Чернігівець Сергій Аверченко повінчався з дружиною Світланою у Віфлеємі під час паломництва

61-річний Сергій Аверченко, відомий чернігівець, колишній народний депутат, з дружиною 52-річною Світланою повінчався в ізраїльському місті Віфлеєм. Під час паломницької поїздки.



Подружжя Аверченко під час вінчання

— Товариш, Михайло Апостол, запросив мене в паломницьку місію. Разом зі священниками нашої української церкви. Було це ще весною. Поїздка зірвалася через активну фазу війни Ізраїлю з Іраном. Перенесли на осінь. Паломницька місія тривала тиждень. Кажу: «Поїду разом з дружиною Світланою». «А мені нема чого вдіти», — описує реакцію дружини. — Заїхали в магазин. Одразу підібрали сукню, спідницю. Треба був скромний, стриманий одяг. Заповнили документи на паломницьку візу.

Поїхали в середині вересня. У нашій групі були чотири священники. Один — організатор, три — паломники.

— Як добиралися?

— Автобусом до Румунії. 11 годин у дорозі. Звідти літаком. Так само назад, додому, поверталися 17 годин. Їхали вночі. Підгадали, щоб приїхати в Київ після закінчення комендантської години.

— З вами був отець Олексій Філюк, відомий блогер.

— Як паломник. До цього не був з ним знайомий.

В один з днів відвідали Назарет, де жив Ісус Христос. Заходимо в церкву, екскурсовод розповідає про це місце. Священник читає Євангеліє. Показали, де саме стояв Ісус Христос. За десять метрів рибалки ловили рибу, нічого не впіймали. Ісус Христос наказав закинути сітки. Після цього ледь витягли ту рибу. Занурившись у ті часи і події, втрачали реальність, — описує емоції. — Були в місці, де Ісус воду перетворив на вино. У всіх знакових місцях. На Мертвому морі. В останній день були в Тель-Авіві.



Олексій Філюк

— Коли прийшла думка повінчатися?

— У Назареті. Запросили всі пари на службу. А ми не вінчані. Так сталося, не було нагоди. Після служби до нас підійшли Олексій Філюк, отець Роман, отець Іван… Кажуть, завтра у Віфлеємі, де народився Ісус Христос, буде свята літургія. Перед цим — сповідь. Після літургії — святе причастя. Якщо наша ласка, можуть повінчати. Кажу: «Я не проти». Олексій Філюк підійшов до помічниць. Вони теж були як паломники. Каже: «Завтра в нас вінчання. Корон нема. Зробіть два віночки з квіточок».

З нами були три групи з усієї України, 160 чоловік. Я переживав, чи зробить, чи ні. Світлани поруч не було. Кажу: «Сонечко, завтра в нас вінчання». Не повірила, подумала, що жартую. Бо не чула, щоб раніше хтось так робив.

А дружина, як знала, — сміється. — Взяла мені нові штани, футболку. І сукню собі довгу. Якби спеціально готувалися… Скільки б часу це зайняло. І в скільки б обійшлося…

— У скільки обійшлася поїздка?

— До тисячі доларів за людину. Якщо їхати одному, у цю суму не вкладешся. Морозиво коштує 10 доларів. Товариш узяв дві кружки пива. Заплатив тисячу гривень. А коли заїхали в Україну, на заправці вдвох з дружиною за 15 доларів купили перше, друге ще й компот, — сміється. — Дехто їде з паломниками на екскурсію, а насправді лишається на заробітки. Тільки перетнув кордон — і зник. Хтось їде до доньки в гості. Додому повертається з паломниками. Кожен на щось своє розраховує.

Наступного дня сповідалися, — продовжує про вінчання. — Після літургії й причастя пройшла церемонія.

— Вінчання було 13 вересня?

— Мабуть, — не заперечує Сергій Миколайович.

— А віночки були?

— Дівчата принесли. Зі свіжих квітів. Казали, біля Назарету побачили, трішки зайвих наскубли, — сміється. — Бо там усюди каміння, пісок.

Після вінчання організували весілля. Підходив привітати навіть власник готелю. Дозволив нам святкувати до ночі. І гірко нам кричали.

— Скільки років разом з другою дружиною?

— 30 років. 17 років офіційно в шлюбі. У нас усе цікаво виходить, — інтригує. — Знаєте, на нашому весіллі свідками були наші діти? У драцсі запитали, хто буде свідками. Кажу: «Наші діти». Здивувалися. Син у третьому класі, донька в першому. «А рушник теж вони розстилати будуть?» «Так». Раніше в них такого не було.

Єгор тоді прописом підпис поставив у документі. Написав: «Єгор». Ксенія написала друкованими літерами: «Ксюша». Але вінчання не планували.

— Як діти відреагували, що без них повінчалися?

— Побачили в соцмережах. І старші, і менші дзвонили, вітали. Брати-сестри вітали. Удома не святкували.

— Де зараз живете?

— У Чернігові. Але працюю в Києві. На оборонному підприємстві. Хоч і пенсіонер, подав заявку в безпілотні системи. Хлопці сказали: «Ні, допомагайте там».

Джерело: сайт газети "Вість", Юлія Семенець

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Додати в: