Мода на валянки повернулася

Вівторок, 24 січня 2012 13:29 | Переглядів: 5564

А колись найбільше їх було в Новгород-Сіверському районі
У недалекому минулому на пасовищах Чернігівщини ходили отари, котрих і порахувати було важко.

Від екзотики до занепаду

Що не кажіть, а попит на екзотику останнім часом зростає. Модно стало вживати натуральну їжу, одягати натуральні речі… Приміром, з чим асоціюється у вас шашлик? Звичайно, з бараниною. Хоча більшість із нас того баранчика і в очі не бачили. Якщо так справа із вівчарством піде далі, невдовзі цими невибагливими тваринами можна буде помилуватися лише у зоопарках.

У прес-службі головного управління агропромислового розвитку розповіли, що у 90-х роках господарства області налічували 172,5 тисячі голів овець. А рекордсменом у вівчарстві був Новгород-Сіверський р-н, де ходили 17,5 тисячі голів. У п’ятірку лідерів потрапили Менський (14,2), Прилуцький (12,8), Борзнянський (11,3) і Коропський (11,2) райони. За двадцять років незалежності ці тисячі перетворилися у сотеньки. Наразі найбільше овець тримають у Бахмацькому районі – 758 голів, на Коропщині – 482, у Ніжинському районі – 407, Городнянському – 393, а замикає п’ятірку колишній рекордсмен – Новгород-Сіверський район – 303 вівці.
Чому занепала у нашій країні ця галузь? Деякі господарники кажуть, що немає ринку збуту. Нерентабельно. А ось подружжя Соколів – Ніна Михайлівна і Василь Васильович, жителі колишнього району-рекордсмена, вважають, що ці тварини не потребують суттєвих матеріальних і трудових затрат.

– У нашому Будищі колись у господарстві тримали до двох тисяч голів. Жодного клаптику землі не гуляло, – розповідає Василь Васильович. – І отарі місця вистачало. На бідних гумусом ґрунтах важко виростити щедрий урожай багатьох сільгоспкультур, тож тваринницька галузь у нас є справді перспективною. Ми і нині десяток овечок тримаємо. – Вони ж такі невибагливі: їдять траву, бур’ян, солому. А якщо сипнути вівса, повизбирують до останньої зернини, – долучається до розмови Ніна Михайлівна. – Прив’яжу вівцематку на вигоні, а решта топчеться біля неї, через деякий час перебазую овечий «колектив» в інше місце. Це ж така благодать, діти з міста приїздять – їм завжди дамо кілька кілограмів свіжого м’яса, взимку всім онукам вовняні шкарпетки і ковдри робила. Іноді й комерсанти заїжджають, та ми тільки для себе тримаємо. А нерентабельно лише для ледарів і нероб.

Валянки, валянки, е-е-ех…

Вигідно-невигідно. Проте мода на натуральне зростає. І вовна не виняток. Минулого року донька революцію вдома зробила: просила купити їй угги – своєрідні австралійські валянки. Купили, віддали сімсот гривень. А ті уги-муги через тиждень розлізлися. А нинішнього року попросила… валянки. Кажемо: ти подивися, яка погода, скоро треба сандалі взувати. Але чого не зробиш заради коханої донечки. Пішли до взуттєвої крамниці. Знайшли. Це ж треба, щоб суто російське взуття – польського і китайського виробництва! Впали в око польські – на підошві, сірого кольору, оздоблені камінчиками… І недорого – 800 гривень. Продавчиня каже, що попитом і справді користуються валянки з Польщі. А вітчизняні чомусь розлазяться. Та й дорогі.

Ну, ти подумай: для поляків рентабельно, для китайців також…
І вітчизняні валянки знайшла, на одній зі сторінок в Інтернеті. Від ціни у голові запаморочилося – мінімальна 1800 гривень. Але ж красиві!
Юна чернігівка Ліза Живак носить валянки вже другий рік поспіль, каже, що і її тітонька минулого року придбала, і брат має таке взуття.

