Запрацював Носівський цукровий завод

Носівський цукровий завод знову працює. 15 жовтня відзначали 125-у річницю з дня відкриття, День харчової промисловості і нове відродження.
— 14 вересня о 18.30 одержали перший цукор,— розповідає директор підприємства Валерій Марченко.

— Добрий був, солодкий?
— Чесно? Ніякий. Завод не працював два роки. За сприяння народного депутата Івана Куровського ми його відновили. Модернізували, полагодили виробничі лінії. Пуск був важкий, тривав фактично два тижні. Нині працюємо безперебійно, і якість цукру стала на рівні.

На завод возять цукрові буряки з Носівського, Бобровицького, Ніжинського, Козелецького, Борзнянського районів. 1800 тонн здали приватні господарі. За тонну буряків люди отримують 60 кілограмів (більш ніж мішок) цукру і тонну жому. Умови дуже вигідні.

Але приватних буряків, ясна річ, на зиму не вистачить. Де братимуть сировину? Все продумано, 100 тисяч тонн буряків поставить заводу ПП «Агропрогрес». Договір на 7 тисяч тонн підписав бахмацький ПП «Агродім».

На заводі отримали роботу 480 чоловік: слюсарі, апаратники, водії, кагатники, трактористи. їх середня зарплата за вересень — 1800-1900 гривень. А з нагоди свята дали ще й премію, по 200 гривень.

На прохідній перед виробничими корпусами директор тиснув руку, вручав конверти. Потім був концерт. У повітрі пахло вареними буряками. Поки одні аплодують, інші цукор випускають, зрозуміли ми і попросились на екскурсію. Спочатку буряки завозять, більше 4 тисяч тонн за добу, складають у кагати. Потім, по мірі необхідності, бурячні гори розбирають, відправляють на мийку.

Механік цеху механізації Віталій Савченко веде до рову, де струмінь води. Ігор Кривопалий, Олександр Роговий, Володимир Поліщук та інші охоче розповідають, що вони повернулися на завод, працюють. А як сяють очі в людей, з якою радістю вони говорять про свою роботу — це треба бачити.

Наприкінці ми пішли в цех, де отримують готову продукцію. Там все в цукровій пудрі, вона навіть літає в повітрі замість звичайної пилюки. Торкнеш рукою стелаж — на пальці солодке.

— Їсти тут можна, додому не можна брати, — пояснюють сушильниці Любов Петрик і Тетяна Шатун. Нам навідбирали десяток грудок і дозволили — з собою. Вдома взялися пробувати. Носівський цукор на смак здався кращим за той, що зараз продається у чернігівських магазинах.

Ольга Макуха, тижневик «Вісник Ч» №42 (1276)

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.