких оббирають, і немає на них управи. Серед білого дня возять металолом, і даішники їх не зупиняють. Раніше, коли дільничним був Іван Байкараб, такого не було. В села навідувався часто, чи не через день. Де хто новий з'явиться, він до нього — познайомиться, розпитає. А вже якщо злодій з'явиться, люди вкажуть на нього, хоча за руку не спіймали, то, бувало, піде до нього та як наведе профілактику, той на кілька місяців тихше води, нижче трави робиться. Жаль, пішов на пенсію. Поставили Андрія Бровка. Він тижнями в села не з'являється; на сход сіл не приходить.
Живи і бійся, бо по селах злочинці нишпорять, переберуть заможних, а згодом і до пенсіонерів доберуться. У 2010 році пограбували контору ПП «Агропрогрес». Хтось навів, бо знали, що того дня привезли гроші, 200 тисяч гривень. Грабіжники залізли через вікно з тильного боку адмін-будівлі. Сторож Петро Божий почув шарудіння і пішов до дверей кабінету, з якого лунали звуки. Удар, його звалили з ніг. Нападники були у масках. Зв'язали по руках і ногах, побили і поламали ребра, поклали на тапчан, на голову накинули куртку. А самі кинулися за грошима. Болгарка працювала дуже тихо. Коли розрізали сейф, грабіжники були розчаровані — замість 200 тисяч гривень було лише 35 тисяч. Не врахували вони, що гроші вже роздали комбайнерам. Сторожа знайшли лише вранці. Побитий, руки набрякли, посиніли. Після цієї історії Петро Петрович розрахувався зі сторожів. Хіба йому, пенсіонеру, на хліб не вистачає? Життя дорожче.
Кажуть, серед білого дня вислідили, що немає вдома, і обікрали таких поважних людей, як Михайло Шумейко, директор ПП «Агропрогрес», Григорій Супрун, директор ЗАТ «Нива» з села Коломійцівка та Володимир Закалюжний, директор TOB «Агрікор Холдинг» з Червоних Партизанів. Забрали гроші, документи. Все це сталося за останні роки.

Валентина Остерська, тижневик «Вісник Ч» №5 (1343)

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.