Максимкові рік і чотири місяці, та він і досі не має свідоцтва про народження

А його мама Олена не отримала 25 тисяч гривень за другу дитину.

Прописка «померла» лише в Конституційному Суді. У цьому впевнилася 34-річна Олена Кулик, жителька Красилівки Козелецького району.
— Сину Максимку вже рік і чотири місяці, — зітхає жінка, поправляючи на маляті шапочку, — а в нього і досі немає ніяких документів. А все через оту кляту прописку, чи то, як її тепер називають, реєстрацію. Та зміна назви не міняє суті. Вже рік б'юся, як риба об лід, а дитину зареєструвати не можу. В мене немає паспорта, його вкрали.

Колись я була заміжня. Від першого шлюбу маю сина Артема. Йому 15 років. Батько його помер. Жили ми в Іванівці Чернігівського району, звідти я родом. Там жили і мої батьки. Була у них квартира, в ній я була прописана. Тринадцять років тому познайомилася з Леонідом Бондаренком з Красилівки. Він на 16 років старший за мене. Чоловік не вредний, спокійний. За освітою вчитель фізкультури і трудового навчання. Переїхала з сином до нього. Розписуватися не поспішали, бо впевнені, коли почуття справжні, все складеться. А якщо ні — штамп у паспорті не втримає.
— Прожили десять років, і раптом я завагітніла. Спочатку аж перелякалася. Говорю Льоні: «У нас дитя буде, це ж треба, на старості...» А він зрадів. Каже: «Ніяких абортів! Народжуй». Прийшов час, відвезли мене у пологове відділення у Козелець. Роди були важкі. Хлопчик народився напівживий, не кричав. Його ледь відкачали. Лікарі сказали, що наковтався навколоплідних вод. Стан сина був поганий, і нас із пологового відвезли в обласну дитячу лікарню в Чернігів. Місяць лікували — ставили крапельниці, робили уколи. Стан наче покращився, а лікарів щось бентежило. Зробили малому кардіограму, виявили шуми в серці. Я захвилювалась. «Нічого страшного, — заспокоїли медики, — поїдете до Києва в «Охматдит» (республіканську дитячу клініку), там розберуться».

Повезли нас туди. Діагноз був невтішний — подвійний порок серця. Максимкові, так ми назвали сина, відразу призначили операцію. Вона тривала дві з половиною години. Я плакала і молилась перед операційною. Таких переживань і ворогу не побажаєш. Лікарі вийшли і сказали, що операція пройшла вдало. Як я раділа! Операцію зробили безплатно, а ось памперси, харчування, подяки лікарям, перебування у лікарні... Усі гроші, що були у рідні, пішли на це. За народження другої дитини на той час я не отримала ні копійки, адже часу зареєструвати сина у мене не було. Нас перевозили з лікарні у лікарню. Додому виписали, коли Максу виповнилося три місяці. Сказали через місяць приїхати на консультацію. Місяць ми були вдома. Після операції залишати дитину на чоловіка чи на сина я не хотіла. Прийшов час, і ми поїхали у Київ на консультацію. З собою я взяла всі документи і свій паспорт, у нього було вкладене свідоцтво про народження старшого сина. їхала в метро. Приїхала в «Охматдит», у сумку, а документів немає. Намагалася себе заспокоїти. Мовляв, удома забула. Максимка лікарі оглянули, сказали, все нормально. Повернулася в Красилівку, кинулася, щоб зареєструвати сина, адже довідка про те, що я його народила, є. Та, виявилося, без паспорта я цього зробити не можу. Написала заяву в міліцію, що втратила паспорт. У паспортному столі мені сказали,. що потрібна довідка про реєстрацію. І тут я зрозуміла: без бумажки ти комашка... Довідки такої мені у сільраді не дали, бо, хоча і прожила 10 років у Красилівці, у хаті чоловіка не була прописана. Хоча він там прописаний, мене зареєструвати не може. Бо свого часу, коли померли його батьки, не переоформив хату на себе. А нині на це потрібно близько чотирьох тисяч гривень. Таких грошей у нас немає. Дитячих я не отримую, бо Максим не зареєстрований. Чоловіку у селі роботи немає. Перебивається тимчасовими підробітками, їх вистачає лише на одяг та продукти. Із хазяйства у нас дві кози, кури і город. Та ще пенсія по втраті годувальника 760 гривень на старшого сина.

— Олено, у вас же є рідні, можливо, вони якось би допомогли.
— Вже як не везе, то не везе. Свого часу у нас в Іванівці Чернігівського району була квартира. Я там була прописана. Та вже давно батьки продали квартиру і переїхали в Ладинку, доглядати за батьковою матір'ю. Вона померла, вчасно вони не оформили хату на себе. І тепер живуть теж без реєстрації. Коли мамі треба було оформлятись на пенсію, довелося шукати людину, яка б хоч на місяць н прописала у себе. Знайшли таку у Чернігові. Та нині цієї жінки нема. У селі, у кого не попрошуся хоч на місяць прописатися, ніяк не знайду бажаючих. А є такі, що самі пропонують, та за це просять три тисячі гривень. А де мені стільки грошей набратися? Якби ми їх мали, уже давно б Льоня свою хату на себе переоформив. І так уже рік, куди не кинуся, безвихідь. Паспорт не дають, бо нема прописки. Гроші за народження дитини я вже втратила, бо минули строки їх виплати. Через рік старшому сину отримувати паспорт, а в нього немає свідоцтва про народження (вкрали з моїм паспортом). А отримати нове я без свого паспорта не можу. Коло замкнулося. Дитину знову треба везти на консультацію.

Дуже прошу всіх небайдужих: якщо хто може нам допомогти, довіку буду вдячна. Хоч би на місяць мені де прописатись. Жити я там не буду, у нас своя добротна хата.
— Півсела уже пройшла, ніхто не погоджується прописати, - каже Алла Висоцька, в.о. красилівського сільського голови, секретар сільської ради. – Всі необхідні довідки я видала Олені, але у неї немає головної — про реєстрацію. У хаті цивільного чоловіка зареєструвати немає законних підстав, адже прописати у себе може тільки власник житла. Але на будинок немає паспорта, спадщина не встановлена, строки пропущені. Тепер право на спадщину треба встановлювати через суд. Виготовляти технічну документацію на будинок, викликати спеціаліста з БТІ. А це все гроші, яких сім'я не має. Про Олену скажу: у хаті в неї порядок, спиртним не зловживає.

Валентина Остерська, тижневик «Вісник Ч» №53 (1329)

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.