Щоб попасти на інший берег Снову, житель Седнева бере п’ятірку з легковика

На в'їзді на міст зварені з труб... ворота. А на них висить замок. Так просто на інший берег не пускають. Заплатив (п'ятірку з легковика) — проїжджай. І назад — п’ятірка. «На ремонт мосту», — пояснює Михайло Топига, який збирає гроші і відчиняє вхід.
Хтось платить зразу. Хтось довго матюкається. Аж битись кидаються. І їх зрозуміти можна.
По-перше, незвично.
«Серед поля біля ріки зшибають гроші якісь мужики».
По-друге, квитанції чи якогось іншого папірця ніхто не дає. Можливо, це винахідливий нахабний самозванець? Ситуація зацікавила.

Стріляний, багатьом потрібний, нікому не потрібний, виміняний на картоплю

Встановлений понтон на початку дев'яностих років. До того був пором. Не на цьому місці, а в селі. А за два кілометри від теперішнього мосту, ближче до Клочкова, був пішохідний перехід на палях до піонерського табору. Розжитися мостом підмогла перебудова.
У 80-х роках з Румунії в Союз цією місцевістю йшла якась саперна частина. Військові везли й цей міст. І виміняла його в седнівському радгоспі ...на картоплю.
Міст, кажуть, з 1943 року, перем'ятий і постріляний. На понтонах видно сліди від кулеметних черг. А встановили переправу вже в 90-х роках.

Тоді седнівське господарство тримало дві тисячі корів, тепер — 400. І керівник Ігор Шкурко сказав: нам ні лугом, ні мостом користуватися не треба. Люди, хто має корів, злякались, що він може продати міст на металолом, і написали колективну заяву, щоб переправу передали в їхнє користування. Луг віддали на сінокіс, а міст — людям у користування.
«Індивідуалам», які ганяють на той бік корів на пашу, косять там сіно, він потрібний.
Також багато відпочиваючих їде через річку подалі, бо на цьому березі на пляжі по вихідних, як у Ялті - лягти ніде.
Піонерські табори, що в бігацьких лісах, також мостом користуються.

«Я – відповідальний!»

— Міст тут, перш за все, для того, щоб корови ходили на пашу, і щоб сіно з того берега перевозити, — пояснює «наглядач» мосту, житель Седнева Михайло Топига. — Його треба постійно ремонтувати, весною та восени зводити-розводити. Люди з селища, чиї корови пасуться на тому березі, складаються на ремонт моста по 50-100 гривень. Потім стали обурюватись, що вони платять, а відпочиваючі — ні. Почали збирати плату з усіх, хто проїжджає мостом.
Мене від громади поставили відповідальним за міст. До мене були — той за пляшку всіх пропускав, а потім нап'ється і спить в будці. А інший злякався погроз (погрожували у воду вкинути) і відмовився.
Люди місяць мене просили, бо ніхто не хоче тут сидіти. Я взявся, щоб міст зовсім не розпався. У мене свій трактор, своя грузова машина є. Живу метрів за 200 звідси.

Я тут береги розчищаю, дивлюсь, щоб люди не смітили. Наробив столиків, павочок, пляж від мулу чищу. Щоб люди знали, що тут відпочити можна. Дров припас на костер, як кому знадобляться. Площадку розчистив, щоб рибу ловити, і спуски до води поробив, — показує Михайло Степанович. — Свята тут відмічають: Івана Купала, День села, з города компанії приїжджають.
Люди різні. І мене скупати грозились. Три замки в цьому році збили вночі ще й закинули подалі.
Іноді проїжджаючі в сільраду скаржаться, там їм роз'яснюють, що гроші збираються на ремонт. Якось один седнівський пенсіонер повертався з риболовлі, розворотив і столи, і лавки, повкидав у воду. Я його більше на міст не пускаю.

Не раз, бувало, приїжджий виходить з машини, свариться, мало не з кулаками кидається. Тоді я про себе, дивлячись йому в очі, читаю спеціальну молитву. І людина заспокоюється, платить, сідає в машину і їде. А ще в мене в будці лежить лом і здоровенний молоток, яким сваї забивають.
Далі Михайло детально розповідає про систему оплати. Вона безсистемна, складна і заплутана. В кінцевому підсумку каже, що витрачає більше, ніж отримує. Зрозуміти таку щедрість батька-одинака, у якого чотири доньки, важко.
Тим часом до мосту наблизились дві легкові машини. Михайло швидко пішов до них, пояснив ситуацію, розцінки. Без бою дали десятку, поїхали далі. Ворота за ними зразу зачинилися на замок.

Гуртовеє — чортовеє, або Хто узаконить міст, щоб його не розібрали

Споруда потребує постійних підтримки і ремонту. Щовесни міст потрібно ставити, щоосені — розводити. Власник мосту (ЗАТ НВО «Чернігівеліткартопля») грошей на це не виділяє. Йому на той берег не треба. Директор Ігор Шкурко вважає, що підприємство і так робить селищу добро, не продавши ті понтони.
— Раніше наше підприємство заготовляло за річкою сіно. То ми шість років тому призначали відповідального за міст. Але грошей за два місяці він назбирав мало, близько 100 гривень. А ще ж і зарплату, йому платить треба було. А щоб той міст поставити, 20 тисяч на рік треба (на дерево, матеріали, робітникам). А то, було, ще й колоди свої ж покрали. Ми порахували, що стільки сіна там не накосимо.
Тому міст ми надаємо в користування сільраді, за усною домовленістю. Хай вона визначається, хто збиратиме гроші, і встановлює, щоб все було законно. Якщо є чоловік, який бере з проїжджаючих гроші за проїзд, повинен квитанції видавати.

Голова сільради Олексій Маринін на контакт ішов неохоче. Змогла лише коротко поговорити з ним по телефону.
— Сільраді його ніхто не передавав, ніякої документації з цього приводу чи з приводу здачі мосту в оренду немає,—тільки й повідомив він.
По-людськи його я розумію. Нині в області розгорнуто буквально полювання за хабарниками, корупціонерами. Чомусь найбільше таких економічних злочинців виявляють саме серед сільських та селищних голів. Кому потрібен додатковий біль: прийняття на баланс, квитанції, ремонт і т.д.? Ініціатива у нашій країні карається. Інколи дуже жорстоко.
То що далі? Міст — штука, в принципі, седнівцям потрібна. Купальникам-загоряльникам — теж. Краще б, щоб він був.

Але сьогоднішня анархія... Уявімо, для прикладу, кудись у Київ прийде скарга пильного громадянина, що у нього невідомо хто на мосту стребував 10 гривень. І пильні чиновники почнуть її перевіряти. Та тут на порожньому місці можна наробити галасу, аж до податківців, судів та прокуратури. ,
Або підігрітий відпочивальник поб'є мостового доглядача? Чи той використає свій великий молоток?

Тому ситуацію необхідно ФОРМАЛІЗУВАТИ (увести в законне русло). Щоб вийшло щось зрозуміле. Ну, наприклад (без будь-якого порядку, просто, як в голову прийшло):
— обслуговувати міст (і відповідно брати плату за проїзд) буде власник — сільгосппідприємство;
— споруда буде на балансі сільської ради і обслуговуватиметься через існуюче чи створене комунальне підприємство;
— мостом буде опікуватися якась дорожня організація і з бюджету будуть виділятися на це гроші;
— знайдеться багата контора, яка візьме на себе ці турботи (скажімо, ті ж електрики, у яких тут недалеко, на Снову, електростанція);
— міст буде передано в оренду Михайлу Топизі чи якомусь іншому чоловіку, і всі грошові відносини будуть офіційними;
— ще десяток можливих варіантів.

Сьогодні ж тут працює найгірший. «Якось воно само».

Олена Гобанова, тижневик «Вісник Ч» №29 (1315)

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.