Кривавий порох на траві

До редакції зателефонувала Ніна Белогура, завідувачка Горбівської дільниці ветмедицини Куликівського району.
— У нас у селі п'ять пастушень, 420 корів. Щодня до мене звертаються односельці, які переживають за свою худобу. Кажуть, на пасовищах, які навколо села, з'явився червоно-рудий порох. Але ні про протруєння лісу чи обробіток кукурудзяних, соняшникових полів офіційно ніхто не попереджав.

У Горбове «Вісник Ч» запросив експерта Миколу Коцюбу, державного екологічного інспектора з охорони навколишнього середовища в області. 27 вересня, тільки-но заїхали в село, горбівчани почали висловлювати свої побоювання. Мовляв, що воно-оте червоне, може, хто хоче худобу потруїти, щоб похворіла і її почали здавати м'ясникам. А нині ж добра корова коштує 9-10 тисяч гривень.

— У мене дві корови,— каже депутат Горбівської сільради Володимир Корма. — І внуки молоко п'ють, і здаємо, і самі п'ємо. Переживаємо, хоч би здоров'ю не зашкодило. Я оце два тижні тому корови конем пас. Кінь був запряжений у віз. Іду лугом, колеса вкрилися краснуватим порохом, як іржа. Зліз, пройшовся — на черевиках те ж саме. Питання про оте червоне ми навіть на сесію сільради виносили. Голова подзвонила в район, а там сказали, щоб зверталися в інспекцію по захисту рослин. А та ж інспекція аж у Чернігові! Поки що до нас ніхто не приїхав і нічого не досліджував.

— Не дай Бог, що станеться з коровами, — приєднується до розмови Тетяна Пеньковець. — Це ж жах якийсь! Син пас худобу, понесла обід. Доки дійшла, чоботи по кісточки отим красним нальотом вкрилися. Дивлюсь, на лугу у корів морди коричнево-червоні. Додому скотину пригнали, понесла гарбуза давати, дивлюсь, а у корови язик, як червона цеглина. У сина джинси, в яких худобу пас, на чверть у тому рудому поросі були. Трусила, трусила, в'їлося. Ось подивіться, — жінка показує синові штани. На холошах руді плями. — 60 років живу на світі, а такого не бачила. По селу тільки й балачок. Одні кажуть — це трава у осінь цвіте. Молоко біле, ніякого запаху і присмаку. Та все ж страшно. Ідеш, ногою шмандонеш, а воно осипається.

Еколог Микола Коцюба, ветеринар Ніна Белогура і я прямуємо на «криваве поле». Дивлюсь, а ліс далеченько, кілометрів п'ять буде. Роси немає, проте іржавий пилок міцно чіпляється до взуття. Еколог намагається обтрусити холоші брюк — дарма. Ступив кілька кроків — і знов та іржа.
— Миколо Володимировичу, що це таке?
— Складно сказати. Ось відберемо проби грунту, води, відправимо на експертизу, тоді й дізнаємось. Можливо, наслідки зміни клімату, а можливо, гербіциди чи пестициди.

Плями рудуватої трави. З боку дивишся — руда та й руда. Подумаєш, осінь же, от і сохне. Та тільки ступиш у ту траву, взуття покривається іржавим пилом.
Ніна Белогура скрушно хитає головою. Ось бачите, а бідним коровам треба ж пастися.
Еколог набрав грунту в целофановий мішечок, а води — в пляшечку. Сказав, результати будуть за три дні. Я нарвала трави, щоб віддати на дослідження у інспекцію по захисту рослин. Потім ненароком торкнула ніс рукою. У носі засвербіло, у горлі задерло. Про це сказала супутникам. «І у нас в горлі першить», — підтвердили вони.

***

Може, кривавий пилок — це десикант (речовина, якою обробляють соняхи, кукурудзу, пшеницю і т.п., щоб швидше сохли). І льотчик (а незадовго до порудіння лугу горбівчани бачили «кукурузника». — Авт.). переплутав поле і луг?
Може десикант залишати на траві іржавий пилок? У принципі, не повинен. Може, це якісь невідомі рослинні, так би мовити, чупакабри?

Валентина Остерська, тижневик «Вісник Ч» №39 (1325)

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.