На очах у школярів забивають телят

Кілька разів на тиждень школярі села Мохнатин Чернігівського району спостерігають за жахливим дійством: прямо у них на очах забивають телят, яких потім везуть на продаж. Бійню облаштував місцевий житель, колишній сільський голова та директор школи Юрій Андрущенко у власному дворі за кількадесят метрів від шкільного подвір'я.
— Як займаємося з дітьми на спортмайданчику, то, буває, воно кричить, б'ється, — говорить вчителька початкових класів Віра Підгайня. — Ми дітей убік відводимо, щоб не бачили. Та й сама на таке дивитися не можу.

Між шкільними футбольними ворітьми та місцем забою метрів п'ять. І ніякої огорожі. Люди у селі та адміністрація школи проти бізнесу не заперечують, проте не розуміють: чому досі школу та бійню не розділяє паркан.
— Не всі діти можуть переносити, як забивають телят, — говорить директор Мохнатинської школи Олександр Слюсар. — Забій відбувається не щодня. Та процедура неприємна. Проте батьки жодного разу зі скаргами не зверталися.

— Чи намагалися ви якимось чином вирішити ситуацію? — запитую директора.
— Я говорив з Юрієм Олександровичем і з сільським головою. Остання розмова відбувалася місяців зо три тому. Юрій Олександрович пообіцяв уладнати питання.

Тут багато не треба. Хоча б поставити паркан. Щоб діти не бачили процесу. Я просив, щоб він відгородився і займайся своїм різанням. А людина мені: ти городись, твоя ж площадка. А за який кошт я паркани зводитиму? Оцю бандуру треба утримувати, — показує Олександр Володимирович на школу. — А навчається усього 25 учнів.
— Як ми можемо до цього ставитись? Погано, звичайно. У мене он двоє внучат ходять до школи і на таке дивляться, — каже продавець Ніна Лоза.
— Дітей більше кукарача (так місцеві малюки називають чупакабру) цікавить, — стверджує голова батьківського комітету Оксана Мозгова.

Та справжню причину, чому батьки не скаржаться, пояснює вчитель англійської мови:
— Село маленьке — той кум, той сват, той брат, той сусід. От люди і бояться сказати щось проти, — говорить Владислава Кравченко. — А у мене серце крається. Вікна їдальні виходять якраз на ту бійню. Дітки їдять і дивляться. Якось прийшла на роботу, глянула у вікно, а телятка ті бідні і кричать, і опираються, а одне вже на землі лежить і ніжками дриґає. Ну, як таке можна допускати? Кого ми виховаємо?

— А ви чого ж не боїтесь Андрущенка?
— Я йому нічого не винна і він мені. Чого мені боятися? Ну, не можу я на таке дивитись. Може, ворогів і наживу, зате спокійно на роботу ходитиму.

До сільського голови з цим питанням теж ніхто не звертався.
— Офіційно бійні немає. Людина просто забиває худобу у своєму дворі. Нічого протизаконного, — сказала мохнатинський сільський голова Любов Юрченко. — Особисто у приватній розмові з Юрієм Олександровичем піднімала це питання. Та що я одна можу зробити? Якби ж було звернення від батьків. Тоді ми б зібрали комісію. А без скарг це виходить якесь особисте невдоволення. І його зрозуміти можна — людина молода, сім'ю утримувати треба. Це його бізнес.

«Я заборів строїть не буду. А місце перенесу»

Ми побували на бійні Андрущенка у четвер, 28 жовтня. На траві виднілася свіжа кров. Не калюжі, а великі багряно-червоні плями. Загалом залишки крові по всьому двору.
У повітрі стоїть огидний запах гнилі, смерті. Валяються два телячі черепи. Мимоволі пораділи, що забій був не сьогодні, і ми не бачили ще й процеси агонії.

— Я вже чотири роки займаюсь цією справою. Років зо два тому попросили загородити прохід з вулиці. Бо корови повз мій двір щодня йдуть, а вони, кажуть, бояться духу крові. Більше жодної скарги не надходило, — розповідає бізнесмен з Мохнатина.

— Я як же школярі? їхні батьки, директор школи не скаржились?
— Ніколи. Дивно. Аби ж хоч хто підійшов і сказав, та я ж одразу переніс би в інше місце. Які проблеми! По-людськи поговорили б. Та вони ж самі мені худобину і здають. Чого через голову стрибати? Я ж сам педагог і все розумію.

— Директор школи просив паркан побудувати?
— Паркан... Паркан... — напружуючи пам'ять, аж примружив очі Юрій Олександрович. — От не пам'ятаю я такої розмови. Може, і було колись.
Та я заборів строїть не буду і не можу. Це вже само-захват шкільної території вийде. Ви бачили, що там не вистачає частини паркана? Так то хлопці самі вивалили, щоб, коли грають у футбол, м'яч легше діставати було.

Я законів не порушую. Подвірний забій у нас ніхто не забороняв. А де ж мені худобу забивати? У лісі чи у полі не можна. За селом теж. Спеціально обладнаних боєнь ніхто не побудував. , Але я вам обіцяю, що це був останній раз, коли на тому місці бив худобину. Завтра ж там усе пісочком засиплю, щоб і духу не було. Перенесу в інше місце, усередину двору. Приїздіть. Побачите.


Юрій Андрущенко

Марина Забіян, тижневик «Вісник Ч» №44 (1278)

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.