Започатковано щорічне проведення Всеукраїнського тижня права

Згідно Указу Президента України «Про Всеукраїнський тиждень права», з 2008 року започатковано щорічне проведення Всеукраїнського тижня права, що включає 10 грудня - День прав людини, який відзначається в пам'ять проголошення Генеральною Асамблеєю ООН у 1948 році Загальної декларації прав людини.

В рамках проведення Всеукраїнського тижня права, відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 18 серпня 2010 року № 1680-р "Про затвердження плану заходів з проведення у 2010 році Всеукраїнського тижня права" здійснюється інформування щодо реалізації та захисту прав людини.

Юридична захищеність людини, її прав, є однією з фундаментальних ознак правової держави, яка покликана передусім закріплювати, забезпечувати і захищати природні та невідчужувані права людини.
Права людини регулюються як внутрішньодержавним, так і міжнародним правом. Стаття 55. Конституції України говорить: «Кожен має право після використання всіх національних засобів правового захисту звертатися за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних судових установ чи до відповідних органів європейських і міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна».
Міжнародний день прав людини відзначається у світі щороку 10 грудня. Його святкування пов’язане з ухваленням у 1948 році Генеральною Асамблеєю ООН Загальної декларації прав людини.

Цим документом світове співтовариство визнало права і свободи особи фундаментальними цінностями, задекларувавши такі принципи, як: рівність усіх людей від народження, право на життя, свободу та особисту недоторканість, право на громадянство та вільний вибір помешкання, право на володіння майном та працю, право на судовий захист тощо.

Загальна декларація стала відправним пунктом, джерелом права і методологічною базою для укладення численних міжнародних, регіональних конвенцій, пактів, декларацій з прав людини, створення відповідних контрольних органів та керівних інститутів.

Загальна декларація прав людини — перший міжнародно - правовий документ, що проголосив основні права та свободи людини, складається з преамбули і 30 статей. Декларацію ратифікувала більшість держав світу, в т. ч. Україна.

Поступово, завдяки міжнародному визнанню норм Загальної декларації прав людини в конституціях більше 120 країн світу перелік, зміст, допустимі обмеження прав і свобод, які містяться в Декларації, перетворилися на загальновизнані звичаєві норми міжнародного права, тобто на міжнародні стандарти з прав людини, яких мають дотримуватися всі країни світу.
Україна включила до своєї Конституції 1996 року чимало нормативних приписів, які змістовно чи навіть текстуально відтворюють відповідні положення Загальної декларації прав людини, або ж згаданих пактів та інших актів ООН, які конкретизують і деталізують її.

На сьогодні застосування норм міжнародного права ґрунтується на таких засадах:
1. норми міжнародних договорів, які введено в право України ратифікаційним законом, набувають статусу норм національного права і підлягають відповідному застосуванню;
2. у разі колізії норм ратифікаційного договору і норм національного права, норми ратифікаційного договору мають пріоритетне застосування;
3. забороняється вводити у законодавство України і, відповідно, застосовувати договори, які суперечать Конституції України. Належним чином ратифіковані міжнародні договори відповідають Конституції України.

Актом міжнародного визнання України як демократичної правової держави став вступ нашої країни 9 листопада 1995 року до Ради Європи та ратифікація Верховною Радою Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та Протоколів до неї. Вона являє собою фундаментальну основу всього комплексу міжнародно–правового регулювання в галузі прав і свобод людини, її законних інтересів та потреб.

З часу набрання чинності Конвенцією було прийнято 11 Протоколів, які стали її невід’ємною частиною. Протоколи розширили діапазон гарантованих прав і свобод людини та вдосконалили механізм їх захисту.
Саме завдяки ефективному забезпеченню прав особи, що зокрема передбачає право на індивідуальне звернення за захистом порушених прав, Конвенція стала першим міжнародним правовим документом, спрямованим на захист широкого спектра громадянських та політичних прав.

Разом з тим Конвенція встановлює, що з метою захисту інтересів держави, національної безпеки, економічного добробуту, здоров’я та моралі суспільства, прав і свобод інших людей чи запобігання злочинам або заворушенням країни-учасниці можуть обмежувати права людини, проголошені Конвенцією. Однак, таке право держав також не є абсолютним, і за жодних обставин не можуть бути порушені зобов’язання держави поважати право особи на життя, обов’язки щодо заборони катувань, рабства, неприпустимості зворотної дії закону.

Ключова роль у забезпеченні чіткого і дієвого контролю за реалізацією державами - учасницями Конвенції взятих на себе зобов’язань щодо забезпечення прав та основних свобод людини належить Європейському
Суду з прав людини (далі – Європейський суд). Саме ця судова інституція забезпечує гарантії прав людини, є контрольним механізмом, закладеним Конвенцією, дотримання державами-учасницями її положень, упровадження норм і принципів у рамки національних правових систем.

Європейський суд функціонує на постійній основі з метою забезпечення виконання Високими Договірними Сторонами зобов’язань за Конвенцією. Його юрисдикція визнана обов’язковою всіма державами-учасницями й поширюється на всі спори, що пов’язані із застосуванням і тлумаченням норм Конвенції та Протоколів до неї в національних правових системах.
Європейський суд виносить свої рішення, керуючись нормами Конвенції і практикою застосування своїх попередніх рішень.

Рішення Європейського суду є обов’язковими для держав - учасниць Конвенції. Контроль за їх виконанням паралельно із Європейським судом здійснює Комітет Міністрів Ради Європи. Крім того, на запит Комітету Міністрів Європейський суд надає консультативні висновки з питань права щодо тлумачення і застосування норм Конвенції.

Україна зі вступом до Ради Європи 9 листопада 1995 року, ставши повноправним її членом, підписала Конвенцію. З набранням Конвенцією чинності для України, після її ратифікації Верховною Радою 17 липня 1997 року наша держава визнала для себе обов’язковою юрисдикцію Європейського суду. В Україні було запроваджено механізм гармонізації правової системи нашої держави з нормами й стандартами Ради Європи.

Згідно зі статями 34, 35 Конвенції Європейський суд приймає заяви (скарги) від окремих заявників, груп осіб, неурядових організацій, окремих держав про порушення положень Конвенції країнами, що визнали юрисдикцію Європейського суду.

Наближення національної системи захисту прав людини до загальноєвропейської практики надало всім, хто перебуває під юрисдикцією України, право на звернення до Європейського суду в разі порушення нашою державою, її органами, посадовими особами норм Конвенції, положення якої визнані обов’язковими на території України. Це право передбачено ст. 55 Конституції нашої держави, яка надає можливість звернення за захистом своїх порушених прав до судових установ міжнародних організацій після використання особою національних засобів захисту.

Основними факторами підвищення дієвості роботи механізму соціально-правового захисту прав людини, як й інших засобів гарантування цих прав, є: створення ефективних контрольних процедур поновлення порушених прав; вдосконалення правової бази з регулювання та захисту прав і свобод людини на національному та міжнародному рівнях, вдосконалення механізму реалізації конституційних прав і свобод; поширення інформації про права та свободи людини; надання правової допомоги, підвищення рівня правової культури і свідомості всіх суб'єктів права.

Провідний фахівець сектора нормативно-правової роботи Н.М. Кобижча

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.