На Чернігівщині попрощалися із чотирма захисниками

На Чернігівщині, в Остерській, Корюківській, Носівській громадах і обласному центрі, 21 вересня в останню путь провели чотирьох захисників України: Володимира Мусієнка, Андрія Новика, Олександра Шилова та Олександра Анікеєнка.

Про це повідомляють на сторінках громад у Facebook. Також інформацію надав старший науковий співробітник Чернігівського військово-історичного музею, заслужений працівник культури України Сергій Лаєвський.



Володимир Мусієнко

Володимир Мусієнко народився 19 березня 1975 року в місті Остер. Навчався в місцевій школі №1.

Після школи проходив строкову військову службу в лавах Збройних Сил України. Згодом служив в органах МВС, а на початку 2000-х років, закінчивши центр підготовки сержантського складу, знову присвятив себе військовій службі.

У 2014 році був учасником Революції гідності.

У лютому 2026 року добровільно долучився до лав ЗСУ.

Загинув Володимир Мусієнко 13 вересня 2026 року під час виконання бойового завдання.

Поховали воїна в Острі.



Андрій Новик

Андрій Новик народився 29 червня 1996 року в селі Охрамієвичі Корюківського району. Там закінчив місцеву школу.

З 2013 року їздив по заробітках. З 2021 року працював у селі Степанці Канівського району Черкаської області на підприємстві «Наша ряба». З 2023 року працював охоронцем у Переяславі-Хмельницькому на фірмі «Нібулон».

У лютому 2025 року чоловіка мобілізували до лав ЗСУ. Був командиром десантно-штурмового відділення. У грудні 2025 року був нагороджений «Золотим Хрестом».

Загинув сержант Андрій Новик 4 березня 2026 року під час виконання бойового завдання біля населеного пункту Кіндратівка Сумської області.

Поховали військового в рідному селі.

У нього залишилися дружина та донька.



Олександр Шилов

Олександр Шилов народився 18 лютого 1975 року в селищі Калита на Київщині. Згодом родина переїхала до Іржавця, а потім — до Носівки, яка стала для Олександра рідним містом. Тут він закінчив школу №4, а згодом здобув професію тракториста в Мринському училищі.

Після строкової військової служби Олександр пов'язав своє життя з правоохоронною діяльністю. Працював у поліції Києва, а згодом повернувся до Носівки.

«У житті поза роботою особливе місце для нього займала риболовля. Рідні та близькі згадують Олександра як доброзичливу, чуйну людину, яка ніколи не відмовляла у допомозі», — пишуть на сторінці громади.

З початком російської агресії проти України два роки Олександр Шилов проходив службу в зоні проведення АТО, а у 2024 році його мобілізували. Спочатку служив у Повітряних силах ЗСУ, а згодом — у складі 119-ї окремої бригади територіальної оборони. Був кулеметником взводу роти охорони. Підрозділ Олександра виконував бойові завдання на Сумському напрямку.

«Попри небезпеку, він намагався залишатися на зв'язку з рідними. Майже щовечора телефонував мамі, заспокоював її, говорив, що все буде добре і зовсім скоро він повернеться додому. Не втрачав зв'язку й із синами — Романом та Максимом. Хоча разом вони не жили, батько завжди залишався для них людиною, на підтримку якої можна було розраховувати. Олександр встиг побачити й свою маленьку онучку, яка назавжди залишиться частиною його найтепліших родинних спогадів», — згадують про військового у громаді.

28 березня 2026 року зв'язок із воїном обірвався. У травні сім'я отримала звістку, що Олександр зник безвісти. Однак за результатами відповідних процедур було встановлено, що Олександр Шилов загинув 8 травня 2026 року під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Миропільське на Сумщині.

Поховали воїна у Носівці.



Олександр Анікеєнко

Олександр Анікеєнко народився 16 грудня 1984 року в Чернігові. Закінчив школу №28. Потім навчався у ПТУ №5, де здобув спеціальність «Помічник машиніста електровоза».

Все життя працював у депо Чернігова на посаді слюсаря ремонту рухомого складу електровоза.

«Займався футболом та баскетболом, в юнацтві писав вірші, малював, грав на гітарі й співав. Був завзятим рибалкою, любив ліс і тварин», — згадують рідні про Олександра, за інформацією Сергія Лаєвського.

Мобілізували Олександра у лютому 2025 року в десантно-штурмові війська. Мав позивний «Стріла».

«Перед виходом на перше і останнє своє завдання подзвонив мамі і сказав: "Хто захистить вас, якщо не я? Чекайте на мене, я обов'язково повернуся"», — згадують рідні про Олександра, за інформацією Сергія Лаєвського.

Загинув військовий 30 квітня 2025 року поблизу села Олешня на Курському напрямку.

Поховали Олександра в Чернігові на кладовищі «Яцево».

Джерело: "Суспільне Чернігів"

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Додати в: