Пиріг, спечений із любов’ю, і намет із лози: як у Стольному відзначили День Незалежності

Зліва направо: Наталія Айрапетян, Марина Авер’янова, Валентин Журавель і Тетяна Полова

— Наше село завжди славилося своєю гостинністю, теплом і кулінарними традиціями, — говорить староста Стольного Менської громади, 34-річна Марина Авер’янова. — Цього року ми знову підтримали чудову ініціативу і спекли свій пиріг до Дня Незалежності України.

Громадська ініціатива про гастрономічну традицію — «Пиріг Незалежності» — пропонує щороку 24 серпня збиратися родиною або спільнотою і пекти пиріг: за старовинним сімейним рецептом або за абсолютно новим.

Марина Авер’янова з однодумцями долучається до цієї акції вже вдруге. Як і минулого року, пекли пиріг в етнохатині, де вона реалізовує проєкт «Проведи вихідний у Стольному»: приймає туристів, досліджує українські традиції, відтворює старовинні українські обряди тощо.

Разом із Мариною біля печі трудилися її постійні помічниці — 49-річна Наталія Айрапетян і 61-річна Тетяна Полова. Рецепт, жартують, такий: «На око».

— Тим не менше, кожен шматочок нашого пирога з яблуками — це символ нашої єдності, любові до рідної землі та незламної віри в Перемогу. Ми вклали в нього всю душу, найтепліші побажання і молитви за мир в Україні.

А куштували пиріг у наметі з натуральної лози, біля якого стоїть фотозона із 60-сантиметровими літерами, що складають назву села. Зробив це все 78-річний Валентин Журавель — місцевий майстер із лозоплетіння, а ще — людина-оркестр, бо віртуозно грає одночасно на чотирьох (!) музичних інструментах: гармошці, двох бубнах (ногами!), свищику і дзвіночках на шапці. Без Валентина Миколайовича не обходиться жодне стольненське свято. Він прикрашає їх собою, своєю музикою і власними виробами з лози.



— Дружина померла, я вже п'ятий рік сам, сини в Києві,  — каже Валентин Миколайович. — Взимку часу багато. То я плету корзини. Але зараз їм збуту майже немає, не купують (хоча недавно чотири штуки замовили з Івано-Франківська). Тож я і почав плести щось цікаве. Ось уже готові літери не лише слова «Стольне», а й слів «Фотозона» і «Виставка-продаж». Ні в кого таких, як у нас, немає!

Правда, букви робити — це кара Господня, — сміється. — Треба ж на кожну змайструвати каркас, а вони всі різні. Мороки там стільки!..

Згодом я зробив цей намет десь 3 на 2 метри — спочатку каркас, а потім обплітав. Працював над ним майже все літо. Розмір великий, то плести було незручно. Але він вийшов міцний. На нього пішла вся моя лоза — і заготовлена на зиму, і свіжа. Заготовляти її я вже не в змозі, то мені лозу хлопці привозять за гроші.

Чим іще намет гарний? Екологічно чистий — лоза так пахне! У такому наметі ніколи не жарко через рух повітря. У ньому ні міль, ні мошка не хочуть сидіти. Недолік один — намет під дощем промокає. То можна на нього плівку накинути. Діти дуже люблять у наметі бувати, коли заходять до мене. І, що характерно, ніколи в ньому не сваряться.

Плів намет Валентин Миколайович у себе вдома, а перед Днем Незалежності перевіз його на подвір’я Марининої етнохатини.

— Це був сюрприз, ми навіть не знали, що він таке робить, — додає вона.

— Задумувався він як намет для нареченої. Але проклята війна все сплутала — весіль немає, наречених немає... — журиться майстер.

Попри все, Марина з ним та іншими однодумцями планують і надалі зустрічати гостей, частувати їх у наметі, на якому написано: «Тут вам раді».

Джерело: газета «Гарт», Аліна Ковальова

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Додати в: