Мобильная версия сайта Главная страница » Новости » Місто і регіон » У Коропі, де нема пологового під час активних бойових дій народили синів 4 жінки. Історії породіль

Радио
Радио

У Коропі, де нема пологового під час активних бойових дій народили синів 4 жінки. Історії породіль

 

У часи, коли на Чернігівщині тривали воєнні дії, у Коропській лікарні з'явилося на світ чотири дитини. Усі - хлопчики.

Пологи приймали у Коропі

Материнство - не тільки позитивні емоції, якими наповнює душу дитина, котру жінка виносила під серцем. Це не тільки невимовна радість, яку дарують нам наші сонечка. Материнство - це і постійна тривога за свою кровинку. А в часи війни ця тривога збільшується у стократ. Адже для матері завжди головне - захистити свою дитину будь-якою ціною. Хтось, ризикуючи, вивозить її у безпечне місце. Хтось прикриває своїм тілом чи віддає останній ковток води. А хтось ще носить маля під серцем і переживає за той день, де і коли її дитятко з'явиться на світ. Під час війни багато діток прийшли у це нелегке і часто таке несправедливе життя у бомбосховищах. Важко навіть уявити, у яких умовах народжували та що пережили молоді матусі. У нас, на Коропщині, боїв не було, російські війська пішли далі - до Чернігова, Ніжина, але жінки, яким ось-ось народжувати, хвилювалися не менше. Адже війна. І цим все сказано. Ніде немає повністю безпечного місця в Україні. Ми ж були у тилу ворога. Мости зірвані, дорога ми рухалися рашисти. Ні до Корюківки, ні до Мени, де є пологові будинки, спокійно не доїхати, не кажучи вже про Чернігів, де точилися жорстокі бої.

У Коропі пологового будинку немає вже десять років. Закрили його на ремонт, а потім уже відкрити було зовсім нереально, оскільки вимоги для функціонування пологового високі. Якось із роками люди звикли їздити народжувати в інші райони. Це хіба що когось не встигають довезти, то пологи приймали у Коропі. Але такі випадки були поодинокими. Війна внесла свої корективи, і дуже радісно було за нашу лікарню, яка збереглася, і що при форс-мажорних обставинах люди не залишилися без медичної допомоги.



Лікарка-акушерка Ольга Вікторівна ЛУГОВА

У кожної жінки, яка народжувала у час військових дій на Чернігівщині у Коропській лікарні, - своя історія. І кожна пронизана страхом за своє ще не народжене дитя. Коли безпощадно бомбили та обстрілювали Чернігівщину і Сумщину, що поряд із нами, бути спокійним за благополучні пологи було не можливо. Ніхто у війну жодних гарантій дати не міг: ні що не прилетить снаряд у твоє вікно, ні що встигнуть надати вчасно медичну допомогу. А вагітна жінка - це не одне життя, а відразу двоє. Тут без кваліфікованої допомоги не обійтися.

- У нас у хірургічному відділенні обладнаний кабінет, де і приймали пологи, - розповідає лікарка-гінекологиня Ольга Вікторівна Лугова. - Коли розпочалося широкомасштабне вторгнення, стали приймати пологи на місці. За місяць, доки тривали воєнні дії на Чернігівщині, у нас народилося чотири дитини. Усі хлопчики.

- Напевне, хвилювалися?
- Жінки хвилювалися до того, як потрапили у лікарню, а коли відчули нашу опіку, враз заспокоювалися. А ми, приймаючи пологи, хвилюємося завжди. Адже народження дитини відбувається не завжди «по книжці». У той момент ти несеш відповідальність і за життя матері, і за життя дитини.
Ольга Вікторівна - лікарка з величезним досвідом. Працює у Коропській центральній лікарні 43 роки, довгий час була завідуючою пологовим відділенням. Вона допомогла з'явитися на світ сотням, а може, і тисячам нових життів. Зараз, коли пологове закрили, правою рукою Ольги Вікторівни є акушерка Олена Прохоренко, яка працює у поліклініці разом з лікаркою на прийомі. І коли треба прийняти пологи, без її допомоги обійтися неможливо.

