Мобильная версия сайта Главная страница » Новости » Місто і регіон » Пенсіонерка живе в центрі Чернігова, як у холодильнику, через вибиті вікна

Пенсіонерка живе в центрі Чернігова, як у холодильнику, через вибиті вікна

 

У таких умовах виживає 78-річна Наталія Хоменок із Чернігова. Її квар­тира — в будинку №3 на вулиці П’ятницькій. Звідти до обласно­го драмтеатру, по яко­му рашисти 19 серпня 2023-го завдали ракет­ного удару, — навпрос­тець 150 метрів. Тож не дивно, що вибуховою хвилею в одній із кім­нат вибило вікно. «Біда в іншому, — каже пен­сіонерка. — Уже шос­тий місяць пішов, як мені пообіцяли заміни­ти вікно. Та все ніяк... А з морозами квартира фактично перетворила­ся на холодильник».



Наталія Андріївна, живе сама. Сина Віктора (він аф­ганець) поховала 12 років то­му (у нього було загальне за­хворювання). А дочка Світла­на давно мешкає в росії. Ви­їжджаючи з України, вона за­лишила на матір свого 2-річного сина Дениса. Наталія Андріївна виростила і вихо­вала його. Нині Денисові 36. Він служить у ЗСУ. Тож допо­могти бабусі просто не має змоги.

— Це була субота, — при­гадує Наталія Андріївна по­дії 19 серпня. — Я якраз сиді­ла на кухні, коли гахнуло. Ви­бух був страшенний. А зразу за ним почувся тріскіт. Пев­но ударна хвиля. Спершу я подумала, що десь вибух­нув газ. Зайшла до кімнати, в якій вікна виходять у бік пло­щі. Дивлюсь: стекла вибиті, а
квіти, що стояли на підвікон­ні, валяються на підлозі. Вже потім я дізналася, що то ра­кетою вдарили по драмте­атру.


Того ж дня до мене при­ходив поліцейський, все описав. Потім мені поради­ли сходити в музичну шко­лу №1. Сказали, що там оформлятимуть заявки на відновлення постраждалих будинків. 22 серпня я пішла туди. Там були представни­ки чотирьох благодійних ор­ганізацій. Я назвала їм свою адресу, розповіла про виби­те вікно. Тоді мене відвели до представника одного з бла­годійних фондів, я написала заяву. Мене запевнили, що все буде в порядку. І замість вибитого вікна мені вста­новлять нове. Тільки не зра­зу. Мовляв, документи мають пройти через їхній офіс у Ки­єві. Та ось минуло вже май­же 5 місяців, а віз і нині там... Добре, хоч знайомі забили вікно гіпсокартоном. А по­верх нього я на цвяхи наві­сила покривала. Тепер хоч не задуває. Але ж від моро­зів це не рятує. У кімнаті за­раз 10 градусів (говоримо 9 січня. — Авт.). При цьому сусідові ще у вересні заскли­ли вікна. У сусідньому будин­ку - також. Мене одну, неначе навмисно, оминули. Хіба так можна?

За словами Наталії Ан­дріївни, перших два місяці вона смиренно чекала. По­тім згадала, що благодійний фонд, який узявся їй допо­могти, зокрема фінансується Норвезькою радою у спра­вах біженців. Тож наважила­ся передзвонити туди.

— Ще коли у серпні я за­повнювала заявку на допо­могу, то мені дали візитку цих норвежців, — пояснює Ната­лія Андріївна. — У листопа­ді я зателефонувала на їхню гарячу лінію. І діло начебто зрушило з місця. Бо вже на­ступного дня до мене при­йшли представники благо­дійного фонду, зробили за­міри вікна і сказали: «Чекай­те». А потім знову зникли. Аж на місяць. З'явилися тіль­ки 23 грудня. Занесли ві­кно, поставили його в кімна­ті і пішли. На моє запитання, а коли ж його встановлять, відповіли: «Чекайте, це так швидко не робиться». З тих пір минуло вже два з полови­ною тижні. Морози вдари­ли. У квартирі холоднеча, я захворіла, кашляю. Та нікому до того діла немає. Кілька ра­зів я телефонувала у благо­дійний фонд, але там щора­зу віднікуються: «Підрядник у відрядженні, чекайте. Ми благодійна організація, як­що вас щось не влаштову­вало, то треба було відмо­витися». Та якби ж я знала, що все це затягнеться аж на 5 місяців, то краще б вже свої­ми силами замінила те вікно. Хай би вже з пенсії назбира­ла грошей чи позичила б у ко­гось. Бо це якесь знущання. А як тепер далі бути, навіть не знаю. Найняти когось, щоб нарешті встановив привезе­не вікно, я боюся. Раптом во­но не підійде? Чи у благодій­ного фонду потім будуть якісь претензії. Вони ж взялися за роботу, тож мають її довести до кінця. Чекатиму. А що мені ще залишається...

Щоб прояснити ситуацію, ми зателефонували на гаря­чу лінію згаданого благодійного фонду. Отримали таку відповідь: — Наш фонд висту­пає партнером УВКБ ООН (Управління Верховного ко­місара ООН у справах біжен­ців. — Авт.) займається від­новленням індивідуальних приватних будинків, а також надає допомогу внутрішньо перемішеним особам та лю­дям із сільської місцевості. Однак коли стався ракетний удар по обласному драмте­атру, то постраждало чима­ло чернігівських багатопо­верхівок — і ми вирішили під­ключитися. Але ж слід розу­міти, що це благодійна допо­мога. Гроші йдуть від євро­пейських донорів. Зокрема від Норвезької ради у спра­вах біженців та інших органі­зацій. І все відбувається не так швидко, як хотілось би. Бо спершу затверджують­ся будинки для ремонту, по­тім обстежуються постраждалі квартири, для кожного випадку погоджується сума ремонту, після чого закупо­вуються будматеріали і відбувається сам ремонт. Бригади будівельників працюють із потерпілими в по рядку черги. Та оскільки постраждалих дуже багато, то людям доводиться чекати. Про Наталію Андріївну ми пам'ятаємо і можу запевни­ти, що із дня на день (тільки-но підрядники вийдуть із но­ворічних канікул) їй першо­чергово встановлять вікно.

Джерело: газета “Гарт”, Юрій Нікітін

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Теги: пенсіонерка, вікно

Добавить в: