Староста з Новгород-Сіверської громади врятував чоловіка з пожежі

Артем Якимович

14 січня Володимир Захарченко із села Горбове Новгород-Сіверської громади мав відзначити своє 60-річчя. Але цього дня його… провели в останню путь.
— Тато мешкав сам. Із матір’ю вони не були розлучені офіційно, але вже три роки разом не жили, — розказує 36-річна Юлія Коробка. Вона найстарша з дітей Володимира Миколайовича. — Нас у батьків четверо. Правда, вихованням нашим більше займалися бабуся і дідусь (татові батьки) — Антоніна Миколаївна і Микола Сергійович Захарченки, їх давно немає серед живих. Зараз я і середня сестра живемо в Прилуках, а брат і наймолодша сестра — за кордоном.

Але всі допомагали татові як могли. В основному дистанційно, фінансово. Я приїжджала по можливості. А з батьком завжди поряд була його рідна сестра Валентина Миколаївна Євдокименко, вона теж мешкає в Горбовому. Тітка разом зі своїм чоловіком, Володимиром Михайловичем, доглядала за моїм батьком. У нього було два інсульти, після повторного він ходив слабо, йому було важко говорити.

Минулу зиму тато провів у Прилуках — ми винаймали для нього пів будинку. По весні ж поїхав додому, мовляв, там усі свої, тут я нікого не знаю. На цю зиму ми теж хотіли його забрати, але він відмовився. Дуже любив своє село!
За місяць до трагедії ми з чоловіком Віталієм і сином Назаром (йому 11) їздили до батька, заготовили йому дров (допомагав і Олександр Івакаєв — чоловік двоюрідної сестри Ірини). Й ось недавно я із сином провідала тата. 8 січня повернулися додому, 9-го в обід я з ним поговорила телефоном. А 10-го десь о 23.40–23.45 мені подзвонив староста Горбового, Артем Сергійович, мовляв, йому повідомили про пожежу в хаті мого батька.

Артем Якимович (йому зараз 28, Горбівський старостинський округ очолює шостий рік) про той вечір розказує:
— Мені зателефонували з Новгорода-Сіверського (диспетчер із пожежної частини), сказали, що надійшов виклик про пожежу в нашому селі. Нібито якась дівчина йшла повз будинок і побачила у вікнах вогонь, який потім чи то погас, чи то хтось його потушив. Мене попросили піти перевірити, чи насправді горить. Я живу неподалік — метрів за 300–400, вийшов надвір, і мені вже було добре видно, що у вікнах хати Володимира Захарченка палає. Сказав про це телефоном його дочці й перенабрав диспетчерську, що пожежа дійсно…

— Після розмови з Артемом Сергійовичем я подзвонила спочатку татові (почула «абонент поза зоною досяжності»), потім тітці (вона не відповіла, бо ж було пізно, мабуть, уже спала). Я набрала матері. Вона зразу взяла трубку, почула, що в будинку батька пожежа, і каже: «Одягаюсь і біжу». Тим часом я ще зателефонувала в поліцію, щоб зафіксували звернення про те, що в будинку, де пожежа, перебуває людина (назвала всі батькові дані), яка ледь-ледь пересувається.

— Дорогою я зустрівся з Юлиною матір’ю, — продовжує Артем Сергійович, — і у двір Володимира Миколайовича ми з нею зайшли разом. Підійшли до веранди, я почув, що він кашляє в хаті. Відчинив двері (вони не були замкнені), а зсередини війнуло димом. Коли трохи розвіялося, я побачив господаря — він хоч і був слабкий, але якось доповз до дверей. Ми під руки його витягли надвір. Він уже був без свідомості, але дихав. Поки приїхала «швидка», трохи отямився, та рухатися не міг. Навіть я раз вдихнув диму — і то потім довго кашляв, нудило. А Володимир Миколайович надихався сильно. Ми поклали постраждалого на ноші, і «швидка» забрала його в Новгород-Сіверську лікарню.
Батько більше до пам’яті так і не приходив. Лікар, із яким я спілкувалася, сказав, що в тата дуже важке отруєння чадним газом. А 13 січня мені повідомили, що його не стало.

До свого 60-річчя батько не дожив одного дня…
— Від нашої родини висловлюю щиру вдячність Артемові Сергійовичу! Він міг би й не ризикувати своїм здоров’ям чи навіть життям заради порятунку мого батька, а все ж таки вчинив відважно!

Сам же Артем Сергійович героєм себе не вважає. Говорить:
— Якби я не поліз, то совість би мучила, що людині не допоміг. Тільки ж якби чоловік вижив… але, на жаль…
— Хоч уберегти тата і не вдалося, та я вдячна старості, що він попри небезпеку не лишився осторонь і що мій батько не згорів заживо, не відчував пекельних мук. Ми поховали його цілим, змогли по-людськи попрощатися.

Причиною пожежі визначили порушення правил пожежної безпеки при експлуатації печі. Будинок усередині вигорів.

Джерело: газета «Гарт», Аліна Ковальова

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Додати в: