Щоб отримати гривню необхідно перекидати 280 кг цегли

25-річний Микола Пустовойт за зміну посадив у піч для випалювання шість з половиною тисяч цеглин. Тобто руками перекидав 22 тонни 750 кілограмів трохи підсушеної глини. За це заробив 162 з половиною гривні. TOB «Березнянський цегельний завод-2», що в менському районі, — єдиний такий завод в області, який зараз працює. Нинішня зима відносно м'яка — добувати глину важко, але можна. Власники придумали технологію, щоб завод працював цілий рік. Випалювання цегли йде безперервно — 24 години на добу. За технологіями півстолітньої давності тут виготовляють звичайну рядову цеглу — «соточку».

Підошви горять на чоботах

У Березні було два цегельних заводи. Від одного залишилася тільки труба, а TOB «Березнянський цегельний завод-2» ще в ,1990-их викупили кияни. Технологій сушіння та випалювання не міняли.
Нас зустрічає майстер Сергій Шакун із сусіднього села Гусавка. Його батько Петро Шакун — директор.

За 500 метрів від заводу екскаватор довбає глину.
— Зима м'яка для людей. Для глини — ні. Вона мерзла. Довбаємо. Землю укутуємо соломою, розкладаємо вогонь — глина розігрівається, — каже майстер. — Взагалі, цегельний завод — виробництво сезонне. Як є запаси сирцю — працює.
Березнянське підприємство працює на вугіллі. Під це паливо воно було збудоване 1959 року. А в 1975-ому тут придумали, як використовувати частину тепла обпалювальної печі.

Цегла закладається у кільцеву піч, де температура понад тисячу градусів. Піч схожа на велике, трохи витягнуте кільце, через кожні десять метрів з боків зроблені проходи — ходки. В них завантажують сиру цеглу (сирець) і вивантажують обпалену.
— У нас найбільша піч після Сосниці. Але там завод давно стоїть.

— Тут, мабуть, найтепліше робоче місце?
— Найспекотніше там, де йде вигрузка цегли після вогню. Літом градусів 70-80. Надворі було тридцять п'ять, тож пацани виходили туди відпочивати. їм навіть прохолодно було. Буває, хлопці вилітають, і підошви горять на чоботах. Тут ще й курява.

За словами березнянського селищного голови Володимира Павленка, на цегельний завод ідуть від нужди.
— На «кирпичах» працювати нелегко, — розмірковує чоловік. — Проте це не гірший варіант. Які підприємства у нас працюють? Роботу знайти важко.
На заводі трудяться 45-47 чоловік, це разом з конторою. Шестеро з Гусавки. Решта — березнянці.

Чи важко? Перевірили на собі

Вирішили і ми попрацювати на цегельному заводі, біля печі. Нам видали робочі рукавиці.
Геннадія Гнипа відправили вивантажувати готову цеглу, Аліну Сіренко — саджати сирець.
— Посадка цегли у піч іде по бригадному методу. Прийшли на восьму — відпрацювали вісім годин. Година перерви. За зміну садять десять-одинадцять тисяч учотирьох. А буває, що і вдвох, — каже майстер.

Садчики Сергій Галенко, Олександр Строженко та Дмитро Муха тягнуть за собою тачку вагою півтори тонни — з сирцем. Ставлять на рейки, підганяють у піч. У маленькому приміщенні важко дихати. Пил і тепло. Тут можна заробити 1600-1800 гривень на місяць.
На тачці триста цеглин. За зміну у піч таких тачок завантажити треба близько тридцяти. Тобто дев'ять тисяч цеглин. За кожну закладену у піч тисячу — 25 гривень. Тобто 225 гривень на день на бригаду. Кожному — приблизно по 56 гривень.

Я (Аліна) знімала цеглу з тачки і передавала далі робітникам, що ставлять її у піч. Через мої руки за зміну мало пройти чотири з половиною тисячі цеглин, або 15750 кілограмів (сирець важить три з половиною кілограми). Скільки витримала реально? Ну, трохи менше:) Але було дуже тяжко.
Неважко вирахувати: щоб заробити одну гривню, людині треба закласти 80 цеглин, або перетягати 280 кілограмів.

Надворі мінус два, на вивантаженні — близько тридцяти. Чоловікам тут, щоб заробити гривню, треба перекласти трохи менше — 40 цеглин, або 132 кілограми (готова цегла важить три кіло триста грамів). На вивантаженні два чоловіки витягують з печі десять тисяч цеглин (по п'ять тисяч, або 16500 кілограмів кожний). За тисячу — 25 гривень. Тобто кожний за день отримує по 125 гривень.
Після п'яти хвилин роботи здається (Геннадію), наче легені повні цегли. Лице покривається рудим пилом. Руки болять.

З сирими цеглинами... легше

Поряд з нами працювала Валентина Халуяко — ходковий. Вона ставила з цегли дві стіночки — закладала в печі проходи, щоб там було, як у термосі. Ходковим працювати дещо легше, але й платять менше.
— Зараз чотириста гривень отримую в місяць. Літом — вісімсот. Конешно, важко.
П'ятнадцять гривень — поставити стіночку, п'ять — розібрать.
Легше працювати виявилося на пресі. Тут принцип великої м'ясорубки. Бачили, як роблять домашні ковбаси? Тут майже так само. Глину розбавляють водою, добре перемішують, маса попадає на конвеєр, ріжеться. Формувальник повинен взяти з конвеєра цеглину і перекласти на тачку. Але робити це треба акуратно. Цегла волога, м'яка, легко втрачає форму. Необережний рух — і вона піде в брак.

— Хто ваш основний конкурент?
— У регіоні? Нема! А в Україні... У нас обладнання старе до неподобства, — каже Сергій Шакун. А потім додає: — Конкуренти — Голубівка (Ріпкинський район), Тупичів (Городнянщина) — ті заводи, що працювали у цьому році. Чернігів не конкурент — там більші обороти — 20 тисяч за зміну.


Геннадій Гнип та Микола Пустовойт

Аліна Сіренко, Ганнадій Гнип, тижневик «Вісник Ч» №10 (1296)

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.