Мобильная версия сайта Главная страница » Новости » Місто і регіон » Як куликівський БФ «Сіверяни» наближає перемогу
Рекламодателям

Радио
Радио

Як куликівський БФ «Сіверяни» наближає перемогу

 

Як влучно висловилася одна зі старост Куликівської громади, якій довелося майже місяць жити під щоденними обстрілами: війна, розв’язана росією проти українського народу, відкрила всі грані людської душі та серця, оголюючи істинне нутро кожного. Хто чаїв у серці злість, у того більше проявився темний бік. І навпаки: хто беріг тепло й добро, дарував їх ще більше, вселяючи в людські серця віру й надію.
Приємно усвідомлювати, що останніх у нашій громаді - більшість. Згуртовані війною мешканці Куликівщини, як і більшість громад країни, також перетворилися на єдиний народний фронт, що всіма доступними йому способами наближає перемогу із тилу. І як доказ тому - діяльність численних волонтерських об’єднань, громадських організацій, спільнот та поодиноких осіб, що прагнуть допомогти.
А чи знали ви, що віднедавна у Куликівці зареєстрований офіційний благодійний фонд, який нині працює не лише на допо­могу місцевим жителям, що постраждали внаслідок бойових дій, а й на підтримку ЗСУ? Зокрема, на підтримку наших земляків, яких обов’язок покликав захищати Батьківщину у найгарячіших її точках.
Благодійна організація «Благодійний фонд «Сіверяни» зареєстрована менше місяця тому, проте свою діяльність розпочала ще з перших днів війни. Завдячуючи куликівським (і не тільки) ентузіастам, що нині становлять міцний кістяк фонду, наші земляки вчасно отримували ліки, продукти харчування, засоби першої необхідності, навіть транспорт.
Хто ж ініціював створення волонтерської організації, на чому базується її діяльність та яких обертів вдалося нарости­ти громадським активістам? На всі ці питання відповіла директорка та одна із засновниць благодійного фонду «Сіве­ряни» - за основною професією медична сестра терапевтичного відділення Куликівської лікарні Олена Дмитрук.



- Все велике починається з мало­го. Пані Олено, поділіться з читачами, з чого починався волонтерський шлях вашого колективу.
- Історія нашої благодійної організації розпочалася з другого тижня війни, після того як до Куликівської лікарні почали ма­сово надходити поранені мирні мешканці, що намагались евакуюватися з Чернігова, та військові з гарячих точок. У той час, як наші лікарі вдень і вночі боролися за життя українців, виявилося, що у громаді, в апте­ках, зокрема, не вистачає деяких ліків для стабілізації тяжкопоранених. Тому через соціальні мережі та месенджери, удвох з подругою Олесею Климішею ми оголоси­ли перший збір коштів в нашому селі. Тоді відгукнулося багато людей, ми зібрали близько 15 тисяч гривень, за які закупили кровоспинні та ліки від контузій. Окремо хочеться подякувати нашій землячці Альоні Мартинюк, завдяки якій ми придбали 5 флаконів альбуміну, що в свою чергу вря­тувало життя тяжкопораненому, з чернігів­кою Олесею Степановою (жінка переїхала до громади як внутрішньо переміщена особа - авт.), однією із засновниць фонду, ми познайомилися на порозі Куликівської лікарні, куди вона принесла гостинці для тяжкопоранених військових. Після того ми почали працювати втрьох - як волонтери, в інтересах Куликівської громади.

- У чому полягала ваша волонтер­ська діяльність?
- Наша робота була, в основному, ко­ординаційною. Тобто, ми знаходили різні благодійні організації, осіб, готових допо­могти, надсилали їм запити про допомогу, а потім організовували отримання такої допомоги. У той час нам дуже допоміг наш земляк Юрій Федько, який організував доставку евакуаційними автобусами гу­манітарної допомоги з Києва до Куликівки та якимось дивом знайшов ліки тироксин для всієї громади. Обсяги гуманітарної до­помоги, яку ми отримували, були невеликі, тому, здебільшого, намагалися забезпе­чувати потреби військовослужбовців, що дислокувалися у межах громади. Пере­давали продукти та засоби гігієни, ліки як безпосередньо військовим, так і тим дівча­там та хлопцям, що готували гарячі обіди для солдатів.

- Знаю, що у цей час ви допомагали не лише бійцям ЗСУ, а й нашим земля­кам, що постраждали внаслідок бойо­вих дій.
- Так. Ми змогли знайти трохи допом­оги від хлопців з Білої церкви, з-під Києва, із благодійної організації БФ «Рідні» для мешканців Грабівки, яким до Великодня привезли продуктові набори. Дружина Юрія Федька Анна, перебуваючи в евакуації в Італії, зібрала разом зі школою Кенеді міста Домодоссола бус гуманітарної допомоги, яку також передали в Грабівку. знаходили лю­дей, які відвозили продукти до Бакланової Муравійки, Слободи, Количівки, але, на жаль, вже не можу згадати імена всіх цих добрих людей і благодійні організації які допомага­ли. Насправді, дуже хотілося б розповісти про кожного, з ким нас звела доля за ці місяці, розказати про ці вражаючі відкриття людської сили духу і добра. Поділитися тим, що кожно­го разу, коли на картку перераховують кошти чи несуть шкарпетки на площу, розумієш, що людям не байдуже, що в нашої країни ще все попереду.

- Отже, благодійність полягає не лише в пошуку гуманітарки?

- Після того, як відійшли окупанти, гу­манітарну допомогу перенаправили на Схід, і ми вирішили припинити наше волонтерство. Але не так сталося, як гадалося. До Олесі Степанової звернулися хлопці із ЗСУ, які дис­локувалися на території громади, і яких було переміщено на схід, зі славнозвісної 58-ї бри­гади, з проханням про допомогу в придбанні авто. Тоді і розпочався новий виток нашого волонтерства. За допомогою соцмереж ми звернулися до знай­омих і не дуже людей, які допом­огли назбирати 48 тисяч гривень. Потім однокурсниця Лесі Климіши Катерина Урсулова з Кропивницького перерахувала 97 тисяч, які вона зібрала у своєму місті. За всі ці кошти ми придбали два авто: Рено-Кенго вже два тижні на Донецькому напрямі, а Транспор­тер Т4 у понеділок, 18 липня, на­решті вирушив у дорогу. Обидва авто доставляла особисто Олеся Степанова спільно із водієм - во­лонтером із Чернігова, кухарем ресторану за фахом, Віталієм Бойком. Всі фотозвіти можна переглянути на нашій сторінці у Фейсбук.

- То як ви дійшли до ро­зуміння, що пора все оформ­ляти юридично? Чи отримали від цього якісь «плюси»?
- Під час збору коштів стало зрозуміло, що це не останній збір, що війна продовжується, і ми просто не маємо права сидіти без діла, доки наші збройні Сили за­хищають мирний сон. Тому ми з дівчатами вирішили заснувати Благодійну організацію «Благодійний фонд «Сіверяни». Назва фонду - це назва стародавніх войовничих племен, що населяли територію, де ми зараз живе­мо. За емблему взяли символічний орнамент Богородиці захисниці. «Плюсів» офіційного статусу поки що не бачимо, бо насправді це складно. У кожної з нас є офіційна робота: я працюю медиком, співзасновниця Олеся Степанова - керуюча ресторану «Убідь», волонтерка Олеся Климіша працює в Чернігівсько­му районному управлінні поліції. А благодійна організація - це юридична особа з бухгалте­ром, рахунками, чеками, актами прийому-передачі тощо. Все дуже серйозно: оскільки працюємо з благодійними внесками людей, потрібна сувора звіт­ність. До цього ж виста­чало і фотознімків.

- Збір коштів серед населення - справа вдачі. Чи маєте у запасі ще якісь засоби?

- Коли відкривали фонд, силами куликівських волонтерів пла­нували організувати пошиття плащ-палаток для солдатів, а кошти на пошиття заробляти за допомогою продажу хендмейд-виробів куликівських майстрів. Директор бібліотеки Інна Янголь організувала зустріч з рукоділь­ницями, які відгукнулися на цю ідею і пере­дали фонду свої вироби. Також погодилися співпрацювати у цьому напрямку вчителі Куликівської школи (дякую за співпрацю дирек­тору Оксані Орсагош). Але життя внесло свої корективи: на жаль, ми поки ніяк не можемо запустити цей проект. Кондитер із Вересочі Неля Бруховецька проводить майстер-класи для юних волонтерів та безкоштовно надає нам свої вироби для продажу - пряники та цукерки, продукти для яких закуповує Оле­ся Носенко. Всі кошти йдуть для потреб ЗСУ, тому, коли у вівторок на ринку побачите наших дівчат з пряниками та логотипом організації, не проходьте - приєднуйтеся. Нещодавно ще був проект зі збору коштів на аптечки для вій­ськовослужбовців, які пішли служити від на­шої територіальної громади. Але, на жаль, він не мав успіху, тому отримані від цього проекту кошти будуть спрямовані на інші справи.


- Охопили чималий фронт робіт. Чи вистачає сил і штату?
- У фонді зараз два засновники та чотири постійні волонтери. Але ми шукаємо тих, хто має цікаві ідеї або бажання волонтерити. Ми раді будь-якій допомозі, адже щодня лягає­мо спати і прокидаємося з питанням як допо­могти фронту. Тому якщо вас також це турбує, приєднуйтеся до нашої команди. Соцмережі - наш канал зв’язку.

- Діяльність вашої організації по­ширюється лише на територію громади чи налагоджена співпраця з іншими регіо­нами?
- Щоб познайомити якомога більше коло людей з діяльністю фонду, ми планували бла­годійний захід в місті Чернігів. Вже тричі на­магалися його провести, але щоразу в остан­ню мить все відмінялося: як не крути - війна,тому концерт провели в форматі онлайн. Ор­ганізацією концерту займався чернігівсь­кий співак Ігор Хонін - дуже талановита, харизматична та неорди­нарна людина з вели­ким серцем, знайомством з яким ми всі дуже пишаємося. Також до концерту долучилися всім відомі в громаді молоді артисти Лідія Заїка та Олег Смаль. Ефір проходив в неве­ликій студії звукозапису, тому якість звуку до­стойна. Переглянути ефір можна на сторінці фонду у фейсбуці.



- Чи долучаються до благодійності ор­гани влади, спонсори, імениті персони?
- Фонд ще дуже молодий, адже ми за­реєструвалися 27 червня, тому іменитих осіб в арсеналі не маємо. Проте нас постійно під­тримувала селищний голова Юлія Постернак, за що їй велика вдячність, координувала наші дії, повідомляла потреби громади. Звичайно ж, співпрацювали з директором Куликівської лікарні Оксаною Хорошок та з усім педіатрич­ним відділенням, які передають дитяче хар­чування і памперси найменшим мешканцям громади. Наш перший спонсор - депутат Вік­тор Труш, який вже перерахував кошти на наш новий проект з придбання двох автомобілів. Не можу не згадати про Валентину Мельник, яка зараз організовує передачу дитячого хар­чування до педіатричного відділення лікарні, а наш фонд допомагає з доставкою. І, звичай­но ж, спонсором є кожен, хто долучається до проектів.

- Які найближчі плани?
- Спершу хочу зробити маленький лірич­ний відступ. Всі наші хлопці в ЗСУ дуже скромні: завжди, коли питаєш, що вам треба, кажуть: нічого. Просять передавати все тим, хто більше потребує (аж до сліз), хоча самі дуже радіють шоколадкам, цигаркам та дитя­чим малюнкам. Ми вже тричі організовували та передавали гостинці для наших хлопців. Насправді, приєднувалося багато людей, під­приємці, селищна рада.
Зараз ми замахнулися на дуже серйоз­ний проєкт: за проханням наших хлопців, які мобілізовані від Куликівської громади, ми збираємо кошти на два автомобілі. Сума до збору - 250 тисяч гривень. Один автомобіль потрібен для перевезення особистих речей, інший - для встановлення стрілкової зброї. Розумію, що сума велика і в людей немає ко­штів, але допомога може бути і в поширенні цієї інформації між друзями, знайомими. Можливо, у когось є родичі чи друзі за кор­доном, які можуть допомогти. Адже кожна копійка має значення, вона наближає нашу перемогу.

Долучитися до допомоги нашим героям можна перерахувавши будь-яку суму ЗА РЕКВІЗИТАМИ:

Найменування отримувача:
БО БВ СІВЕРЯНИ Код отримувача: 44725252
Рахунок у форматі відповідно до стандарту ІВАN: UА 433052990000026006006313732

Номер картки: 4246 0010 0349 8254 Назва банку: АТ КБ «Приватбанк»


Газета “Поліська правда”, від 21 липня 2022 року, Марина ІВАНЕНКО, фото БО «БФ «Сіверяни»

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Теги: Куликівка, Сіверяни, Дмитрук, допомога

Добавить в:
 
 


Центр Комплект