Чи вірите ви в Діда Мороза? (опитування)

Про це ми запитали напередодні Нового року жителів Чернігівщини. І ось що вони нам розповіли.

40-річний Андрій Вощинський, нічний директор (за власним визначенням), він же — сторож дитячого садка №13, освітньо-виховного центру Софії Русової в м. Ніжині, колишній помічник вихователя:
— У ролі Діда Мороза у цьому році — п'ятий раз. За час, що працюю у садку, і чарівником, і піратом, і факіром довелося побувати. У «справжність» Діда Мороза вірив до шести років, поки на дитячому ранку не побачив, як у Мороза перевдягається вихователь. Найкращий подарунок на Новий рік, що отримував, — цукерки та іграшковий Дід Мороз з дитину зростом. Якби б Дід Мороз був справжній, хотів би від нього під ялинку автомашину. А от моя донька, Настя, мріє про чарівну паличку: раз махнув — і всі бажання здійснилися.

Валентин Мельничук, 63 роки, заступник голови обласної ради:
— Вірю. З дитинства. Він приносив мені подарунки. Я знаходив їх під подушкою. В ті часи по нашій країні ходив не Святий Миколай, а Дід Мороз і клав подарунки під подушку з 31 на 1 січня. Потім я став Дідом Морозом — для своїх онуків, дітей. Проводив губернаторські ялинки, вручав подарунки діткам у школах. Коли колядки-щедрівки, можу привітати сусідів.
Якихось особливих подарунків цього року я не прагну. Головне, щоб у людей зросла повага до влади. А влада щоб підвищувала добробут народу.

49-річний Володимир Ступак, голова обласної організації Народної партії, колишній народний депутат:
— Новорічні свята —- як казка, не тільки для дітей, а й для дорослих. Маленьким я вірив у Діда Мороза, а в старших класах — сам грав його роль у виставках для молодших школярів у селі Криски Коропського району. Коли став дорослим, Дідом Морозом не наряджаюсь, але подарунки роблю щороку. Дарую цукерки та книжки родичам і близьким.
А торік я бачив справжнього Діда Мороза – фінського Йолопукі. Ми приїздили влітку в фінське місто Рованіємі, в резиденцію Йолопукі. Він там справді живе, приймає гостей. Діти з ним фотографуються, допомагають гномам майструвати подарунки.
1 січня в мене подвійне свято – Новий рік та моє день народження. Тож після 12-ї ночі починаю приймати поздоровлення.
Найпам’ятніший Новий рік я святкував 2007-го. Тоді я працював у туристичній організації при обласному управлінні освіти, й поїхав у місто Кейптаун Південно-Африканської Республіки, на мис Доброї Надії. У ПАР у цей час тепло, якраз розпал літа, і ялинка була штучною.

Анна Романова, 25 років, заступник голови Чернігівської міської ради:
— Точно пам'ятаю, що коли мені було сім років, поїхала до родичів у Москву. Саме тоді двоюрідна сестра сказала, що Діда Мороза не існує. Це був для мене просто шок. Дуже засмутилася. Та я і зараз вірю у добре та світле. А мама і досі кладе мені під ялинку солодощі, як і в дитинстві.
Снігуркою я була разів з п'ять. У школі, вдома, під час благодійних акцій. Останній раз вдягала костюм Снігуроньки на параді Дідів Морозів у Чернігові 24 грудня під час відкриття головної ялинки області.
Минулого Нового року ми з чоловіком Романом відпочивали у Карпатах. Коли дізналася, що вагітна, пішла до лікаря. Лікарі сказали, що, ймовірно, зачаття відбулося у перших числах січня, можливо, навіть у новорічну ніч. Тепер у мене є найголовніше щастя — моя Вікуся.
Чотири роки поспіль міська рада проводить виставку-продаж робіт дітей з особливими потребами. У кінці року вони виставляються у чернігівській галереї «Пласт-арт». Будь-хто може купити таку картину і допомогти дитині. Я купую дитячі роботи три роки. Цього разу придбала картину «Троянди щастя» чернігівки Насті Лалетіної. Дуже світла дитина, проте вона не може ходити. Якби я просила щось у Діда Мороза, то здоров'я для дівчинки, щоб Настуня змогла ходити власними ніжками.
Також побажала б здоров'я своїм близьким. А ще хотілось би поїхати кудись у відпустку. Останнім часом мені сняться море і острови. Востаннє я була на морі півтора чи два роки тому, і то всього тиждень. Потім робота, вибори. Я не пішла у декретну відпустку. А так хочеться відпочити десь на морі чи біля океану. Але це стане можливим не раніше осені, коли підросте моя донечка.

Андрій Бакіров. художній керівник — головний режисер Чернігівського обласного академічного українського музично-драматичного театру ім. Т.Г.Шевченка:
— Так. Я вірю в Діда Мо-роза. Не в буквальному сенсі. А так, як вірю у вплив кращого, доброго і сильного на наше життя.
Серед новорічних свят запам'ятався мені прихід 2002 року. Під час святкування ми в сім'ї дали обіцянку — у новорічну ніч не працювати (дружина Андрія Бакірова — Оксана Гребенюк, артистка облмуздрамтеатру ім. Т.Г.Шевченка.— Авт.). І досі дотримувалися цієї обіцянки.
Найяскравішим за почуттями в цілому був у мене, мабуть, 1985 рік. У1985-ому народився наш з дружиною первісток — Андрій. Другий наш син, Микита, народився у 1988 році.
На новорічні свята я бував Дідом Морозом. І неодноразово. Але в гумористичному плані, в компанії друзів. На Новий рік я дарував різні подарунки. Цукерки, символи наступаючого року...
І отримував у житті різні подарунки. Я дуже люблю годинники.
Із подарунків не новорічних найбільш пам'ятним для мене є подарунок дружини на срібне весілля. Воно було у 2007 році. Дружина подарувала мені перстеник і браслет. Я подарував їй багато троянд. Не п'ятнадцять, не двадцять п'ять. Десь сто двадцять п'ять... Але, повторю, ціна подарунка не пов'язана із суто матеріальним виміром. Бо за кожним подарунком — людина. її почуття, її любов, повага до тебе.
Що б я хотів отримати від Діда Мороза? Я прошу у Діда Мороза здоров'я — для себе, для своїх близьких, для тих людей, з ким я працюю.

Ольга Макуха, Марина Забіян, Тамара Кравченко, Геннадій Гнип, Аліна Сіренко, тижневик «Вісник Ч» №52 (1286)

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.