Подружжя Курнусів на Чернігівщині замість риби виловили собаку Мотю

25 вересня подружжя Курнусів із Ромнів Сумської області встановило намет поблизу села Обмачів на Бахмаччині, щоб кілька днів порибалити в Сеймі. – Сюди ми приїхали вдруге, – розказує Сергій. – Уже вечоріло, коли посеред річки побачили собаку. — Бідолаху несло течією, крутило колами! Уже виносило на ширину річки, а там течія ще більша... – згадує Олена. – Вона намагалась борсатися, та була дуже ослаблена і не могла вибратися сама. І нам не вдавалося її дістати. Пливли хлопці човном, допомогли. Уже потемки ми витягли собачку на берег. Бідаха ледь ворушилась – знесилилась, замерзла. Якби й далі залишалась у воді, то просто потонула б.

Ми її погодували, напоїли, і ніч вона відсипалась. На ранок трішки відійшла. Нас не боялась. Була в нашийнику. Не худенька. Видно, що домашня. Дуже добра, розумна, слухняна. Дружина гуляла з нею, зробивши з мотузки повідець.
Цілий день нам не рибалилося, боліла душа за цю тваринку: де знайти господаря чи до кого прилаштувати?..Думаю, вона подалась із дому... помирати (перед зникненням дуже погано почувалась після укусу кліща, хоч її й полікували).

Сергій дав оголошення в місцеві фейсбук-групи. І тієї ж п’ятниці ввечері хазяйка знайшлась! – Коли ми передали собачку жінці, вона сказала: «Ви врятували не Мотю, а мене!» – Так і є! – говорить телефоном Вікторія Ботвіновська. – Мотя (це гонча) – моя єдина рідна душа поряд! Я живу на хуторі Вербівка біля Миколаївського Крупицького монастиря вже 16 років, і з них 14 літ у мене є Мотя.

23 вересня я пішла по гриби. Мотя, як і щоразу, провела мене до берега Сейму. Приходжу назад – а її немає, хоча вона завжди поверталась і чекала мене вдома. Заблудитися не могла, бо тут усі краї знає. Я пів ночі з ліхтариком шукала її. Потім три дні ридала, вже подумки з Мотею попрощалась. А коли знайомий переслав мені допис про виловленого собаку, мало інфаркту не схопила!

Знайшли Мотю через день аж на другому березі Сейму нижче за течією. Мабуть, цей час вона десь ходила, а тоді впала в річку. Це справжнє диво, що саме в тому місці, у той час хтось опинився!
Бо для риболовлі з ночівлею вже холодно, та й будень же був, а не вихідний...

Зараз через війну в нас мосту немає, тож мене знайомий переправив через Сейм на баркасі, щоб забрати Мотю. Її рятівників я запросила до себе в гості. Вдома Мотя ніби ожила, почала добре їсти, хоч іще й слабенька.
Ми повернулися в Ромни раніше, ніж планували, й без риби, зате нам аж до сліз радісно, що вдалося витягти Мотю і повернути її хазяйці! – тішиться Олена. – Чоловік сказав: «Лише заради цього варто було сюди приїхати!»

Джерело: газета "Гарт", Аліна Ковальова

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Додати в: