Валентина Федусь: По той бік колючого дроту

Засуджений Іван Єрмошин

У свідомості переважної більшості законослухняних громадян СІЗО асоціюється перш за все з тісними переповненими камерами, нецивілізованим побутом, нескінченними допитами та регулярними обшуками, а ще - самотністю, розлукою, втратами та болісними очікуваннями. Ці уявлення формувалися упродовж довгого часу на базі розповідей людей, яким на власній «шкурі» довелося відчути всі «принади» тюремного життя. Що ж насправді бачить і відчуває людина, яка опинились «по ту сторону барикад», сказати досить важко. Тим людям, які там ніколи не були, відомо лише про те, що упродовж останніх років в Україні умови утримання людей за ґратами намагаються наблизити до європейських стандартів. А щоб, як кажуть, на власні очі побачити, яких реформ насправді зазнали закриті режимні установи, я вирішила кілька годин провести в… Чернігівському слідчому ізоляторі.


«Сидіти» тут доводиться не один місяць

За останніми статистичними даними в грудні 2007 року середня кількість засуджених та заарештованих осіб, які перебувають в СІЗО, становила 349 осіб. З них 11 – неповнолітніх, 7 – жінок, шестеро - засуджених до довічного позбавлення волі, 19 – за бандитизм, 31 – за скоєння умисних вбивств, та 17 - осіб з категорії, так званої, «хозобслуги» - це засуджені люди, які саме в СІЗО відбувають покарання, працюючи тут на кухні, пекарні та в господарському дворі. Загалом за рік через СІЗО проходить понад 6 тисяч осіб. Перебування людини в цих стінах залежить від того, наскільки швидко закінчиться слідство, потім суд розгляне кримінальну справу та винесе вирок.  Тривати іноді це може не один місяць. Якщо суд визнає людину невинною, то її відпускають на волю, якщо вину все ж таки буде доведено, то спокутувати її доведеться вже в колонії.
«Щоправда, найбільша кількість обмежень на ув’язнених чекає саме в СІЗО, а не у виправній колонії, - розповідає заступник начальника Чернігівського СІЗО з соціально-виховної та психологічної роботи В’ячеслав Козка. – Бо в СІЗО режим утримання значно суворіший. Тут людині доводиться майже весь час перебувати в камері під замком. Крім того, дається взнаки нервова напруга… Коли ув’язненому вже визначили строк покарання, і він прибув в колонію, то його майбутнє на найближчі роки відоме. А тут доля людини поки що не визначена. Це й змушує контингент гостріше на все реагувати».

Запровадити європейські стандарти намагаються навіть тут

Найголовніше в корпусах будь-якого СІЗО – камери… «Доки не відкрили слідчий ізолятор в Новгород-Сіверському, наш заклад був переповнений. Траплялися випадки, коли в камері було людей майже вдвічі більше, ніж ліжок. Спати на них доводилось по черзі. Зараз же кожний ув’язнений має своє спальне місце, тобто, - ліжко з подушкою, матрацом, ковдрою та постіллю. Тепер в одній камері ми розміщуємо не більше десяти осіб, і лише так звані «довічники» сидять по двоє. У камерах для неповнолітніх - до п'яти осіб», - розповідає начальник Чернігівського слідчого ізолятору Валентин Казимір.
І хоча українські в’язниці ще не відповідають європейським вимогам, але позитивні зрушення є і у нас. Наприклад, в Чернігівському СІЗО у камерах для неповнолітніх вже давно стоять телевізори. Дорослі «мешканці» мають можливість подивитись телевізор за умови, що хтось з їхніх родичів передасть це диво техніки їм в камеру.

З доступних розваг, як для дорослих, так і неповнолітніх, в слідчому ізоляторі пропонують щоденні прогулянки в тюремних двориках та читання книжок і газет, які можна взяти в бібліотеці. А ще в стінах слідчого ізолятора є сучасний тренажер та настільний теніс, щоправда, користуватися цими розвагами дозволяється лише підліткам. Також в приміщенні бібліотеки вчителі однієї з чернігівських шкіл кілька разів на тиждень проводять з неповнолітніми шкільні уроки.

«Крім того, не варто забувати, що людина за ґратами – винна вона чи невинна – потребує сповіді, тому, якщо за радянських часів держава піклувалася переважно про те, щоб ув'язнені не розбіглися й не померли з голоду, то тепер особлива увага звертається на морально-психологічний стан людини, яка опинилась в місцях позбавлення волі, - говорить В’ячеслав Козка. – І тут величезне значення має робота психолога та представників церкви, бо переважна більшість людей, опинившись за ґратами, переживає справжній шок і замикається в собі. Щоправда, найважче звикнути до нової атмосфери тим, хто опинився тут вперше». Саме тому в штаті слідчого ізолятору з’явилися: посада психолога та кімната психо-емоційного розвантаження.

На фото: В’ячеслав Козка - заступник начальника Чернігівського СІЗО з соціально-виховної та психологічної роботи

Щоб потрапити в ДІЗО – потрібно неабияк «постаратися»

Відразу хочу зазначити, що в слідчий ізолятор, я потрапляю вже вдруге. Перший раз побувала тут, коли збирала матеріал для статті «Дитинство за тюремним парканом», для однієї з чернігівських газет. Отже, якщо минулого разу від всіх незнайомих звуків я мимоволі здригалася, то цього разу до сірих стін, гучного лязкоту металевих дверей і замків та присутності охоронців ставилась спокійно. І цей факт особисто мене остаточно переконав в тому, що людина – істота не примхлива, і поступово може звикнути до будь-яких умов життя.
Під час відвідування СІЗО довелося мені побувати не лише в камерах, медчастині, бібліотеці, спортзалі, кімнаті психо-емоційного розвантаження, а й - на кухні, в той час, коли там якраз закінчували готувати обід. «Сьогодні на сніданок були макарони, на обід – гороховий суп, варений рис, вінегрет, а для тих, хто на дієті – рисовий суп та каша рисова. На вечерю – картопляне пюре. Загалом на харчування у нас ніхто не скаржиться – кожен день в меню обов’язково є каша і м’ясо», - розповідає засуджений Іван Єрмошин.
А особисто мені запам’ятався «тюремний» хліб – він був такий запашний, свіжий та смачний! До речі, в Чернігівському слідчому ізоляторі випікають власний хліб. Крім того, в СІЗО заарештовані і засуджені можуть отримувати, хоч щодня,  передачі з дому.
А от найбільш неприємне враження на мене справили дисциплінарні ізолятори. В цих  малюсіньких сирих камерах з бетонними підлогами є лише прикріплені до стіни залізні стілець, стіл та ліжко, яке завжди розкладається на ніч, а вдень пристьобується на замок назад до стіни, а ще - умивальник і туалет. Але з іншого боку, карцер - це ідеальне місце для «найбільш активних» представників спецконтингенту на самоті замислитися над своєю подальшою долею та переконатися в тому, що за все в житті потрібно платити. «Щоправда, в наш час такий захід дисциплінарного впливу, як поміщення до карцеру, застосовується в крайніх випадках. Адже місця позбавлення волі мають перевиховувати правопорушників, а не ставати для них – «курсами підвищення кваліфікації», - розповідає пан начальник. Психологи ж стверджують, що душевні страждання спричиняють людині в десятки разів більше болю, ніж фізичні тортури. Але чи чують власну совість злочинці, які мають за собою не один десяток “тяжких” гріхів?
 
До речі:
- Вік людей, засуджених до довічного позбавлення волі в чернігівському СІЗО, 25-30 років;
- За останні роки втеч та нападів на співробітників СІЗО не було. Трапляються лише випадки непокори;
- В Чернігівському СІЗО камер для VIP-персон немає. Тут всі ув’язнені, незалежно від соціального статусу та матеріального статку, утримують в однакових умовах.

Валентина ФЕДУСЬ

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Додати в: