Ветерани їдуть сюди з усієї України: чим особливий простір «Серцевір» у Чернігові

У Чернігові вже три роки працює ветеранська спільнота «Серцевір» — простір, де ветерани та їхні родини можуть отримати психологічну, юридичну та соціальну підтримку, пройти реабілітацію, долучитися до творчих проєктів і спортивних змагань. Про історію створення спільноти, найпоширеніші запити ветеранів та унікальні ініціативи розповіла очільниця ветеранської спільноти «Серцевір» Вікторія Калмикова.

— Пані Вікторіє, розкажіть, з чого почалася історія вашого ветеранського простору і чому саме «Серцевір»?

— Ветеранська спільнота України була заснована три роки тому. Більше тисячі квадратних метрів у нас приміщення, там і фахівці супроводу у нас є, і психологи, і юристи. Ну, тобто структура практично така, як і у всіх організацій, хто займається ветеранськими питаннями. Але ми трошки додали іще творчий напрямок. У нас є ще театр ветеранів «Серцевір». Робимо фотовиставки, видаємо видання «Життя продовжується». «Серцевір» — це історії наших ветеранів. В цьому році будемо видавати альманах історій, там, де ветерани будуть виступати як автори своїх творів: есе, віршів і все таке інше. Плюс додатково художники наші теж ветерани будуть малювати для цього альманаху малюнки. Ще ми робимо ветеранські змагання всеукраїнські. От «Кубок Серцевіру» — це змагання для ветеранів з пораненнями. Люди їдуть зі всієї країни до нас. Зараз це дуже популярна і дійсно дієва реабілітація для ветеранів і для їх соціалізації. І ми пишаємось своїм цим продуктом, тому що на дуже високому рівні ми все проводимо. Ми разом працюємо — наша громадська організація «Серцевір» і комунальне неприбуткове підприємство міської ради з фахівцями супроводу і з іншими фахівцями.

— Про вашу мотивацію, про вашу ідею. Що ви хотіли закласти у функціонування і життя такого простору?

— Більшість наших хлопців та дівчат не готові були психологічно, тобто їх не навчали бути військовими, не навчали робити те, що вони зараз виконують, свій обов'язок. Не всі були до цього готові і зараз не всі готові. Тому воно накладає психологічний відбиток на людину. Я це бачила на своєму чоловіку, на інших хлопцях, яким я допомагала, коли Чернігів був в облозі на початку повномасштабного нападу. У березні 2022-го я дуже багато з ними спілкувалася. Потім вони роз'їхалися по всій країні воювати і писали мені, дякували за ту допомогу, яку я тоді могла надавати. А в мене виникло таке бажання бути корисною, допомогти, чим я можу допомогти. Якщо я можу підсилити когось, якщо когось можу змотивувати. Були такі наративи, що вони, коли повертаються, нікому не потрібні. І я думаю: ну це треба змінювати. Ну як це не потрібні? Вони нам потрібні, вони дуже нам потрібні тут. І вони мають це відчувати, коли вони там. І ми почали. Зібралися з дівчатами, з хлопцями і думали, що ми можемо зробити тут для їх сімей, щоб вони відчували, що вони не покинуті і їм є куди повернутися. А зараз вже люди розуміють, що треба і тим, хто повернулися, допомагати. Показувати якусь психосоціальну підтримку. І ми цьому зараз навчаємо людей. Це один із наших напрямків — як спілкуватися з ветеранами, як допомогти їм з працевлаштуванням.

— Ви кажете, що звертаються абсолютно з різними запитами. З якими найчастіше?

— Ви знаєте, спочатку люди, коли повертаються, перше, що їх хвилює — це особисте здоров'я. Бо повертаються зараз ті, хто не може нести свій обов'язок далі тільки тому, що у них є поранення, щось сталося зі здоров'ям. Тобто перше — це реабілітація, і психологічна в тому числі. У нашому просторі є три психологи, є реабілітолог, який займається з нашими хлопцями і дівчатами. Коли з'являється вже здоров'я, починає людина думати про те, що: ага, гроші, треба ж гроші. Я вже не воюю, зарплатню мені ніхто не платить. Треба отримувати компенсації, виплати. І починаються вже юридичні питання. Важливо, щоб фахівці вчасно надали необхідну інформацію. Інколи передзвонили, декілька разів нагадали, що треба зробити, куди треба піти. У нашому просторі зараз вже три машини. Дві у громадській організації, одна на комунальному підприємстві. Вони облаштовані підйомниками для тих, хто має необхідність пересуватися на кріслі колісному. Ми перевозимо їх по місту. Ми виїжджаємо мобільними бригадами по області, щоб доїхати до тих, хто не може до нас приїхати. Ну і все це робота фахівців з супроводу, звісно. І психологині їздять до хлопців. По Чернігову ми теж возимо, коли треба, тих, хто дійсно не може дістатися самостійно.

— Ви розповідали про такі чудові ініціативи, як Театр ветеранів, Кубок «Серцевіру», Альманах. Я взагалі вперше про такі речі чую. Що вам особисто найближче до душі? Чи ветерани найбільше відгукуються на якісь із таких видів діяльності?

— Ой, мені відгукується взагалі все. Я люблю, коли люди приходять і кажуть: «А давайте робити от таке». Я говорю: «Залюбки, давайте робити». Нещодавно дівчина до нас приєдналася і каже: «У мене є досвід. Я вже два-три роки зустрічаю хлопців з полону». Ми їх зустрічаємо не просто так. Ми передаємо пакунки, в яких є все необхідне на перші декілька днів. І це дуже важливо, тому що вони повертаються, і їх часто зустрічають не їх родичі, а родичі тих, хто ще в полоні. Вони хочуть отримати від них надію і інформацію. Але для наших хлопців, які повертаються, це дуже болісно. І ця дівчина, Владислава, каже: «Я готую ці пакунки». Там усе необхідне на перший час. І невеличка інформація — такий маршрутний листок: що робити одразу після повернення з полону, до кого звертатися, яку інформацію і де можна отримати. Тому що це інший світ. Вони повертаються з іншого світу. Українською написано, як його тут чекали, до кого можна звернутися з певним питанням. Там є необхідні речі — мило, пінка і ще щось. Тоді вони вже відчувають якусь турботу. Не тільки від них щось хочуть, а їм ще щось дали. Створювати щось нове, щось цікаве, те, що чіпляє інших — саме це мені дуже подобається. Тому, можливо, у нас і багато яскравих проєктів.

— Вже на завершення скажіть, будь ласка, куди до вас звертатися, де вас знайти в соцмережах? Куди до вас можна прийти чи куди написати? І, можливо, чи потребуєте ви фахівців та працівників?

— Гарні фахівці нам потрібні завжди. Навіть якщо у нас повний штат, а прийде та людина, яка нам потрібна, то ми обов'язково знайдемо для неї місце. Будемо раді навіть знайти і будемо запрошувати. Знайти нас легко. Набираємо в інтернеті слово «Серцевір» — і все. Інстаграми, Фейсбуки, сайт наш — усе показує, де ми є, хто ми є і чи викликаємо ми довіру до себе. Навіть у нас один ветеран, який зараз вже працює у нас у ветеранському просторі водієм, колись знайшов нас через ChatGPT. Він запитав, які є в Чернігові ветеранські організації. Перша організація, яка йому висвітилася, — це якраз наша спільнота «Серцевір». Якщо GPT знайшов, значить знайти нас елементарно. Просто варто тільки це зробити. Було б бажання — то точно.

Сайт "Серцевір"

Телефон: 095 271 2710

Електронна пошта: [email protected]

Джерело: Армія FM

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Додати в: