Мобильная версия сайта Главная страница » Новости » Місто і регіон » Про солдата Тараса Тишевського сумує вся його велика родина
Рекламодателям

Радио
Радио

Про солдата Тараса Тишевського сумує вся його велика родина

 

Старший солдат 134-го окремого батальйону охорони та обслуговування ОК «Північ» Тарас Тишевський (в/ч А1624) загинув під шквальним вогнем у Новоселівці 9 березня 2022 року в той день, коли його дружина Ганна Тишевська готувалася до святкування дня народження їхньої молодшої доньки Соломії.



Коли солдат воює, його рідні розуміють, що війна може забрати його життя, і коли це стається, вони все ж таки хочуть знати всі обставини його загибелі і не можуть змиритися з його смертю.
 - Його там не мало бути, - у розпачі каже Анна. - Його товариші потім розповіли, що на це завдання мали піти інші, два брати, вони відпросилися і їх відпустили на якийсь час. Після цього командир роти Ярослав Фурманов вказав на Тараса та його друга Артема і сказав: "Підете ви”.

10-го березня їй написала медсестра з частини, в якій служив Тарас, попросила номер телефону, по якому з нею можна зв'язатися.

 - Вибачте, ми помилилися, - почула Анна у слухавці чоловічий голос.

 - У чому ви помилилися, може, не туди подзвонили? – уточнила вона.

 - Вибачте нас, ми не вберегли його, - відповів Ярослав Фурманов, це був він. Після цього він взагалі не виходив на зв'язок, незважаючи на її спроби зв'язатися з ним. За яких обставин загинув Тарас, яке було завдання - точно дізнатися про це Ганні так і не вдалося, тільки потім вона почула епізодичні відповіді на свої запитання  від його товаришів. І навіть в акті про розслідування було проставлено, як вона вважає, неправильні відомості. Командир також не допоміг їй під час підготовки похорону, коли потрібна була машина, а в місті вже не було зв'язку.

- У мене в душі залишилися образа і подив, - жалкує Анна. - Тарас такого відношення від командування не заслужив, жоден солдат не заслуговує на це. Зрозуміло, що зараз воєнний час і багато даних просто закриті, але я вважаю, що з родичами загиблих підлеглих треба поводитися людяніше. 

У розмові з журналістом Анна згадала події війни. Напередодні нападу окупантів, вранці 23 лютого Тараса викликали в частину і попередили, що намічений казармений режим. Такого не було жодного разу за роки його служби. Увечері його все ж таки відпустили додому, але ненадовго, о 5-й годині ранку наказали терміново з'явитися в частину. Тарас пішов у легкій формі, без годинника та речей. Вже коли почалися обстріли Чернігова, він попросив свою рідну сестру Яну з чоловіком Денисом приєднатися до Анни з дітьми, і так вони двома сім'ями трималися разом у цей скрутний час. Тарас повідомив, що перебуває на переправі у мікрорайоні Бобровиця, при першій же нагоді дзвонив їм або писав, то повідомляв, що можна вийти з підвалу, або навпаки, питав - чи в підвалі вони, чи є у них їжа, хвилювався за хворобливу молодшу доньку Соломію. Просив Яну передати їхнім батькам, які живуть у Ріпкінському районі, щоб вони приїхали до Чернігова. Добре, що вони відмовилися, їхня дорога до Чернігова мала проходити через Рівнопілля та Халявин, де йшли інтенсивні бої.

З частини його не відпускали. 8-го березня у касці та формі він зайшов до підвалу, де вони перечікували атаки, але поговорити їм не вдалося, бо до нього  кинулися сусіди з питаннями та побажаннями берегти себе. Пробувши з ними п'ять хвилин, він пішов до машини, що чекала біля будинку. Вона ще не знала, що бачила його цього вечора востаннє...

Вони чекали на нього, щоб разом відзначити рік Соломії, натомість в цей день почули повідомлення про його загибель. Тіло знаходилось в Чернігівському міському морзі на вулиці Пирогова. Проводити впізнання потрібно не було, оскільки його привіз командир, крім того, на ньому був іменний жетон з даними. Через день вони дізналися, що його товариш Артем живий, перебуває у лікарні у тяжкому стані. Пізніше, коли він зміг говорити, то розповів, що їх “накрили” дві міни. Тарас помер від багаточисленних осколкових поранень з правого боку.

Поховали 35-річного Тараса Тишевскього на сімейному цвинтарі на Котах 12-го березня. Там уже лежать бабуся та батько Анни, поряд – викуплене ще одним їхнім родичем  місце, він дозволив поховати на ньому Тараса. Одягли його у вишиванку, яку він так любив.

 - Все своє свідоме життя він віддав армії після того, як підписав контракт у 2016 році з ЗСУ. Він завжди був на хорошому рахунку в армії, відзначений нагородами за участь в АТО, куди щороку їздив, - розповіла Ганна. – Нещодавно мене повідомили про нагородження Тараса орденом «За мужність» ІІІ ступеня.










Ані було 16 років, коли вони познайомилися, йому 21. Вона дочекалася його з армії, вони побралися. Численні альбоми з фотографіями та файли в комп'ютері розповідають про їхнє насичене сімейне життя. На фотографіях – численні компанії друзів та родичів, його фотографії з дітьми.











Коли народилася молодша дочка, Тарас запропонував назвати  її українським ім'ям Соломія. З того часу дівчинку звуть то Солька, то Мія, Тарас називав її Мулькою. Молодша дочка ще не розуміє, що більше вона ніколи не побачить тата, а 9-річна Вікторія, яка знає про загибель батька, плаче за ним. А в душі Анни зберігаються спогади про п'ятнадцять років їхнього щасливого сімейного життя. Його іменний жетон вона носить на грудях, не знімаючи.



На фото Ганна з донькою Соломією у стінах Чернігівської ОВА прийшли отримати державну нагороду від Президента для Тараса Тишевського

Gorod.cn.ua, фото з сімейного архіву Ганни Тишевської та з сайту Чернігівської ОВА

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Теги: Тишевський, нагорода, загинув, захисник

Добавить в:
 
 


Центр Комплект