Убив дружину. Хотів зарізатися – не вийшло. Побіг вішатись

Усе це сталося у Корюківці 28 грудня. 39-річна Валентина Тройна не дожила до Нового року три дні. 29-го по обіді її поминали у старій хаті, в якій вона зі своїм душогубом-співмешканцем, 45-річним Святославом Матвієнком прожила 11 років. За поминальним столом родичі і знайомі тихцем перемовлялися, мовчки сиділа лише донька загиблої, 15-річна Катя. Симпатичне дівча, ймовірно, розмірковувало, як складеться її життя далі. А можливо, ще не відійшла від пережитого, адже мати померла за її присутності.

За поминальним столом

На стіл подали смажені з овочами і м'ясом солоні огірки. Я прислухалась до розмов.
— Валя хотіла на Новий рік олів'є готувати, — пригадала одна з жінок. — Просила у мене солоних огірків, тверденьких. Бо ті, що сама насолила, вийшли м'якуваті. Вона і хліб пекла, коли ні за що було купити. Хотіла, щоб хоч трохи як у людей було. Бувало, прийду до неї, сядемо у дворі під виноградом, гомонимо. А Славик як побачить, так і давай мать-перемать, навіть коли тверезий. А вже як п'яний, то кричав: «Приб'ю...» і за нами ганявся. Бідна Валя, скільки вона по людях і сама, і з дітьми ночувала, всякого було...
А як той Славик, ще в лікарні чи вже в камеру відвезли? Ото, дурень, наробив, її убив і себе, вважай, кончив. У тюрмі ж йому буде капець... Та й чого було чекати, п'ять днів бражку дудлив, не просихаючи.

«Вітчим бігав по хаті і кричав: «Визивай «скору» і міліцію, я її віллами заколов!»

— У нас канікули, отож я була вдома, — пригадує донька загиблої Катя. — Я прокинулась, а він уже був п'яний, бурчав. Брат Максим, йому 17 років, поїхав на заробітки. А я пішла в магазин за продуктами. Було на десяту годину ранку, коли повернулася. Дивлюсь, а мама в кріслі сидить, очі напівзаплющені, рукою затискає груди, а з-під пальців цебенить кров. Вона важко дихає, нічого не говорить. А вітчим бігає по хаті і верещить: «Іди визивай «скору» і міліцію, я її вилами заколов». Я подзвонила брату на мобілку, він ще не встиг далеко від Корюківки від'їхати. Максим сказав, біжи до сусідів, викликай «швидку». Я кинулася витирати кров. А вітчим хотів зарізатися, та в нього не виходило. Зі злості я вхопила відро і вилила у залишки браги воду. Він на мене кричати не став, побіг вішатися у сарай. А я — по сусідах, звати на поміч. Вони викликали «швидку», та коли медики приїхали, з'ясувалося, що мама вже мертва. (За висновками судмедекспертизи, смерть Валентини Тройни настала внаслідок пошкодження гілки коронарної артерії, що призвело до тампонади серця кров'ю. —Авт.). Дядька Славика дядя Саша (чоловік маминої рідної сестри) витяг із петлі. Вітчим ще хавкав, та був непритомний. «Швидка», яка приїхала рятувати маму, повезла його в лікарню.

Валя казала: «Люблю я його»

— Він мамку і раніше бив, — каже Максим.— Останнім часом, було, чіпляється — дам йому у морду, тижнів на два заспокоїться.
— Чого вона його не кинула?
— Казала, люблю, — приєднується до розмови 75-річна Віра Максимівна, свекруха загиблої (мати першого чоловіка). — Валя із Луганської області, приїхала в Корюківку в гості до родичів і познайомилася з моїм Володею. Поженилися, двох діток нажили. Та всьому винна горілка. Розлучилися. Та якби ж Валя кращого знайшла, я б раділа. Славик теж пив. І над першою дружиною та дітьми знущався. Щоб його здихатися, колишня йому навіть оцю стару хатину купила. А діти, як підросли, відцуралися від нього.
Славик Валю бив і не раз. Минулої весни диван у хаті підпалив, а на Максимка звернув. Погоріло у хаті, закіптюжило все. Тоді батько Валин приїздив з Луганська, забирав її з дітьми до себе. А вона затялась: «Без Славика не поїду. Полюбила я його». Батько забирать Славика не захотів, бачив, який він. Вважай, за Валину пенсію жив. Вона мала третю групу інвалідності, трохи припадала на праву ногу. Діти її жаліли. Максим, ще як у школі вчився, підробляв у місцевому сільгосппідприємстві. Робив, а матері стаж ішов. і після школи не байдикував, влаштувався дерева пиляти і батька з собою на роботу забирав. А Славик то там, то там поробить — довго ніде не затримувався.

