У Прилуках журналістів принижують і виганяють, але ще не б'ють

Жартома чи всерйоз журналісти говорять: інформація – це те, що отримати важко, а часто взагалі неможливо. Якщо вона лежить на поверхні – вона не цікава, бо не актуальна. Робота творчого працівника будь-якої редакції є свого роду мистецтвом вишукувати справді ексклюзивну і водночас суспільно важливу інформацію. Для цього спілкуватись доводиться з людьми різних вікових категорій, різного суспільного статусу, різних статків, різних переконань.

Роботу журналіста, як і діяльність людей більшості інших професій, регламентує вітчизняне законодавство. В деяких його положеннях прописані обов’язки майстрів пера, в інших – їхні права. їм, творчим працівникам, не мають права відмовляти в інформації безпідставно, їх не мають права примушувати поширювати певну інформацію, їх не мають права дезінформувати тощо.-Натомість вони, творчі працівники, мають купу прав, які стосуються їхнього перебування в певних місцях у певний час, вони повинні мати доступ до різних документів, вони мають право фільмувати, фотографувати, здійснювати аудіозапис, звісно ж, за редакційним завданням.

За переконанням суспільства, вони – ЧЕТВЕРТА влада. До чого цей ліричний вступ? Останнім часом тісну співпрацю зі ЗМІ декларує Президент України, а от посадовці на місцях виявляють бажання „дружити” з журналістами вибірково. Принаймні, це нинішні прилуцькі реалії.

У понеділок 14 березня Прилуцький міський голова Юрій Беркут на початку наради „вказав на двері” журналістам місцевого телеканалу „ТІМ”. На очах у десятків посадовців: своїх заступників, керівників структурних підрозділів міської ради, очільників комунальних підприємств та представників трьох інших місцевих засобів масової інформації він вимагав, щоб журналісти звільнили приміщення. Кількох хвилин дискусії вистачило для того, щоб Юрій Беркут почав розмовляти з телеоператором „на ти”, вимагати, щоб той не кліпав і негайно вимикав камеру. На пояснення журналістів про те, що вони мають право виконувати свою роботу в стінах міської ради без жодного запрошення, мер вкотре перепитував і вимагав „Що не зрозуміло? Я все сказав. Повторити ще раз? Вам не доходить? Звільніть приміщення!” Зрештою за кілька хвилин журналісти, виконавши вимогу міського голови, з зали вийшли. Всередині на ледь не секретній нараді залишились 2 журналіста-газетяра і знімальна група комунального телеканалу. Виникає цілком природне питання: „Чому таке суб’єктивне ставлення у Юрія Беркута до окремих Прилуцьких ЗМІ?” з якої знімальну групу витурили, за словами телевізійників журналісти мали намір отримати інформацію про тринадцятимільйонний борг підприємства „Прилукитепловодопостачання” перед ДК „Газ України” за блакитне паливо, спожите для обігріву помешкань пересічних прилучай нинішнього опалювального сезону, і з’ясувати, у що може перерости така ситуація.

Ще один факт. А у вівторок 15 березня з чергового засідання виконавчого комітету міський голова Юрій Беркут не комунальних журналістів не виганяв, проте його підлеглі не дали медійникам навіть ознайомитись з порядком денним зібрання. Тож яку офіційну назву має те чи інше рішення виконкому не відомо. Як виявилось, такий самісінький документ не отримав і кореспондент прилуцької газети „В двух словах”. А от представники інших ЗМІ не лише мали своєрідний навігаційний план наради, а ще й після засідання безпосередньо в залі на очах у всіх брали у працівників організаційного відділу навіть проекти ухвалених рішень.

Цікаво, яким би був розвиток подій, якби хтось насмілився заважати виконувати свою роботу, припустімо, правоохоронцям, а журналісти прирівняні у правах до цієї категорії службовців. Чинним українським законодавством передбачена адміністративна, і кримінальна відповідальність за перешкоджання журналістам у здійсненні їхньої професійної діяльності. Чи буде розглядати третя* гілка влади конфлікт другої** з четвертою***? Здається до цього все йде.

Примітка:

* друга гілка влади – виконавча ** третя гілка влади – судова *** четверта влада – ЗМІ Р. в. Популяризація інших редакцій чи видань в ЗМІ не заведена, бо всі намагаються розширювати свою аудиторію читачів (глядачів). Але коли йдеться про утиски, зазвичай спрацьовує професійна солідарність, бо кожен прекрасно розуміє – щоб задовольнити побажання потенційного читача, глядача чи слухача, їм доведеться знову і знову добиратись до справжньої інформації, і тут в немилість того чи іншого посадовця потрапити зовсім не важко.

Редакція газети “Тиждень”

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Додати в: