Не будьмо свиньми у власному домі! або Стічна канава Чернігова

Клоака - таке найменування носила каналізаційна система древнього Риму, через яку текли відходи всього населення цього «центру Всесвіту». Минули тисячоліття, і ось тепер саме на таку «клоаку» перетворилась одна з річок Чернігова, яка проходить через його центр - Стрижень. Одна розмова, мимоволі підслухана кілька років тому на мосту через Стрижень, в районі новозбудованого костьолу (між іншим, збудованого у водовідвідній зоні, що заборонено законодавством України, (і куди дивиться екологічна інспекція області), стала підґрунтям для цієї статті...

В кінці березня, біля сходів мосту, стоять три жіночки, судячи з вигляду - жительки ближніх будинків, і точиться між ними доволі жвава та цікава розмова: «Боже, що робити - повний погріб води! Останніми роками, кожну весну та ж сама історія - вода заливає погріб, навіть стіни в будинку тріщини дають! Що робити?! Куди власть городська дивиться?!».

Але ж все русло Стрижня у тому районі завалене побутовими відходами пересічних сімей Чернігова - старими автомобільними колесами, рамами від старих мотоциклів, дитячими візками, рукомийниками, каструлями та пластиковими пляшками. Цікаво, їх навмисне «олігархи» завозили туди самоскидами, щоб «каку» зробити жителям Чернігова? Чи, може, насправді самі місцеві жителі завалили Стрижень своїм сміттям, забили ним всі джерела, і вода, не маючи природного виходу до русла річки, пішла в ґрунтові горизонти, заповнюючи всі підземні пустоти, включаючи і підвали будинків та погреби? А річка, втративши можливість самовідновлення, перетворилась на стічну канаву... І перетворили її на неї не якісь гіпотетичні «олігархи», «депутати», «бізнесмени» і т.д., а ми з вами, точніше, жителі будинків, які межують з цією водною артерією. У нас же в крові звичка звинувачувати у своїх бідах кого завгодно, включаючи «олігархів», «депутатів», «бізнесменів», навіть інопланетян. А треба іноді просто глянути в дзеркало...

Наші депутати, тобто місцеві «власть імущі», винні в даному випадку лише в тому, що тривалий час звертали на проблеми Стрижня дуже мало уваги, обмежуючись відмовками, відписками і масою «райдужних» обіцянок та казок про «щасливе майбутнє».

Таким чином, в ситуації, що виникла, винні обидві сторони: місцеві жителі в тому, що живуть як дикуни, засміюючи річку просто у себе під вікнами, а влада - у тому, що байдикувала, тривалий час не вживаючи не те що ефективних, а й взагалі ніяких заходів для усунення цієї ситуації...
Тепер, слава Богу, з «превеликим скрипом» справа почала рушати з місця. Однак, якщо придивитися до методів вирішення цієї проблеми більш детально та прискіпливо, виявиться, що справу знову ведуть точно по принципу: «Хотіли як краще, а вийшло, як завжди...».

У нас же принцип призначення чиновників та керівників виконавчої влади дотепер іде, як завжди, не в напрямку професійності та знання фахових обов'язків, а за «політичним» принципом, тобто, за особисту відданість тому чи іншому «партійному боссу». Коли ж некомпетентна людина, до того ж, озброєна владними повноваженнями, починає «власть употреблять», то часом таких «дров наламує», що ніякому природному катаклізму не під силу. «Беда, коль пироги начнет печь сапожник, а сапоги тачать пирожник...», - говорить у своїй байці «Щука і Кіт» російський байкар Іван Крилов. Досить згадати знаменитих «Жабок», їх горезвісні ремонти, будови, знесення та повторні відбудови.

Через недолугість та недалекоглядність мислення наші керівники, більш натреновані в політичних чварах та «підставах» один одного, а не в професійності на своїй посаді, можуть тільки «вживати невідкладних заходів» задля усунення наслідків цієї техногенної катастрофи, однак розуму (та й часу) не вистачає, щоб продумати наперед стратегію розвитку місцевої інфраструктури на більш-менш тривалий відтинок часу. їм же вчитись та набувати практичного досвіду часу немає: влада міняється, як у фільмі «Весілля в Малинівці» - не встигли набути практики роботи, як знову треба шапки міняти. А разом з «політичними шапками» і керівники виконавчих служб міняються...

Ну, почистять вони Стрижень, «вбухавши» в це купу грошей, матеріалів, часу і праці людської... А далі? Через рік на Стрижні буде така ж сама картина: завалені сміттям русло та береги річки, забиті ним же колектори і... крики наших чиновників, що їм потрібні кошти на нову чистку.
А чи не простіше, замість тупого прибирання сміття з Стрижня, усунути причини скидання сміття у річку? В місті Сінгапур, яке має чи не найбільшу кількість жителів на одиницю площі у світі, найчистіші вулиці, бо суворо там дотримуються принципу: «Чисто не там, де прибирають, а там, де не смітять...». Тому необхідно не просто сміття та муляку вивозити, а розробити комплексну програму, яка б не те що унеможливлювала, а хоча б звела до мінімуму бажання сипати сміття, де попало.

По-перше, до початку очищення не завадило б вздовж Стрижня побудувати необхідну кількість майданчиків з твердим покриттям, на яких встановити контейнери для збору сміття. Більш того, з урахуванням того, що там, в основному, приватний сектор, визначити порядок вивезення крупногабаритного сміття - гілля, відходів будматеріалів, тощо, на самоскидах чи тракторних причепах. При цьому слід укласти з жителями прибережної смуги відповідні договори на вивезення сміття.

По-друге, продумати штрафні санкції відповідальності за скидання сміття в забороненій прибережній зоні та розробити ефективний механізм контролю за порушниками. Наприклад, щоб зацікавити жителів, чиї будинки безпосередньо виходять на берег річки, в необхідності контролю за чистотою її берегів та русла, можна було б звільнити їх від сплати за вивезення сміття, одночасно поклавши на них нагляд за порушниками, що скидають сміття поряд з їх будинками. Одночасно, при виявленні постійного засмічення берега річки перед їх будинками, штрафувати і їх самих. Адже сміття, в основному, скидають у вечірній час, коли майже всі дома і, в основному, яку кожному селі, сусіди завжди знають навіть, хто чим снідав, а не тільки про таке, що твориться у них під вікнами. Тільки за цих обставин можна зменшити до мінімуму засмічення Стрижня на майбутнє.

Робота ця «прямо завтра» видимого результату не принесе, бо найтяжче буде попереду - навчити людей, змусивши їх не жити свинями у власному домі, однак, рано чи пізно, це дасть результат. Прикладом є та ж Німеччина. Одна знайома вчителька німецької мови підробляла влітку в Німеччині гувернанткою в німецькій сім'ї, навчаючи свого вихованця грамоті та російській мові. Розповідає:
«Їдемо з хазяїном в автомобілі. Поряд сидить семилітній син. Говорить батькові, що йому потрібно в туалет. Батько пояснює, що через півтора кілометра буде придорожній туалет, тоді він зупиниться і малий сходить туди. Так і сталося». А у нас? Зайдіть у придорожні кущі і якщо вам вдасться, то ви зможете не наступити на «гриб - підгазетник». Та що там в дорозі?! Навіть в місті важко знайти місце без сміття, калюж зі «специфічним» запахом аміаку (особливо коло пивних павільйонів), та й тих самих «підгазетників». А от туалетів майже нема, а якщо і є, то він або «Закритий на ремонт», або запаскуджений так, що гидко зайти, Не те, що «присісти» за потребою...

Другий приклад привів колишній офіцер, що служив у Німеччині: «Знаючи, яке відношення у нас до могил на німецьких кладовищах на території України, запитав я колись німця: «Чому ви в такому порядку зберігаєте могили наших солдат,- що загинули у Другу світову? Ми ж, фактично, ваші переможці, що вбили стільки німців?» А німець відповів: «У свій час наші батьки і діди натворили так багато лихого, що ми хочемо відновити в очах світу погляд на нас, як на висококультурну націю і наділі це підтвердити...».
А більшість наших людей не те що чужого - вони самі себе не поважають, створюючи навкруг себе «свинарник» і живучи в ньому. Деякі навіть пишаються цим...

Сергій Гайдамака, тижневик «Чернігівщина» №50 (273)

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.