Народжуються дітки, наше майбутнє. Дай Боже їм ніколи не знати, що таке війна, дай Боже матерям відчувати тільки радість материнства.

Пологи приймав... татусь

У Наталії Лемешко із Шабалинова у середині березня мали бути треті пологи. Першому, Артему, уже вісім років. Другою була донечка Олександра. Їй зараз шість років, до першого класу лаштується.



Наталія ЛЕМЕШКО з маленьким Богданом


24 лютого, коли підірвали у Батурині міст, було добре чути у Шабалинові вибухи. Шибки у хаті дрижали. Відтоді і не покидало хвилювання, а що ж буде далі? Чого чекати від цієї війни? Чи долетить, чи недолетить? Планувала народжувати у Мені, а як туди доїхати? Напевне, оті тривоги, що оселилися у серці, і призвели до того, що її синок попросився на світ на
два-три тижні раніше. Це сталося близько другої години ночі 26 лютого. Скрізь темінь, комедантська година. А у хатині Наталії і Сергія екстремальна ситуація - почалися пологи.

Шабалинів від Коропа за 25 кілометрів. Світ неблизький. Викликали швидку. Та коли вона доїде? Чоловік Сергій запропонував телефонувати фельдшерці. Але куди там було кудись телефонувати, згадує ту ніч Наталія, коли все відбувалося, ну, дуже швидко. Але Сергій - справжній герой: не розгубився. Прийняв пологи у дружини. Деяких чоловіків на партнерські пологи не затягнеш, а Сергію довелося не просто бути присутнім, а й приймати безпосередню участь у цьому сакральному дійстві.

- Ні він не розгубився, ні я. Може, і розгубилася б, але не встигла, маля народилося в одну хвилину, - розповідає Наталія. - Отак на нервах і родила вдома. Але краще, ніж інші народжували у бомбосховищі. Хоч чоловік поряд був.
Після цього Наталію забрали до Коропської лікарні, де надали всю необхідну медичну допомогу.

А на ранок Сергій привіз у лікарню Артемчика і Сашу, аби познайомилися з братиком. Радіють дітки поповненню у родині.
Назвали Наталія і Сергій маля Богданом. Як пояснила Наталія, бо Богом даний: не дивлячись, що народився вдома, а все обійшлося добре.

На третій день війни

Нехаївчанка Вікторія Подоляко мала народжувати наприкінці лютого у менському пологовому будинку. А тому, коли почула, що розпочалося повномасштабне вторгнення, захвилювалася, адже вже першого дня були зірвані мости поблизу Сосниці до Великого і Малого Устя. Розмови ходили, що можуть підірвати і коропський міст. Відразу зателефонувала до своєї лікарки, котра заспокоїла, що яка б не була ситуація, усе буде добре. А вже наступного дня ввечері Вікторія відчула, що треба їхати до лікарні. Зателефонувала знову до лікарки, котра пообіцяла дізнатися, яка там ситуація у Мені і чи готові вони прийняти породіллю.

- Та я не хотіла нікуди їхати. Дуже переживала, адже якби підірвали наш міст, то не змогла б ніяк дістатися додому, - розповідає Вікторія. - Кажу, хочу народжувати у Коропі. Через декілька хвилин мені зателефонувала Ольга Вікторівна і каже: «Їдьте у Короп, у Мені вже ворожих танків повно». Пологи у мене прийняли на вищому рівні. Усе прекрасно. Вдячна всім, хто був поряд і допомагав. У нас золоті лікарі. Маємо тепер двох синів. Старшому 2 роки і 6 місяців, Іваном звати. А меншого назвали Владиславом.

У Коропській лікарні Вікторію оглянула лікарка. Постійно поряд була акушерка Олена Прохоренко, яку жінка з теплотою називає «тьотя Лена».

- А що відчувала, коли почула голосок немовляти?
- Радість, що нарешті побачила свого синочка, що все благополучно завершилося.

- Чи не панікували, що війна до нас прийшла, як народжувати? - запитую.
- Я старалася бути спокійною і сильно не нервувати, адже кому б я гірше зробила.

