Хто і де має лікувати алкоголіків?

У суспільстві давно «гуляє» думка, що витверезники потрібно повертати (вони були закриті ще наприкінці 1999 року). Хтось про це говорить вголос, а хтось, як завжди, повз вуха пропускає, але якщо проблема є, то навіщо ж від неї відмахуватися? Можна подивитися, як там справи з цим питанням в наших сусідів - білорусів або росіян. А вони значно кращі, бо у сусідів не приймали таких необдуманих кроків.
І «пересічним» громадянам, і міліціонерам давно набридло підбирати п'яних на вулиці. Медики ж, зокрема персонал «швидкої допомоги», не дуже хоче брати участь у «спасінні» цієї категорії. Тут якраз все зрозуміло, - і «далеко послати» можуть, і застосувати фізичну силу, як-от, наприклад, у випадку «білої гарячки». А головна проблема в тому, що на території Чернігова (й не тільки) вже не залишилося жодного закладу, куди б можна було привезти сп'янілого громадянина. Чому? Наразі це тема для обговорення...

Звернувся чоловік (ім'я не називаю зі зрозумілих причин - Авт.), який стверджує, що неодноразово лікувався у відділенні детоксикації №13 комунального лікувально-профілактичного закладу (КЛПЗ) «Чернігівська обласна психоневрологічна лікарня» (перший комплекс), що знаходиться за адресою: місто Чернігів, вулиця Щорса, 3.1 як же він був здивований і обурений, коли хотів звернутися у черговий раз по допомогу, а йому повідомили, що згаданого відділення за цією адресою вже... нема. Працівники лікарні його проінформували, що відділення переведено на баланс другого комплексу КЛПЗ «Чернігівська обласна психоневрологічна лікарня», який знаходиться за 11 кілометрів від обласного центру (четвертий кілометр Гомельського шосе - село Халявин). Чому? Що ж сталося насправді?
І ось що вдалося дізнатися кореспонденту...

Відділення детоксикації №13 майже три роки проіснувало за вказаною адресою (відкрилося 4 вересня 2008 року). Влітку поточного року шість койок (стільки їх налічувалося у відділенні. -Авт.) були переведені на баланс другого комплексу (с.Халявин).
Відділення №13 надавало допомогу особам, які самостійно бажали вийти із запою, й одночасно виконувало функції колишнього витверезника. Отже, якщо чоловік випив зайве й «не дійшов» додому, то карета швидкої допомоги його оглядала, підбирала й привозила до відділення №13. Саме тут надавалася дієва допомога, а «швидка», можна сказати, слугувала розвозкою.
Перш за все, як вже було зазначено, відділення виконувало функцію колишнього витверезника. Але це був не караючий орган, а медична установа. На відміну від витверезника, де застосовувалися «виховні» заходи (наприклад, «ластівка» або холодне обливання), відділення №13 таких методів не практикувало і так званих «свиней» до місць роботи пацієнтів теж не надсилало.

Якщо ж людина самостійно приймала рішення перервати «запій» і зверталася по допомогу, - такому пацієнту надавалися послуги з детоксикації. Технології лікувального процесу та термін перебування в лікарні для цих двох груп були різними: клієнти, привезені каретою «швидкої», перебували тут від 12 годин до однієї доби, а пацієнти, які хотіли лікуватися самостійно - від трьох діб до повного одужання.
Це відділення слугувало тимчасовим прихистком і порятунком ще для однієї верстви населення - бомжів, яким іноді потрібно лиш виспатися... Серед них був започаткований наступний «механізм»: випивши 100 «наркомівських» грамів (щоб з'являвся запах алкоголю), бомж «прилягав» у людному місті, чекаючи, доки його помітять. Особливо вони практикували це в холодну пору року, аби їх забрала «швидка» і відвезла в тепленьке місце - відділення детоксикації.

Щоб мати реальне уявлення про те, що відбувається сьогодні з лікувальними та виправними закладами на Чернігівщині, кореспондент звернулася за коментарями та роз'ясненнями до заступника начальника Управління громадської безпеки - начальника відділу дільничних інспекторів міліції Управління громадської безпеки УМВС України в Чернігівській області підполковника Олега Фролова:

«Звичайно ж, закриття відділення детоксикації №13 негативно вплине на ситуацію в місті. На сьогодні колишні ЛТП (лікувально-трудові профілакторії) не існують, медвитверезники теж відійшли в небуття.
Плюс до всього, 29 червня 2010 року Конституційним Судом було прийняте рішення № 17-РП/2010 щодо неконституційності положень ч.1 ст.11 Закону України «Про міліцію» від 20.12.1990 року. Асаме:
— «...згідно абзацу 8 п.5, в якому міліції надається право затримувати й тримати у спеціально відведених для цього приміщеннях осіб, яких запідозрено у занятті бродяжництвом, на строк до ЗО діб за вмотивованим рішенням суду;
— п. 11 в частині «Права міліції» проводити фотографування, звукозапис, кіно- і відеозйомку, дактилоскопію осіб, які затримані за підозрою у занятті бродяжництвом.

Тож наведені положення Закону України «Про міліцію», які визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом...»
Сьогодні вже немає такого поняття як приймальник-розподільник для волоцюг. Зараз він реорганізований та існує як приймальник-розподільник для осіб, підданих адміністративному арешту або затриманню. Тобто, в ньому вже утримуються адміністративні правопорушники, яким суд визначив покарання у вигляді адмінарешту до 15 діб.
І виходить, що категорія, якою займалося відділення детоксикації (люди, яких підібрано на вулиці в безпорадному стані) в період різкого похолодання, а особливо в період Різдвяно-Новорічних свят залишиться напризволяще. Міліцією ж постійно проводяться заходи щодо вилучення таких осіб . з вулиці. Але насьогоднішній день співробітники не можуть здавати п'яних ні в ЛТП, ні в приймальник для волоцюг, бо ці організації вже не існують. До закриття відділення детоксикації №13 у сп'янілих громадян було менше ймовірності замерзнути на вулиці або стати об'єктом пограбування.

Закон про психіатрію (діє з 2000 року) говорить про наступне: якщо людина не бажає лікуватися, міліція не може її примусово везти до психлікарні (в нашому випадку, у Халявин) для постановки на облік (як алкоголіка). Для лікування потрібна або згода пацієнта, або ж відповідне рішення суду.
Співробітники міліції беруть на облік осіб, які зловживають спиртним, якщо людина протягом року двічі притягувалася до адміністративної відповідальності. За таких умов вона потрапляє на алфавітно-карточний облік.
Якщо на маршруті патрулювання трапляються особи в безпорадному стані сп'яніння, то міліціонери викликають «швидку». А далі? Підбирати людей ми не можемо, тому що везти їх фактично нікуди. Єдині, до кого можна звернутися в місті - чергові лікарі цього ж закладу по вулиці Щорса, 3, які проводять термінове медичне обстеження. За його результатами складається акт-висновок і людину відпускають».

Кореспонденту вдалося розшукати, а також поспілкуватися з колишнім завідувачем відділення детоксикації №13 Вадимом Гончаровим, який нині обіймає посаду лікаря-нарколога наркологічного відділення №7 другого комплексу КЛПЗ Чернігівської обласної психоневрологічної лікарні.

Пан Вадим розповів про наступне: «Колектив щойно відкритого відділення детоксикації № 13 у лікарні на вулиці Щорса, З налічував 23 співробітників. За три роки в результаті поступового скорочення ставок у тому ж відділенні залишилося близько десяти медпрацівників. Чому? Ходили чутки, що Міністерство охорони здоров я якимось своїм розпорядженням заборонило набирати штат персоналу по всій лікарні, мотивуючи рішення економією бюджетних коштів. Звісно, відділення детоксикації теж не стало виключенням».

- Як розвивалися події потім?
Відділення №13 почало відчувати брак медперсоналу. І влітку цього року, коли прийшла пора відпусток (а у працівників відділення детоксикації вона пільгова - 49 діб) виявилося, що наших співробітників замінити ніким, тому керівництвом було прийнято рішення відправити персонал відділення з 1 червня у масову відпустку. Тобто, закрити його майже на два місяці. Звісно, по лікарні поповзли чутки, що з відділенням має щось трапитися недобре. Масова відпустка мотивувалися лише браком співробітників у лікарні. А медпрацівників відділення №13 керівництво запевнило, що всі вони повернуться на свої робочі місця й нічого не втратять. Натомість, під час законного відпочинку відбувалося наступне: керівництво лікарні по одному викликало співробітників відділення детоксикації й ставило перед вибором: мовляв або звільняйтеся, або переводьтеся до інших відділень, -у більшості випадків пропонуючи як варіант другий комплекс у Халявині. А коли медики, і я в тому числі, повернулися з відпусток, - керівництво нас вже ставило перед фактом, повідомляючи, що відділення детоксикації (в якому всього шість койок) переводитимуть до другого комплексу в наркологічне відділення №19.
Наказу про закриття відділення й досі немає. Ніде не прозвучало, що воно закрите, ліквідоване або реорганізоване. Лише одиниці з усієї чисельності медперсоналу перейшли до цього «зведеного» відділення, - три лікарі звільнилися одразу, а з медперсоналу хто перейшов в наркологічне, хто в психіатричне відділення, де були місця.
А насправді, на мою думку, підбиралися до приміщення у центрі міста. В цій же будівлі орендує приміщення магазин «Пан Добробуд».

