Сестра вбитого російським льотчиком Красноярцевим хоче, аби вбивця був покараний за скоєне

Віталій Сергієнко

Чернігівці Світлані Войтешенко зараз 43 роки. А її старший брат, який був також її кумом і міцною опорою, до цього віку, на жаль, не дожив. Майже через місяць після свого 42-ліття Віталія Сергієнка вбив російський пілот Олександр Красноярцев, який катапультувався з підбитого винищувача і з парашутом приземлився поряд із домом Віталія і Світлани. А нині, 26 жовтня, минає два роки, як льотчик отримав вирок за цей воєнний злочин. Але покарання він так і не поніс.

«У ВІТАЛИКА СТРІЛЯЛИ…»

— Від батьків (тата немає вже 15 років, а мами не стало за рік до повномасштабного вторгнення) нам із братом залишився будинок, і ми жили в ньому разом: Віталик, я, моя дочка Юлія і мій цивільний чоловік Сергій, — розказує Світлана Войтешенко. — Із початком повномасштабного вторгнення ми з Чернігова не виїжджали. Хоча мамина сестра з Вінницької області дзвонила, кликала: «Кидайте все і їдьте до нас». А ми відмовлялися, думали, що бойові дії ненадовго. Віталик говорив: «Ще якихось три дні — і все буде нормально». Але через три дні з ним сталося таке горе…

5 березня ми ховалися від обстрілів у погребі, що у «врем’янці» за будинком. Коли трохи стихло, зайшли в дім поїсти, відпочити. Віталик постелив собі матрац у коридорі, біля нього примостилась і Юля. Ми з чоловіком були у вітальні. Моменту, коли збили літак, я не бачила, але чула звуки стрілянини.
Того дня російський бомбардувальник Су-34 вилетів з аеродрому Сеща в брянській області тероризувати українське мирне місто. До того російська авіація бомбила Чернігів уже два дні. Керували винищувачем пілот Олександр Красноярцев і штурман Костянтин Криволапов. На борту несли шість 500-кілограмових фугасно-авіаційних бомб.



Олександр Красноярцев

Але скинути їх на обласний центр росіяни не встигли — їхній літак уразили наші військові з переносних зенітно-ракетних комплексів. Залишки літака впали на приватні будинки в мікрорайоні Нова Подусівка. Пілот зі штурманом катапультувалися. Криволапов загинув при приземленні. Красноярцев сів на будинок по сусідству з домом Світлани і Віталія. Його парашут зачепився за трубу на їхньому даху.
— У вікно ми помітили дим.Здавалося, що димить прямо за нашою «врем’янкою». Віталик одразу ж підхопився: «Я піду подивлюся. Там щось горить, може, комусь потрібна допомога». Через хвилину-дві за ним вийшов і мій чоловік.

Тут він повертається і каже: «У нашому дворі росіянин. Приземлився з парашутом, зістрибнув із даху сусідів до нас». Сергій знову пішов на вулицю, і я почула постріли. Знову вбігає чоловік і каже: «У Віталика стріляли…»
В інтерв’ю блогеру Володимирові Золкіну, який спілкується з російськими військовополоненими, Красноярцев сумбурно розказав свою версію:

— С парашутом спустился на какой-то дом. Скатился по крыше на забор. Уже за забором слышу: «Русский, выходи!» Побежал, перепрыгнул через забор. Посмотрел за ворота — там народу было много. Побежал за дом, а за мной побежал мужик, пытался меня догнать. Не знаю, с вилами или с чем то, я применил оружие ПМ – пістолет макарова.
На уточнення про кількість пострілів Красноярцев відповів: «Несколько раз». Додав іще, що був поранений у щоку, бо в нього стріляли, поки він спускався з парашутом. Далі продовжив: — Выстрелил в человека, который за мной бежал. Перелез еще через один забор. Голоса сильно близко были. В сарай — построение, пристройку к дому — туда залез. Думал там отсидеться. Был с собой перевязочный пакет, пытался приложить, как-то обернуть. И тут уже пришли люди, взяли меня в плен, получается.

— Не було у Віталика ніяких вил, — заперечує Світлана слова Красноярцева. — Брат вискочив із дому без нічого, а із сараю просто не встиг би їх узяти, бо зразу побачив Красноярцева і став його наздоганяти. Вийшло, що росіянин побіг через курятник у бік «врем’янки», а брат — за ним. І той Віталика застрелив. Це все сталося за секунди… Мені у вікно було видно, що Віталик лежить… Прибігли багато військових, бійців ТрО. Почали викурювати росіянина. Він до того вже перестрибнув через паркан і побіг до сусідів. Там його й затримали.

Я просила військових: «Спіймаєте — хоч покажіть мені, хто вбив мого брата». Я бачила його здалека. Підійти до нього мені не дали, сказали: «Краще не треба…» На докори інтерв’юера Красноярцеву, як він міг стріляти в неозброєного той виправдовувався, мовляв, діяв автоматично і потім багато разів про це шкодував. Про момент свого затримання розказав так: Уже осознание пришло — что я делаю? Сдался. Сказали: «Руки вверх, выходи!» Я вышел. Вывели на улицу, подъехала машина, меня туда посадили, провезли какое-то расстояние с открытыми глазами и показали разбомбленную школу. Потом зав’язали глаза и уже привезли не знаю куда…

ВИРОК, АЛЕ НЕ КАРА

За словами начальника Головного управління розвідки Міноборони України Кирила Буданова, у травні 2022 року Красноярцева обміняли на п’ятьох українських пілотів. А 26 жовтня 2023-го Новозаводський районний суд міста Чернігова заочно засудив Красноярцева за ч. 2 ст. 438 Кримінального кодексу України (порушення законів та звичаїв війни) до 14 років позбавлення волі і призначив виплатити сестрі вбитого 2 мільйони гривень компенсації. Звісно, жодної копійки Світлана не отримала. Говорить: — Та й ніякі гроші мені брата не повернуть! Але я хочу, щоб його вбивця був покараний за скоєне! Проте принаймні поки що Красноярцев у тюрмі не сидить. Живе собі в челябінську, як з’ясували журналісти із «Суспільне Чернігів».

Вони провели розслідування і створили фільм «Красноярцев. Збитий льотчик». Їм вдалося розшукати номер пілота і додзвонитися йому. Спочатку той віднікувався, що бомбив Чернігів, потім сказав: «Что-то такое было». На запитання, чи пам'ятає, що вбив чернігівця, відповів: «Я не убивал никого», а на ще одне чи літає він зараз, відказав: «Нет». Коли журналіст запитав, як йому живеться з усвідомленням того, що він убив невинних людей, скидаючи на них бомби, Красноярцев сказав: «Плохо живется». І завів стару рашистсько-пропагандистську пісеньку: «А как то, что Украина на Донбассе столько лет убивала людей?..» А скільки життів відібрав він сам в Україні й Сирії, де також «брав участь у спеціальній операції» у 2015, 2016, 2017 і 2020 роках та здійснив до 200 вильотів, льотчик в інтерв'ю називати не став, видавив із себе припущення: «Много...»

Поховали ми Віталика на кладовищі на Забарівці, біля батьків. Ходжу до них майже щомісяця і на всі важливі дати, — горює Світлана. — Я ще від втрати мами не відійшла, як і брата не стало. Він був для мене опорою. Я завжди могла з ним порадитися, він підказував, як краще. Ми добре розуміли одне одного, робили все разом, ніколи не сварилися.
Віталик працював електриком у компанії «Спорттехніка». На той час зустрічався з дівчиною, одружитися вони не встигли. Своїх ді тей у брата не було, а мою Юлю він дуже любив, був її хрещеним. Вона теж за ним страшенно сумує. Дуже боляче, коли рідні помирають, а надто — коли близьку людину отак підло в тебе відбирають!..

Джерело: газета "Гарт", Аліна Ковальова

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Додати в: