В умовах постійних обстрілів живуть мешканці Семенівської громади

 

У щоденних зведеннях обстрілів прикордонних територій Чернігівщини Семенівська громада Новгород-Сіверського району фігурує майже завжди. Адже до країни-агресорки напряму лісами від Семенівки всього 12 км. На сьогодні територія громади має статус ймовірних бойових дій. За півтора роки війни тут виникли повністю порожні прикордонні села, в яких жити небезпечно, бо до кордону від крайніх сільських хат всього 100 метрів. До Семенівської громади ворог досягає ствольною артилерією, «градами», безпілотними, а також наносить удари некерованими авіабомбами. Ми дізнавалися, як живуть люди в населених пунктах впритул наближених до ворога?

Північний форпост Чернігівщини

Останній день літа видався сонячним та спекотним, саме тоді відправилися в мандрівку до однієї з північних громад області. Автобусне сполучення Чернігова з Семенівкою, порівняно з довоєнним часом, суттєво змінилося, кількість маршрутів скоротилася, а вартість квитків зросла. Поїхати в Семенівку і повернутися до Чернігова одним днем наразі нереально. Рішення відвідати прикордонне селище автомобілем видається правильним. Відстань від Чернігова до Семенівки становить 150 км, якість доріг на різних ділянках - не однакова: є краще дорожнє покриття, є гірше.

Наближення до містечка відчувається зростанням більш темних і дрімучих лісів навколо та домінуванням деревʼяних будинків із різьбленими віконницями у придорожніх селах. Більшість із них мають ганки, що виходять на вулицю. Це традиційна ознака населених пунктів, де в позаминулому столітті існувало кріпацтво. Таке розташування будівлі і ґанок на вулицю, як свідчать етнографічні джерела, дозволяли панському обʼїждчику швидко верхи загадувати місцевим жителям роботу на наступний день, стукаючи просто у вікно, навіть не зіскакуючи з коня. У козацьких та інших селах Чернігівщини, де не було кріпацтва, будинки частіше розташовані в глибині садиби і могли не виходити на вулицю. Деревʼяні будинки в Семенівці нагадали такі ж, які доводилося бачити в селищі Добрянка на кордоні з Білоруссю, де й досі мешкають старовіри. Тому, можна припустити, що вони залишили свій слід і на території Семенівщини.









Широка вулиця з бруківкою, деревʼяні будинки обабіч з квітами - такою зустріла нас Семенівка через три години дороги від Чернігова. У центрі міста - чимала площа, там розташований будинок культури, далі - краєзнавчий музей із встановленим поруч трактором в якості історичного експонату, ймовірно часів колективізації; національні прапори, а навпроти - напівзруйнована триповерхова будівля міської ради, де теж майорить синьо-жовтий стяг як символ української незламності.





Через Семенівку російська армія заходила на Чернігівщину 24 лютого минулого року, і рухалася якраз центральною вулицею. Місцеві тепер розповідають, що рахували техніку й повідомляли ЗСУ, хоча спочатку не всі зрозуміли, що сталося, бо не побачили розпізнавальних знаків на техніці. Тільки людей у військовій формі несловʼянської зовнішності, а потім триколор на одному із танків.

Часом обстріли - без повітряних тривог



Семенівського міського голову Сергія Деденка якраз зустрічаємо на вулиці, він запрошує поспілкуватися у міськраді, говорить, що будівля - в аварійному стані. Але на першому поверсі - безпечно. Керівник планує перевести адміністрацію громади в інше приміщення, бо коли відновлять нинішнє - невідомо. Та й не може вона бути першочерговою потребою, коли чимало місцевих жителів втратили своє житло.

За словами керівника, обстріли території громади не припиняються, і був час, коли російські військові, ймовірно, навмисно стріляли в житлові будинки, які загорялися. Чи не щоночі доводилося гасити пожежі.





Семенівська міська громада налічує 70 населених пунктів. До війни тут проживали десь 15,5 тис. людей. Зараз відсутня методика оцінки кількості місцевих жителів, але пан Сергій вважає, що мешканців громади стало менше на 20-30 відсотків. І навіть більше - виїздять спеціалісти, які потрібні громаді. Втримати їх неможливо, бо кожен має право подбати про майбутнє своїх дітей. Має Семенівська громада і внутрішньо переміщених осіб. В основному, це мешканці громади, які переїхали з прикордоння до міста або до інших сіл.

Майже повністю спорожніли прикордонні села Тимоновичі, Янжулівка; у Карповичах, Леонівці, Галаганівці виїхали до двох третин населення.

Голова Семенівської громади зауважує, що в нинішніх умовах для місцевих жителів проблемою є те, що не завжди завчасно можливо попередити про обстріли. Про використання окремих видів зброї стає зрозуміло тільки після перших вибухів. Навіть якщо є оповіщення, то час «прильоту» дуже малий, зважаючи на близькість до ворожої території.

«Особисто я завжди реагую, якщо приходять сповіщення про повітряну тривогу на території Чернігівської та Сумської областей, бо може й до нас прилетіти», - говорить пан Сергій.

Водночас він наголошує, що більшість мешканців громади проживають у приватних будинках, для укриттів використовують погреби чи підвали. Але вони не завжди надійні, в одній із прикордонних громад області, приміром, міна залетіла в погріб, люди загинули. Укриття здебільшого мають установи й організації, але туди місцеві майже не спускаються. У багатоповерхівках мешканці облаштували укриття в підвалах і користуються ними. «Ми поширюємо інформацію, як поводитися під час обстрілів «градами» та артилерією. Якщо вже чути вибухи, то краще нікуди не бігти, не панікувати, просто лягти на підлогу під стіною в будинку, так буде більше шансів врятуватися», - зазначає Сергій Деденко.

Міський голова очікує, що зима в прикордонні буде нелегкою. Адже торік був дозвіл Службі автомобільних доріг не чистити дороги від снігу в прикордонних районах, наближених до ворога, аби не наражати працівників на небезпеку. Тож, вже зараз керівництво громади готується, як забезпечити місцевих жителів усім необхідним в осінньо-зимовий період. Старости в окремих селах мають техніку і будуть самотужки забезпечувати прохідність доріг, адже потрібно і хліб у села привезти, і «швидка» допомога має на виклик приїхати.

Життя в постійному стресі

Після зустрічі з головою громади прогулюємося парком, що увесь уквітчаний клумбами. Крім памʼятників воїнам Другої світової війни є монумент героям сучасної війни, стенд із прізвищами загиблих учасників АТО/ООС.

У будній день середмістя не багатолюдне, хтось проходить пішки, хтось проїздить велосипедом. Працює невеликий ринок, відчинені крамниці.



Під час одного з обстрілів росіяни влучили у дорожнє покриття в центрі. Вирву місцеві комунальники засипали землею. А ось у навколишніх будинках наслідки помітні - замість скла у вікнах вставлена фанера. Один приватний будинок внаслідок обстрілу загорівся і повністю пошкоджений. Пожежні та місцеві завадили вогню перекинутися на сусідні обійстя.





Від ворожого обстрілу постраждав один із корпусів місцевої лікарні в Семенівці. Значна відстань від обласного центру багато років поспіль спонукала владу укомплектовувати лікарню кадрами й обладнанням, аби забезпечити надання якісної медичної допомоги. Але зараз ворог усе безжально руйнує. Наприкінці серпня внаслідок обстрілу пошкоджено хірургічний корпус Семенівської лікарні та автомобіль «швидкої допомоги». На щастя, з пацієнтів і персоналу ніхто не постраждав. Поліція задокументувала цей обстріл як воєнний злочин.
Із працівницями лікарні поспілкувалися в коридорі першого поверху. Пані Катерина - медична сестра, пані Надія та Ніна - молодші медпрацівниці.



Вони зауважують, що жити без заспокійливих на території під обстрілами не можливо. Люди перебувають у постійній тривозі. Пані Надія говорить, що під час обстрілу, що пошкодив лікарню, якраз їхала велосипедом із роботи.
Чула не тривогу, а вибух за спиною, що «ніби її наздоганяв, і ніби земля підіймалася з-під ніг».

Пані Катерина мешкає в центрі селища, в її родині підростає 4-річний син Максим. Жінка зауважила, що збирається у відпустку, аби подбати про дитину і вирішити, чи надалі лишатися в громаді. «Я найбільше хочу, щоб не було війни, щоб моя дитина спокійно відвідувала дитсадок, росла і розвивалася. А зараз хлопчик лякається будь-якого гучного звуку, особливо мопедів чи мотоциклів, що нагадує гул «шахедів», - розповідає вона. Сама жінка дуже налякалася, коли «шахед» влучив у будівлю міської ради. Оскільки вибух стався досить близько до її будинку. Говорить, що сама вся тремтіла, пила заспокійливі ліки. Всі рідні і друзі теж перелякалися за її родину.

Жительки Семенівки зазначають, що із родичами в Росії не спілкуються. А якщо хтось і зберіг родинні звʼязки, то комунікація зводиться до тем сімʼї, здоровʼя і погоди, аби не торкатися теми війни.



Продавчиня Тетяна якраз обслуговувала покупців. Крамниця, де вона працює, пропонує місцевим непоганий вибір продуктів харчування. Жінка говорить, що особливої різниці зараз, якщо порівняти з довоєнним часом, немає, все доступно. І за її спостереженнями, особливих запасів люди не роблять. «Я не знаю стовідсотково, але я отримую зарплату і купую, що потрібно родині. Схоже, що й інші так», - припускає вона. Пані Тетяна говорить, що від обстрілів відчуває страх, стрес. Якщо перебуває вдома, то під час повітряних тривог спускається до підвалу. Вона переконана, що це позначається на здоровʼї. Так, мати її, хвилюючись за дітей та онуків, померла під час війни. Сусід теж «підірвав» серце, живучи в постійному неспокої.

Місцевого жителя Олексія Івановича зустріли біля його двору. Чоловік очікував на поштаря. Говорить, що передплачує місцеву й обласну газети - звідти дізнається усі новини. Більше чоловік перебуває вдома, нікуди особливо не ходить. Виїжджати з громади не збирається. І через те, що «ніхто ніде не чекає», і що не втекти від того, «що найменовано». Він навіть наводить приклади, що деякі люди і виїхали, але однаково загинули.



Місцеві жителі Семенівки говорять про своє життя, як на пороховій бочці, адже ніхто не знає, коли і куди «прилетить». Ймовірно, саме від цього вони стають фаталістами, вірять у долю і сподіваються на себе. Водночас у багатьох із них є рідні в ЗСУ. Пані Валентина зі сльозами говорить про свого сина, який і Дебальцево пройшов, і зараз служить. «Оце вдалося зустрітися - посивів, бородатий. Але говорить - мамо, а хто як не ми?», - ділиться жителька громади.

Виїжджаємо з Семенівки у другій половині дня. Пообіднє сонце пригріває, небо блакитне - тиша і краса навкруги. Але всі розуміють, що ця тиша оманлива, і кожної наступної миті може статися новий обстріл. 

Ірина Синельник

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.