Добрянських перенощиків позбавили заробітків

Через пункти спрощеного контролю тепер можна переміщувати лише хліб, ковбасу, копчену рибу, ягоди, фрукти та дари лісу.

21 червня між селами Гадзічава та Паддабранка Гомельського району спільний наряд білоруських прикордонників та митників затримав 31-річну чернігівку Наталію на прізвисько Моргалка. Жінка на своєму «Мерседесі Віто» везла тушонку, згущене молоко, сосиски, ковбасу, квас та цигарки на загальну суму 9,2 мільйона білоруських рублів (10,8 тисячі гривень. Тут і далі — за курсом «чорного ринку»). Товар вона планувала розподілити між місцевими жителями, які за невелику плату по кілька кілограмів перенесли б харчі через пункт спрощеного митного контролю на український бік кордону — в селище Добрянка Ріпкинського району. Вантаж вилучили, а на Наталію склали протокол — за транспортування товарів без супровідних документів. За це їй загрожує штраф — від 1235 до 2059 гривень та конфіскація товару. Наступного дня Наталія поверталася до Чернігова.

Можна тільки дозволені

24 червня я спробував сам пройти через пункт спрощеного митного контролю і побачити, що робиться у прикордонні.
Жінки на добрянському базарі підказали, де поміняти гроші.
— Їдьте додому до Миші-міняли.
Двері відкрила жінка віком за 50 років.
—150 гривень на білоруські поміняєте?
— Курс — 850 рублів за гривню, але грошей є тільки на 86 гривень. Вранці люди йшли, майже все купили.
Взявши те, що є, їду до кордону.

Біля пункту пропуску насторожує тиша. На містку через річку Немильню, що ділить держави, немає звичних перенощиків, які раніше ставили в цій нейтральній смузі ящик з кавою чи хроном і носили продукти в Білорусь.
— Добрий день, що з собою несете? — аж надто ввічливо поцікавився білоруський прапорщик-прикордонник.
— Фотоапарат.
— Беушний?
— Так, добряче потертий.
— Ого, це професійний. Ви кореспондент?
— Так.
— Чим можете підтвердити?
Дістаю редакційне посвідчення.
— З якою метою прямуєте?
— Купити ковбаси, масла, згущенки.
— Масло і згущенку проносити вже не можна. Почекайте, — забирає паспорт прапорщик і йде телефонувати начальству.

Натомість виходить інший прапорщик і починає читати записаний на клаптику паперу список дозволених для переміщення тут товарів.
— Фрукти, ягоди, гриби, риба копчена, у вакуумній упаковці, пюре, соки, екстракти, супи, бульйони, коренеплоди, горіхи, ковбаса, молоко, сметана, хліб, — торохтить скоромовкою прикордонник. — Усього до п'яти кілограмів на одну людину, але не більше двох кілограмів одного найменування. Всі інші продукти можна переміщувати через міжнародний пункт пропуску Новая Гута-Нові Яриловичі. (З 12 червня Білорусь розширила перелік товарів, вивіз яких в Україну та Польщу суворо обмежений. Сюди потрапила свинина, м'ясо птиці, консерви, згущене молоко, цукор, борошно, крупи, макарони, масло та цигарки).
— Тут у мене чоловік з професійним фотоапаратом, я його розкрутив, він зізнався, що кореспондент. Що з ним робити? — чути кожне слово прикордонника.

Відповіді доводиться чекати не менше ніж півгодини. Весь час з мене не спускають очей.
Нарешті бренькає потрібний дзвінок. Хвилюючись, виходить прапорщик:
— Я так розумію, акредитації у вас немає? Я вас офіційно попереджаю, що вам, як іноземному кореспонденту без акредитації, не можна фотографувати і записувати, робити репортаж. За це настає відповідальність, передбачена законодавством республіки Білорусь.

Пофарбований СРСР

Автобуса вирішую не чекати, крокую в найближче село, де є магазин, — Гадзічава. На пекучому сонці — зелений мікроавтобус УАЗ. У ньому прикордонники з автоматами. Жарко, повідчиняли двері.
За ліском потужний різновид трактора «Білорусь» оре ще не оброблювану цього року землю. Далі — ферма. По гною видно, що корів тут не одна тисяча. На полі розбризкує фонтани поливальна система старого зразка.
Магазин у Гадзічаві виявився знайомим з радянських часів сільмагом райспоживспілки. Така сама цегляна будівля 1960-х років, але доглянута, пофарбована. На вікнах — тюль. Магазин працює з 9 до 18-ої, з перервою на обід з 13 до 15-ої. У вихідні у понеділок і вівторок.

На годиннику — о пів на другу.
— Продавщиця тільки-но пішла додому, назад прийде хоч би на початку четвертої, — відверто каже місцева жінка. Вона ж розказує, як швидше дійти в сусіднє село Маркавічі, бо там магазин працює без перерви та вихідних, продавців двоє й працюють у дві зміни.
Через півтора кілометра — широка центральна вулиця села Маркавічі, магазин з елементами супермаркета. Влітку він працює до 22-ої, взимку — до 20-ої. Продавщиця підказує, яку ковбасу вибрати. Прошу зважити по кілограму «Полєської» та «Алєксандровської». Вони коштують 33 та 19 гривень відповідно. Варена ковбаса в середньому коштує 18 гривень, найдорожча сирокопчена — 59 гривень. Порізаний батон — 2,50.

У магазині майже всі товари — білоруські, навіть жіночі прокладки. Поруч із сучасними невеликими банками із кришками, що закручуються, ностальгійні трилітрові банки з великими огірками та березовим соком. Вибір товару, як на велике село, хороший.
Жуючи ковбасу з батоном, повертаюся назад. Обганяє автолавка. Біля озера прикордонники спиняють легкову машину. На ній мене підкидають до кордону.
Прикордонники перепитують, чи не фотографував. Але фотоапарат не перевіряють.

Молода дівка перед кордоном перевдягалась

На українському боці зустрічаю двох жінок. Мати з дочкою, 71-річна Ганна Зайцева та 48-річна Тетяна Вороніна йдуть у Паддабранку купити в автолавці, що приїжджає двічі на тиждень, дві пачки цигарок, два кілограма цукру та хліба.
— Від 21 червня, як піймали Наташу Моргалку (це її так прозвали, через те, що часто кліпає), нічого переносити не можна, з цукром пропустять, бо купили його тут, — скаржаться жінки.
Вони підзаробляли тим, що переносили товари через кордон.
— За півкіло кави давали 50 копійок, за кілограм цукерок — дві гривні, — розповідають перенощиці. — Іншим разом товару не захватиш — прийдуть спритні в чотири ранку, займуть чергу. Щоб заробити гривень 20, треба прийти о шостій ранку і піти о третій дня.
За словами жінок, віднедавна і білорусів стало мало — мило, порошок, новий одяг їм проносити з України заборонили.
— Отут перевдягалася молода дівка — шорти нові на себе одягала, бо інакше не пускали, — каже Зайцева.

Геннадій Гнип, тижневик «Вісник Ч» №26 (1312)

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.