Найскладніше на тестуванні – написати твір. Найголовніше – не запізнитись, бо не пустять

В області почалося тестування випускників. У Чернігові, Ніжині, Прилуках, Корюківці 2 та 3 червня складали тести з української мови та літератури.

2 червня. Чернігів. Школа №24. На годиннику 9.30.
Біля самого входу до приміщення — натовп школярів. Стоять і на сходах, і обабіч. Подалі, на шкільному подвір'ї, — супроводжуючі. Батьки, дяді, тьоті.
Чим ближче до одинадцятої, тим більшає натовп. Хлопці і дівчата тримають у руках паспорти, запрошення-перепустки і сертифікати.
На двох дверях уважно перевіряють документи. Розгортають паспорт, звіряють знімок. Дивляться запрошення і сертифікат (документ, без якого не пустять на тести).

Юлія Cкітер стоїть не на сходах, а збоку.
— Встигну, — спокійно каже дівчина. — Я здаю тести не вперше, майже не хвилююся. Працюю на чернігівському ринку «Нива», продаю біжутерію. Хочу спробувати поступити у політех.
У цей час засмаглий хлопець наполегливо запевняє представника пункту тестування Юрія Домана, що всі дані його сертифіката — у базі даних комп'ютера.
— Перевірте, там усе є. Мій сертифікат з фотографією, з голограмою затримався на пошті, — каже Юрій Осьмірко. — Мені вкрай у цьому році треба на тести! Вкрай! Я випускник Городнянської школи-інтернату. Працюю у Чернігові.

Начальство співчуває, але відмовляється що-небудь зробити. Умови для всіх рівні.
— Буде додаткова сесія, — втішають хлопця. — Хто не потрапив на тестування з поважних причин, здадуть тести в додатково призначений день.
Поряд із Юрієм стоїть Віктор із Мохнатина Чернігівського району. Його теж не пускають здавати тести.
— Сам винний, — каже випускник Мохнатинської школи. — Сертифікат забув дома. У конверті було два папірці, один там і лишився.

Останній — зайшов!

10.59.54. За шість секунд одинадцята. До школи мчить світленький хлопчина, притискаючи до грудей папери.
— Швидше, швидше!.. — слідкує за спринтерським бігом натовп батьків, дядь і тьоть. — Ох, встиг!.. — з полегшенням видихаємо, коли за ним зачиняються важкі двері.
— Чотири випадки, що прийшли без сертифікатів, — каже Юрій Доман. — Їх не допускаємо. Винятків нема. Ні для кого.

11.15. До школи біжать мама з донькою. Худенька дівчинка — у світло-голубих обтягуючих джинсах, на каблучках, волоссячко підкручене.
Захекані, стривожені, вони стукають кулаками в одні двері. У другі!.. Пізно!..
— Через автобус запізнилися? — питаю.
— Через дурну голову!.. — роздратовано, ледь не плачучи, кидає дівчина. — Подякуй Альонці!.. — звертається уже до мами, розстроєної не менше, ніж сама.

11.30. У зачинені двері стукають тато з донькою. Приїхали з Чернігівського району, ні з чим поїдуть назад.
Натовп тих, хто чекає, рівномірно розподіляється. Хто іде до магазину за лимонадом та булкою, хто ховається у шкільному дворі у затінок, під дерева. Сідають на залишки фундаменту. Дзвонять по мобілці, курять, читають газету.
— Чекаю з тестування рідну племінницю, — говорить Сергій Шевель.— Приїхали з Брусилова.
— А ми із Славутича, — кажуть Світлана Мацибура, Наталя Ярмоленко і Людмила Рижа.

Цього року мешканці Славутича тестуються у Чернігові. У славутицьких школах випускників мало, ось і призначили їм пункти тестування у найближчому обласному центрі.
Сонце смажить. Через двір ідуть поодинокі перехожі. З пляжними сумками, на озеро.
Струнка жінка прямує до школи, щоб зустрітися із вчителькою онучки.
Високий молодик з барсеткою теж рветься у школу.
— У термінових справах. Думав відвідати місце загального користування, — усміхається.
Школу нікому не відчинили. На тестуванні має бути тиша! Навіть зробили зауваження трьом хлопчикам, котрі у дворі каталися на роликах. »

Перший — вийшов!

12.15. Перший «тестувальник» вийшов рівно через годину п'ятнадцать. Це був Рамиз Мамедов з Мени.
«Певно, він серед усіх учасників тестування найкраще знає українську мову», — думаю.
— Я навчався у школі не дуже, — розчаровує мене хлопець. —Тому мені і прості, і складні завдання — однакові.

12.20. Другий вийшов через годину двадцять — це Сашко Антонюк із Славутича.
— Складно було? — питаю.
— Я й не читав ті завдання. Так, наудачу відмічав.
— Не повірю!.. Невже жодного завдання, як воно формулюється, не читав?
— Не читав, — Сашко спокійний, як удав. — А нащо? Я в 2009 році вже здавав тести, думав над кожним завданням. Це без толку. Що думай, що не думай, однаково.

12.25. Третім вийшов теж хлопець! Павло Михальченко з'явився з мо-білкою в одній руці і з півлітровою пляшкою кока-коли в іншій.
— А пиво пив хто-небудь? — питаю.
— Ні, тільки воду та лимонад.
— Що найскладніше було?
— Твір. Написать треба було багатенько. Менше 100 слів ніхто не перевіряє.
Паша не згадав навіть назву твору. Чи то «Найкращі зміни у твоєму житті». Чи то «Найкращі моменти життя».
Після трьох хлопчиків, котрі вийшли зі школи, виникла п'ятнадцятихвилинна пауза.

Марина Мандзюк чекає Ярослава Кононенка. Від школи не відходить.
— Ярослав —брат подружки, мама не змогла, мене попросила, — пояснює дівчина. — Ярослав приїхав із Дроздівки Куликівського району.
Анна Савич, вчителька Черешенської школи-інтернату Коропського району, чекає, хвилюючись, своїх підопічних. Люба Качало, Дмитро Проценко, Катерина Калайда, Ярослава Кото-ва, В'ячеслав Баклажко, Віка Зубок не поспішають, певно, стараються, думають.
Із села Кувечичі Чернігівського району приїхала Галина Матвієнко. Залишила всю городню і хатню роботу, супроводжує на тестуванні доньку Люду. У Галини Матвієнко п'ятеро дітей, двоє хлопців і три дівчини.

Олена Шатирко, мати учениці Вікторії Шатирко з Киселівки, каже, що дівчата більш посидючі, ніж хлопці.
— Якщо людина знає, вона починає сумніватися. А цей сумнів і забирає час. Моя Вікторія дуже переживала. І однокласники її теж переживали. їх учора зібрала вчителька, класний керівник, заспокоювала.

12.40. Поки розмовляємо з мамою, бачу, що нарешті зі шкільної «темниці» вийшла дівчина.
Вигляд у Маргарити Рутц зі Славутича втомлений. Видно, що і хвилювалася, і старалася.
— Найскладніше було писати твір, — розказує Маргарита. — Він називався «Зміни — це найкраще в нашому житті?»
— Твір-роздум? — перепитую.
— Не знаю, роздум чи ні, але треба було свою точку зору викласти.

12.45. Хлопці і дівчата почали виходити вже один за одним.
— Я не хвилювалася зовсім, — каже Анастасія Трейтяк. — Бо здаю вже четвертий раз. Працюю в «АТБ-маркеті» у Славутичі. Ті, хто вперше на тестах, хвилюються.
— Шпаргалками користувався хоч хто-небудь? На колінах дівчата нічого не писали, у ручки «писульки» не ховали?
— Ні. Але можна було, наприклад, покласти в паспорт. Адже паспорти у кожного на столах лежали!

Тамара Кравченко, тижневик «Вісник Ч» №23 (1309)

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.