Тільки собі і своїй дитині, яка все відчуває. А тому тримала себе в руках. Хоча було страшно, коли бабахкало. А наступного дня довелося спускатися до підвалу, коли була сирена. Ось тоді у мене виник великий страх і навіть плакала. Боялася.

Зараз маленькому Владиславу вже чотири місяці. Росте хлопчик на радість мамі і тату. А у батьків чи не єдине бажання - здоров'я і миру своїм дітям.

Вдячна лікарці і медперсоналу за свою дитину

Алла Кот проживає із сім'єю у Сумах, там планувала і народжувати свою другу дитину. Але війна розпорядилася так, що її маля з'явилося на світ у Коропі.



Алла КОТ зі своїми сонечками - синами Марком та Артемчиком

- У Сумах проживали на околиці міста, у багатоповерховому будинку: я, чоловік і восьмирічний син Артем. Коли почалася війна, прийшла у мою душу і тривога. Перші два дні у нас було все більш-менш спокійно, тільки танки та БТРи їздили повз дім. І наші, і ворожі, і все те наганяло страх. А вже третього дня війни почали обстрілювати місто. У приватний сектор, що неподалік, були прильоти, але до нас не долітало. Коли оголошувалася повітряна тривога, особливо при загрозі авіанальоту, спускалися до підвалу. Туди бігали всі з нашого будинку і вдень, і вночі. Потім людей у підвалі стало меншати - вони виїжджали і у мене почалися істерики. Лякала невизначеність. Що буде далі? Що робити? Де сховатися від війни? Як родити безпечно? Ще до війни у мене був високий тиск. Пройшла обстеження, приймала ліки. А у війну жодні таблетки не допомагали. І тут вже переживання було не так за себе, як за дитину, що ще не народилася. А 4 березня рано-вранці, коли ще всі спали, пролунав потужний вибух, і у нашому будинку посипалися шибки. Ніякої сирени не було. Усе неочікувано. Зіскочили, почали збиратися у підвал, але добігли тільки до першого поверху, проживаємо на другому. Там, у тамбурі, і пересиділи. Як виявилося, скинули бомбу на ТЕЦ, що поряд. У той день відразу прийняли рішення - тікати з міста. А оскільки своєї машини не маємо, то нас вивіз кум. А свекри з Атюші виїхали назустріч. У селі безпечніше. Хоча дорога була дуже ризикованою.

Лікарі ставили Аллі терміни народження на початку квітня. Але 8 березня вночі довелося їхати до Коропа.

Аллина свекруха Ольга Іванівна зателефонувала до лікарки-акушерки Ольги Вікторівни Лугової і домовилася. Проїхали всі блокпости, скрізь пропустили породіллю без затримок, забрали з дому і лікарку.

- Ні Ольга Вікторівна, ні акушерка від мене не відходили, аж поки не народила, і не перевели у кімнату відпочивати. Я їм дуже вдячна за свою дитину, всьому медперсоналу лікарні. Словами моєї вдячності не передати. Дуже хвилювалася, як буду народжувати. Мені хоч і говорили, що лікарка досвідчена, але ж розуміла, що пологового будинку у Коропі немає. А якщо щось непередбачуване? У мене ж тиск був високий. Але все минуло добре. Народила хлопчика, назвали Марком, - розповідає щаслива мама про пережите і додає: - ви не забудьте подякувати Ользі Вікторівні і старості села Станіславу Івановичу Пилипцю.

Отож через газету передаємо цю щиру подяку від жінки, яка вдруге стала мамою у такий непростий час. Сьогодні маленький Марк із татом, мамою та братиком Артемком повернулися до Сум. Їхня квартира збереглася. Але після військових дій влаштуватися чоловікові на роботу проблематично. Отож, може, ще повернуться на гостини в Атюшу, де для дітей і повітря свіже, і харчі натуральні, і безпечніше, ніж у місті.