- Скільки людей надходило до колишнього відділення?
- 60-70 пацієнтів (чоловіки, жінки різного віку, - від 18 років і старші) на місяць, доставлених каретою «швидкої».
Проблему ж Вадим Гончаров бачить так: «Поки що все нібито добре, бо холоди ще не настали. «Швидка» зараз до"другого комплексу (с. Халявин) привозить дуже мало пацієнтів, але не тому, що кількість п'яних зменшилася.
Хіба карета «швидкої» заради п'яниці буде їхати по снігових заметах за 11 км, коли у місті повно більш «пристойних» пацієнтів? Не виключена можливість, що люди будуть замерзати!
Я вважаю, що відділення детоксикації недоцільно розташовувати за межами міста. Як Ви думаєте, є різниця, коли людина приходить до тями у центрі міста без копійчини в кишені, чи в Халявині? Про це теж ніхто не подумав».

Людмила Ященко, в.о. головного лікаря КЛПЗ «Чернігівська обласна психоневрологічна лікарня» стверджує: «Пацієнти надходять до другого комплексу, а скарги не надходять».

«Відділення детоксикації зараз продовжує свою роботу на базі другого комплексу КЛПЗ Обласної психоневрологічної лікарні.
Підсумки проведеного аналізу всіх економічних показників за роки роботи відділення №13 на базі першого комплексу свідчили, що вартість койко-доби у ньому ж перевищувала середній показник по лікарні у 5,5 раз. Зараз медицина разом з державою переживає нелегкі часи, тому люди у білих халатах просто вимушені рахувати гроші. Й медрада лікарні прийняла рішення про доцільність переведення відділення детоксикації до наркологічного відділення №19. Як наслідок, шість койок цього відділення, які числяться реанімаційними, переведені на базу другого комплексу в блок інтенсивної терапії з метою надання пацієнтам допомоги на більш якісному рівні. Там працює грамотний персонал вищої та першої категорії, а також на відміну від міського комплексу має краще оснащені палати, в яких є обладнання для реанімації й лабораторія. Також у пацієнтів є можливість скористатися допомогою різних фахівців у разі необхідності. А з іншого боку, деякі пацієнти прагнуть дотримання конфіденційності, - на базі другого комплексу є палата підвищеної комфортності з окремим входом. І врешті-решт відділення детоксикації входить до складу лікувального закладу третинного рівня, яким і є обласна психоневрологічна лікарня.
Чутки завжди шкодять справі, тому краще мати реалістичну уяву. Відділення детоксикації №13, яке існувало на базі міського відділення більше нагадувало палату установи, яка плавно вийшла з... витверезника. Окрім усього перерахованого, кваліфікаційні вимоги до співробітників інтенсивної терапії, включаючи самого завідувача (який на сьогодні не має ніякої атестаційної категорії й навіть сертифікату лікаря-нарколога), виявилися незадовільними.
Зараз створені всі умови для того, щоб наші пацієнти проходили повний курс лікування, а не відбувалися епізодичною допомогою, яка тільки тимчасово покращує стан людини.

- Як працює другий комплекс лікарні зимою?
Взимку питання про сполучення з містом в нас не виникає. Я вважаю, що плюсів від «переводу» відділення більше. На базі другого комплексу є трактор, який розчищає 200 метрів дороги від Гомельського шосе. Щоправда, взимку дорога розчищається кожного дня ще й з огляду на те, що їжа для хворих готується й привозиться саме з другого комплексу (він є основним) до міського (який по Щорса, 3). Якби проблеми сполучення існували, то багато робочих питань просто б не вирішувалося».

Все це добре й цілком зрозуміло, але проблема людей на асфальті і «під лавкою» як була, так і залишається нерозв'язаною. Так хто ж має піклуватися про тих, хто перебуває у безпорадному стані? Не забуваймо, що впасти на землю може не лише алкоголік!

Тетяна Леонова, тижневик «Чернігівщина» №46 (269)

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.