– Краще за чобітки у сто разів, тепло, комфортно. І недорого, – зауважила дівчинка. – Минулого року мама за них заплатила близько п’ятисот гривень. А от хто їх виготовив – не знаю, яка різниця. Якщо і цього року ношу – хороша фабрика.
До речі, валянки – це взуття членів Грінпіс. Від уживання м’яса, носіння одягу зі шкіри тварин відмовитися легко. Але без шкіряного взуття непросто прожити. Ось тут і рятують теплі, зручні, зносостійкі валянки. Та й тварин убивати не треба!
А у Москві навіть створено музей валянків. Яких тільки моделей тут не побачиш! Чого не дізнаєшся! Наприклад, чи знаєте ви, що Петро Перший після бурхливих гулянь із похмілля вимагав не лише подати йому щі, а й валянки. Адже був упевнений, що вони поліпшують циркуляцію крові в організмі.
Тож це взуття переживає нині справжній бум. І, навіть незважаючи на примхи природи, у взуттєвих крамницях попит на валянки не знизився.

Але баранчики – це не лише валянки, але й…

До десяти кілограмів поживного м’яса – це якщо шестимісячне ягня. А коштує таке задоволення від 30-ти гривень за кіло. Коли прямувала до м’ясного павільйону на Центральному ринку Чернігова, чомусь була впевнена – якщо і буде баранина, то продаватиме її чоловік. Так і є! Шкода лише, що позувати на камеру не схотів, зате спілкувався охоче. До речі, баранину продає лише він. А закуповує її у Новгород-Сіверському районі. Каже, що наші люди «свиноїди». Проте м’ясо баранів – це сама користь. І що жирніше воно, то смачніше. Дехто, мовляв, боїться жиру. Але завдяки цьому продукту можна подолати будь-яку хворобу дихальних шляхів, навіть туберкульоз. «А смачно приготувати його можуть лише чоловіки, бо вони стриманіші, – додав покупець. – Жінці курку подавай, свинину. Ось беру стегно баранчика, друзів шурпою пригощатиму на свята».

…цілителі

Лікування тваринами вже стало звичайною практикою в медицині. Визнаними «лікарями» вважають коней, дельфінів, кішок, бджіл. Чому б до цього списку не додати овець? Тим паче, що вже є перші теорії та практичні висновки про користь від них. Серед науковців навіть побутує термін «овітерапія», що з латинської означає «лікування вівцями». Курс овітерапії має три складові: продукти харчування, вовняні речі та спілкування з тваринами.
Особливо лікувальним вважається овечий жир, який має назву – лій. Він незамінний помічник у боротьбі з астмою, якщо людина має проблеми з бронхами.
Чим же не догодила сучасним господарникам ця невибаглива тварина, яка ще й здатна зцілювати людину від хвороб? Будь-яка інша худобина не зрівняється в користі для господаря.
Одне зрозуміло: допоки на ринку пануватимуть китайські, турецькі, польські вироби, на розквіт вівчарства годі й сподіватися.

З історії вівчарства

Розвиток культури вівчарства бере початок від знаменитих регул і маніфестів Петра І щодо тонкорунних овець, які в усі часи втілювали вершину селекційних досягнень і галузевої досконалості розведення овець в цілому. Маніфест від 15 червня 1724 р. представляє Україну як благословенний край з кліматом, особливо сприятливим для розмноження овець і виробництва добротної вовни.
Першу згадку про валянки вчені знайшли у «Слові о полку Ігоревім», правда, там вони мають назву чоботи з повсті.
Пара валянок здатна замінити аптечку. Сухе тепло овечої шерсті допомагає швидше загоїтися ранам і переломам, знімає нервове напруження. Крім того, в повсті є особлива речовина – ланолін, «тваринний віск», яка відмінно знімає ревматичний, суглобовий і м’язовий біль.

Світлана Сокол, «Деснянка вільна», фото автора