Народжувати думала у столиці, а довелося у Коропі



Валентина ШУМЕЙКО з синочком Нікітою

Валентина Шумейко, родове коріння якої у Поліському, очікувала на первістка. Народжувати планувала у Києві, де вже десять років живе і працює. Звісно, хвилювалася, як і кожна жінка. Але початок широкомасштабного вторгнення приніс додаткову тривогу. Ворог рвався до Києва, на підступах до столиці точилися бої. Чути було вибухи, але не сильні, адже жили з іншого боку Києва. Додавало страху, що поряд не було чоловіка, який би підтримав. Він - у Чехії на заробітках. Валя проживала з рідною сестрою Юлею. Згодом до доньок приїхав батько, який неподалік був на роботі. Так і жили деякий час утрьох. Спати лягали на підлозі у коридорі, бомбосховища у будинку не було, окрім невеликого сирого і холодного підвалу з комунікаціями.

А на початку березня у Васильковому рашисти зірвали нафтобазу. Це поряд. Вибухи було чути сильно, затарабанили вікна. А тут мама телефонує, каже, говорила з лікаркою, яка запевнила, що у Коропі лікарня працює, всі на роботі, пологи приймуть, приїжджай.

- Я була морально виснажена, вся на емоціях. Дуже переживала за свою дитину. У мене вже підходили терміни народжувати. На той час не знала, що буде у Києві: чи бомбитимуть, чи стрілятимуть. Під Черніговом також бої йшли. А на Коропщині - спокійно. Тоді я поставила на ваги, що для мене важливіше: народжувати у комфортній столичній клініці чи їхати туди, де безпечно. І вибрала безпеку для своєї дитини. У сестри є знайомий з Атюші Василь Кравченко, який перевозив людей на Коропщину. Зателефонували. Але вільних місць не було. Він дав згоду, аби ми їхали за маршруткою. Тоді разом із нами «у хвості» рухалося 14 автомобілів. Дуже хвилювалася в дорозі. Їдемо - і по боках оглядаємося, у небо дивимося, аби не стріляли. Виїхали з Києва о сьомій годині ранку, а приїхали додому о 16. Це тоді, коли у мирний час дорога займала три години.
Народила Валентина свого хлопчика 25 березня. Їхали до лікарні вночі у супроводі тероборонівців, бо комендантська година. Пологи приймала Ольга Вікторівна Лугова. До речі, і Валя, і її сестра Юля на світ також з'явилися завдяки Ользі Вікторівні.

- Хотіла якнайкраще - у столичній клініці, а народжувала, як вийшло, - сміється Валентина. - Але ближче до рідного дому, до родини. Я задоволена тим, як мене приймали у лікарні. Увесь персонал ввічливий. Дуже вдячна Ользі Вікторівні, акушерці Олені, всім-всім.

- А які відчуття були, коли на світ з'явилася дитина? - запитую.
- Радості, щастя. Народжувала 16 годин. І так мені важко було, так боляче. Телефоную мамі, кажу: «Ви казали, як в народі кажуть, виплюнеш, і все. А воно не так. Ви мене обманули». А коли народила, коли почула його плач, побачила синочка, вмить все забулося, що пережила протягом тих 16 годин. Материнство - це велике жіноче щастя.
Назвала Валентина своє малятко Нікітою. Чекають-не дочекаються із заробітків тата, який ще не бачив свого синочка. Війна перекреслила всі плани, все перевернула з ніг на голову. Але не вбила віру і надію на мир в Україні. А плани, які будувалися, - обов'язково здійсняться.

Виношування і народження дітей - завжди складний процес. Війна не лише ускладнює доступ до медичних послуг, а й часто робить їх неможливими. Складно із інформацією, наданням кваліфікованої допомоги вагітним жінкам, молодим мамам, профілактикою тощо. Багато жінок потребують психологічної допомоги і прихистку.
Складно і медичному персоналу. Бо як можна надавати якісну медичну послугу породіллі, якщо є зовнішня небезпека, не завжди наявні потрібні медичні препарати,може зникнути світло і вода. Усе три мається на таких лікарях як героїня нашої публікації - Ольга Вікторівна Лугова та тисячах інших героїнь медичного фронту.
Дякуємо їм!


Газета "Нові горизонти" від 07.07.2022 Людмила КОВАЛЬЧУК

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Теги: Короп, породіллі, пологовий

Добавить в:
 
 


Центр Комплект