— А Валя випивала?
— Як усі.
— Вітчим казав, що хоче на роботу, — додає Максим, — тільки після того, як кілька місяців пролікувався у тубдиспансері. Та на роботу не брали, казали, нехай кілька місяців мине, потім.
— Без роботи воно як? Захалтурить — то метал здадуть, то ще щось — на хліб чи є, чи немає, а на випивку завжди є. А вже як нап'ється, так і сварки, — додає 48-річна Людмила Холодова, сестра першого чоловіка Валентини. — Бувало, так напивався, що взимку то голий бігав, то епілепсія нападала. Якось їду, а він лежить. Зупинилася. Якби знала, що до такого дійде, краще б проїхала мимо...

— Людмило Олексіївно, за що він до Валентини чіплявся?
— Хіба таким причина треба? Не те подала, не так зробила, не там була...
Не знаю, що наша влада робить. Колись, було, п'яниця раз нашкодить, удруге його в ЛТП — і сім'ї спокій, і в нього є час подумати. А нині ідіотизм, ганьба! Я стояла на біржі праці, так посилали і кладовище прибирати. Молоді хлопці, безробітні, гребли, білили. А алкоголіків у Корюківці сила-силенна, їм роботи, бач, немає. Та їхніми руками всю Корюківку не те що вимести, вилизати можна. Це ж безплатна робоча сила. В міліції кажуть, а хто їх охороняти буде? А хто їх у радянські часи охороняв? І виходить, притони процвітають, п'яниці кучкуються, а жінки на пилорамах колоди тягають, бо треба дітей якось ростити.
Он мама моя раз заявила на таких. Міліція приїхала, протоколи склала. і що? Як пили, так і п'ють. Юрій Скрипка на прізвисько Товстолобик той протокол матері кинув, сказав: «Ти викликала, ти й плати». і синок туди ж. Трудо-терапія треба, робота, тоді і п'яниць поменшає.
Жила собі людина і немає. До свята готувалася, хрін почистила, думала, сім'я збереться...

— Хто поминки організував?
— Я, сестра першого чоловіка, та ще одна Людмила, рідна сестра Валентини.
— А рідня Славика хоч чимось допомогла, співчуття висловила?
— Ніхто навіть не приїхав. Та й чого їм приїздити, не він же вмер.
— Що ж буде з дітьми? Максим і Катя ще неповнолітні.
— Внучка до себе заберу, — каже Віра Максимівна. — А Катя то в однієї сестри Люди побуде, то в іншої. А там хай визначається, з ким схоче жити...



«Винуватий, каюсь»

Коли Валентину поминали, Святослав ще у лікарні лежав. Корюківським медикам таки вдалося його вирвати з рук смерті, відкачали. Думали, зламана під'язикова кістка — обійшлося. Доки його лікували, під палатою чергували добу двоє міліціонерів (охороняли особу, яка вчинила тяжкий злочин). А потім привезли у райвідділ міліції як затриманого за підозрою в умисному вбивстві. Вдалося поговорити з чоловіком (після вішання у нього пропав голос).
— Винуватий, каюсь, — пошепки говорив Святослав.
— За що ж ви її убили?
— Допекла.
— Чим?
— З мужиками водилася, доки я в Чернігові в лікарні був.
— Може, то вам з ревнощів здалося...
— Яке там здалося... А перед цим три дні вдома не ночувала. Де вона була?
— Кажуть, ви п'яний кілька днів підряд були. Може, здалося?
— Які там ревнощі! Не треба мене за дурника вважать. Нашкодив, назад не вернуть. Не стримався, довела.

Святославу Матвієнку за умисне вбивство світить від 7 до 15 років позбавлення волі. Скільки саме, вирішить суд.

Валентина Остерська, тижневик «Вісник Ч» №1 (1339)

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.