Чернігівські журналісти побували на Закарпатті

Кому випало щастя побувати восени на Закарпатті, той не забуде цього краю ніколи! Почуття, що виникають від сприйняття природної краси у поєднанні з чудовими творіннями людських рук о цій порі особливо переповнюють враженнями. Різнобарв'я гірського ландшафту, красуні-смереки, стрімкі гірські потоки, охайні сільські будиночки, унікальна архітектура міст, особливо ж, замки, і врешті-решт привітні закарпатські господарі - все разом дарувало піднесений настрій...

Щоб дістатися до села Чинадієво (Мукачівський район Закарпатської області) групі чернігівських журналістів довелося провести більше 16 годин у дорозі, але комфортабельний автобус та гарна компанія допомагали впоратися з відстанню у понад тисячу кілометрів. Закарпатський край зустрів чистим гірським повітрям. А місцеві господарі почастували знатною сливовицею (сливовий бренді) та смачними наїдками місцевої кухні.

Отже, мандрівки таємничими замками, вуличками старовинних міст, територією заповідника, де відновлюється поголів'я оленів, - все це було і все це залишиться в пам'яті назавжди.

Замки, де живе любов

Першим був «Замок двох сердець» (він же - Чинадієвський замок Сент-Міклош). Закарпатські художники Йосиф Бартош та його дружина Тетяна Петричко уже декілька років самотужки піднімають з руїн найромантичніший замок середньовічної доби, який пан Йосиф узяв в оренду на 49 років. Коли митець у 2001 році звернувся з таким проханням до місцевих депутатів, йому хоч і пальцем біля скроні не крутили, але... дозволили.
Пан Бартош реставрує замок за власний кошт. Гроші на це подружжя збирає, продаючи свої картини, а ще звертається по допомогу до різних міжнародних фондів. Зараз митець сподівається виграти грант Євросоюзу. Мабуть, небезпідставно, адже його добре знають у Європі, але мало - в Україні. Українська ж влада упродовж 10 років виділила «аж» 8000гивень...

З якою любов'ю пан Йосиф розповідає про цей замок, його минуле й майбутнє, треба почути. З 13 кімнат уже декілька відреставровано. Відтворено стиль і навіть колір - темно-червоний, як це було колись. Повністю перекрито дах, але більша частина замку ще потребує багато праці й коштів.
«Перша згадка про замок датується 1450 роком, - розповідає Йосиф Бартош.
Споруда має свої легенди, історії, потаємні ходи, аномальні явища й таємниці...»

Заходимо у велику простору кімнату на другому поверсі: «Це - спальня найвидатнішої особи, яка володіла цим замком, - Ілони Зріні, - продовжує розповідь наш гід. - Саме тут вона таємно зустрічалася зі своїм коханим...».
Ілона - хорватська княжна, яка володіла подібними маєтками в інших частинах Європи. Рано залишилась вдовою з двома дітьми, й коли їй було 39 років, в неї закохався трансильванський князь Імре Текелі. І байдуже, що князь був молодший за неї на 14 років. Кохання тривало упродовж усього їхнього, життя. Закохані таємно зустрічалися в Чинадіївському замку й мали змогу одружитися лише тоді, коли померла свекруха Ілони Зріні. Вінчались вони у замковій церкві в Мукачевому (зараз там проходять офіційні реєстрації шлюбів молодят - Авт.).

Коли Імре Текелі пішов у похід, австрійська армія намагалась штурмом узяти інший замок Ілони - Мукачівський (Паланок. Але маленький гарнізон на чолі з Ілоною утримував фортецю неприступною два роки й вісім місяців! Уся Європа спостерігала за обороною замку. І недарма ворог (!) - австрійський генерал, який приймав капітуляцію замку, сказав, що Ілона Зріні - «не жінка, а переможений полководець».
Далі доля обійшлася з нею жорстоко. Австрійці відібрали дітей та виховували їх у своїх притулках, Ілону ж відправили до монастиря. Покарання з нею відбував й Імре Текелі...

У спальні Чинадіївського замку - лише портрети двох людей. І руїни... Зате багато світла й дуже добра аура.
«Ми хочемо відновити спальню і в майбутньому використовувати замок, як готель для молодого подружя. Нехай дізнаються тут про велике кохання, яке б виховувало справжні почуття, відповідальність, високу гідність, - каже художник. Вірю, що це невдовзі буде реалізовано, як і відновлено увесь палац».

В гостях у Павла Чучки

А ще ми відвідали корчму-музей на околиці Ужгорода «Деца у нотаря» (тобто, «сто грамів у нотаріуса»). Він був створений силою фантазії його засновника Павла Чучки. Корчма поєднує «веселий» музей, де можна дізнатися про характерні особливості Ужгорода й Закарпаття загалом, і водночас ресторан з пропозицією традиційних місцевих страв. Гарний настрій починається з моменту прочитання вивіски, де написано, що «Деца» охороняється... п'яницями. Можна багато розповідати про заклад, але сатиричний цвинтар, «івасики-вогнегасики», які... пісяють пивом, кабінки в туалеті (можу сказати лише про жіночий - Авт.), що підписані «для жінок, які відчувають себе чоловіками» або «для справжніх жінок», - все це й багато іншого створює належний настрій та справляє незабутні враження. Прийшовши до «Деци у нотаря», турист плаче тричі. Перший раз з жалю, чому він тут не побував раніше. Вдруге, що забув (якщо забув) взяти з собою фотоапарат. А втретє від болю, що треба повертатися додому.

Додому

Наша нетривала подорож закінчилася в Мукачевому. Дороги тут викладені бруківкою, центр міста вражає чистотою та доглянутими й відреставрованими фасадами. На центральній вулиці збереглося багато старих будинків, кожен з яких має своє обличчя.
Поверталися на Чернігівщину з теплими спогадами, сувенірами та задоволенням від знайомства з чарівним Закарпаттям. А ще із вдячністю відомому державному діячеві Віктору Балозі за те, що він запросив нас, чернігівських журналістів, до себе в гості і профінансував нашу мандрівку.


Журналістка позичила в місцевого музики його капелюха

Тетяна Леонова, тижневик «Чернігівщина» №42 (265)

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.