Станіслава Лущая вбили у свій день народження

9 жовтня, у суботу, в селі Леньків Круг Чернігівського району був храм Івана Богослова. У жителя цього ж села Станіслава Лущая був 28-ий день народження. Стільки ще життя попереду. Та не судилося. У хаті Лущаїв траур. Мати, 55-річна Валентина Пилипівна, ховає фотографію сина за ікони, щоб батько менше дивився. Бо гляне, розхвилюється і плаче, а тиск дуже підскакує, і серце рветься із грудей. А як йому не рватися, коли єдиного сина втратили. Вважай, нізащо.

«Надька безпутна. У неї все сталося»

— Я вчителька, дочка вчителька і зять вчитель, — розповідає Валентина Пилипівна. — Славик наш розумним ріс, тільки сором'язливий дуже. В армії служив писарем. Нам командування тільки грамоти та подяки надсилало. Йому б більше рішучості, а то боязкий і надто скромний, казало армійське начальство. Після армії влаштувався на залізницю — батько у нас залізничник. Останнім часом син працював у охороні в Славутичі.
Пари йому Бог не дав. Соромився знайомитися з дівчатами, які подобалися. А ті, що самі на шию вішалися, п'ющі та курящі, йому не потрібні були. Не раз хотіла знайти сину гарну наречену. Відмовлявся: «Мамо, що ви мене позорите? Хіба я сам не знайду?».

Того дня син приїхав з вахти. Гості почали збиратися. Він і каже: «Візьму випивки, закуски, сходжу з хлопцями на природу, день народження відсвяткуємо». Після обіду вернувся. «До дядька піду, в шахи пограю». Пішов. Годині о шостій вечора вернувся, щоб хрещених провести, а вони вже поїхали. То Славик знов пішов до дядька. А звідти, о 21 години, до своїх друзів Івана і Андрія.
Андрій та Іван — хлопці непогані. Тільки сімейка в них неблагополучна. їхня сестра Надя народила дівчинку, вона ходить у перший клас. А Надя як почала женихів водити, кого там тільки не було! Народила і друге дитя. Було, і до Славика клини підбивала—то сигарету дай, то на городі поможи. А він, слабохарактерний, не відмовляв. Вона ж ласкава до мужиків. Та про те, щоб її привести за невістку, і мови ніколи не було.

У Наді один чоловік не встигне виїхати — інший з'являється. Де вона їх тільки і знаходила! От літом цього року з'явився. А той, що був перед цим, у тюрмі сидить. Обікрав односельця. Це вже я після убивства сина дізналася, що у липні вийшов із тюрми, сидів уже тричі. І треба ж було сину зайти до хлопців Андрія та Івана, щоб його той приймак побачив (син, як п'яний, додому зразу йшов, а як випивши — до друзів). Співмешканець якраз із Надькою лаявся, речі збирав. Побачив Славика, приревнував. Син потрапив під їхні розбірки. Підскочив: «Давай вийдемо у кімнату, поговоримо!» А за спиною ніж тримав, схопив зі столу. Про що говорили, ніхто не чув. Та й хвилини не минуло, як вдарив сина ножем у шию, під вухо, пробив трахею і глотку. Кров вдарила фонтаном. Славик добіг до третьої кімнати і почав осідати на порозі, а убивця — тікати. Хлопці його впіймали, зв'язали руки й ноги, посадили в крісло. Від шуму прокинулись господарі Галя і Коля. Бинтували сину шию, та дарма, він стікав кров'ю.

«Вставайте, Славику горло перерізали»

Я лягла вже, коли чую, друзі синові прийшли. Кажуть: «Вставайте, Славику горло перерізали». В мене і руки віднялися, вдягтися не могла. Сяк-так зібралася. Надіялась, що син живий. Прибігла туди. Надя ходить по хаті: «Я не вбивала...» Я до сина, а він сидить на порозі, навіть не стогне. Теплий светр весь у крові, рукава аж просякли. Кричу: «Синочок, синочок, скажи хоч словечко...» А він мовчить. «Швидку» викликали, та син вже був мертвий. . — За що ж убив? — питаю гадину.
— Ну, вбив, так убив,—він у відповідь. І в очі дивиться...

Микола, Галин чоловік, з матюками до нього, ще бити хотів. А я його зупинила, прошу: «Не чіпай, бо звернуть на Славика». Хлопці, коли ловили, і так добре його потовкли. А убивця так спокійно до Колі:
— Я й тебе вб'ю, два трупи буде.
Приїхала міліція, забрала зв'язаного убивцю, а Славика ми в простирадлі принесли додому.

Ховали сина 11 жовтня. На день народження сестра купила сорочку, а ми з батьком — туфлі у подарунок. Думали, вернеться з гулянки, поміряє. Так і не побачив він своїх подарунків. Одягли їх у гроб.
Людей на похорон зійшлося сила-силенна: із Гірманки, Кархівки, Славутича. Надьці я сказала: «Щоб і ноги твоєї не було». Вона і повіялась десь із села, дітей кинула.

Син,певно,передчував смерть. За кілька днів до храму кинувся в хаті прибирати, чого зроду-віку не було. Листівки із серванта поприбирав. Осокір і каштан на дрова порубав. Спішив, наче днів більше не буде. «Ви, мамо, посидьте біля мене. Я должен порубать». Грядку на полуниці скопав. Кажу: «Весною посадимо». А він: «Давайте тепер», як затявся. Мусила посадити полуниці. Він води наносив поливати. Дивилась і думала: «Тобі б, сину, добру пару». Тепер думаю інакше. Бог не дав йому нєвєсти, щоб дітки не осиротіли. Певно, загинути у день народження — така була його судьба.

* * *

Щоб спитати очевидців, я пішла до хати Наді. На одних дверях замок, інші зсередини замкнені. Стукала, стукала. Відкрили босоногі діти, років чотирьох і семи.
— А де мама?
— У город поїхала.
— А баба?
— Кудись пішла.
— А дяді, їх немає? А де ж дід?
— П'яний спить.
У хаті був розгардіяш, тхнуло сечею. На ліжку у взутті спав вкритий з головою Микола. Діти будили його, тільки мугикав.

* * *

Стосовно підозрюваного у вбивстві Станіслава Лущая порушено кримінальну справу. 31-літній Микола Буленок, уродженець села Надинівки Козелецького району, чекає вирішення своєї долі в СІЗО.


Станіслав Лущай

Валентина Остерська, тижневик «Вісник Ч» №42 (1276)

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.