Мобильная версия сайта Главная страница » Новости » Місто і регіон » У Бережівці поховали воїна. За документами – Юрія Круша, але родина у його смерть не вірить

Радио
Радио

У Бережівці поховали воїна. За документами – Юрія Круша, але родина у його смерть не вірить

 

Уже минуло 2 місяці, як на бережівському сільському кладовищі відспівали і провели в останню дорогу захисника. Останки у закритій труні, які у село доправили із Дніпра, хоронила родина Крушів. Але священника просили не називати імені сина, бо й досі не прийняли його смерть. Рідня вірить, що він живий. «Мо’ лежить десь зранений, може якісь люди його знайшли чи у полоні. От не вірю у його смерть. Материнське серце так відчуває», - мовить мама Юрія Лариса Круш.



ІЗ ПЕРШИХ ДНІВ ВОЛОНТЕРИВ

Війна Юрія Круша застала вдома у Бучі. Їхній будинок поряд із летовищем «Антонова». На світанку 24 лютого полігон зазнав великого обстрілу. Потім там висадився ворожий десант. Один із снарядів влетів у сусідній будинок а в їхньому усі шибки повилітали. Всю ніч родина Юрія переховувалася у підвалі, а назавтра він їх звідти вивіз, а сам пішов волонтерити. Гостомельський підприємець виділив бус і вони із його сином доправляли продукти харчування у заблокований Гостомель.

- Крізь Бережівку теж їздили росіяни. Ходили по сусідах, зайшли і до нас, - розповідає пані Лариса. - Ми були замкнені у хаті, ще й сусід до нас прийшов. Сидимо мовчки. Один дулом автомата нам стукає у вікно. Я Юрі дзвоню, кажу, що так і так, а він: «Сидіть тихо, не відчиняйте». Ті постояли і пішли. Спочатку вони нікого не трогали. А пізніше тут на краю у нежилу хату стріляли, трансформатор розбили.

ПОЛОН

Скільки разів їздив син із допомогою батьки не знають. Якось, як вони були на складі, туди зайшли кадирівці і їх пов’язали. Зв’язок із сином пропав і рідні не знали де він, що з ним.

Його шукала сестра Таня і через Катю Осадчу знайшла у полоні.

Двадцять днів він там провів. Розповідав, що полонених було там чоловік триста. Як їх стали пакувать на Білорусь,
Юрій сказав, що нікуди не поїде. Каже убивайте на місці, але туди не поїду. У полоні він дуже захворів. Міг там померти, але врятував лікар-чеченець. Він Юрію говорив, що колись разом з українцями воював у Чечні. Давав йому сильні антибіотики, щоб збити високу температуру. Він після полону ще довго відкашлював чорним. І от коли сказав, що нікуди не поїде, його поставили перед дулом танка і сказали, іди, якщо вийдеш. Вийшов...

Прийшов до Тані, яка живе під Києвом. А від неї поїхав у Вінницьку область, де на той час жила його родина. І зразу пішов до військкомату.

- Ти ж тільки із пекла. Не йди, - благала мати, але він не слухав.

- Мамо я йду тільки у ЗСУ. Це була його позиція. Ми не мали права нічого сказати, а тільки молитися.
Як виявилося, за станом здоров’я Юрій не служив в армії і міг не йти на фронт. Але він і не міг бути осторонь, як твоя земля і твоя родина у небезпеці.

- Ми ніколи не бігали, руку на серце не клали, вишиванок не вдягали, але як стало таке - пішов на війну без роздумів.


ВІЙНА

Три тижні Юрій Круш провів на навчаннях у Кам’янець-Подільському. А тоді їх перекинули на Донеччину. Він служив у військовій частині А 0224 командиром відділення - начальником фільтрувальної станції відділення польового водопостачання інженерно-технічного взводу. Щодня рідні говорили із сином, чоловіком, батьком, братом.

Востаннє це було 5 травня. Казав, що все нормально, а потім заспішив. Каже, Тань, все, пока, танки йдуть.
Військові батькам розповіли, що у тому бою Юрій ще з двома побратимами загинув від прямого попадання снаряду у бліндаж чи окоп.

Звістку про смерть сина батькам привіз староста Олександр Круш. Приїхав із жінкою.

- Я питаю, щось із Юрою? Він говорить так, загинув. Треба їхати у Дніпро на впізнання. Я не повірила. От скажіть, яка це мати повірить у смерть сина...

Лариса Михайлівна говорить, що у Дніпро її відвезли брати Бабічі. Жінка нас просила дуже подякувати «цим золотим дітям» за допомогу, бо їхала нічого не боячись.

- Приїхали до моргу при госпіталі Мечнікова, а там скрізь лежать пакети, пакети, пакети... Той лікар туди загляне, тоді стоїть, стоїть... Тоді повернеться... Жах один.

Мене у морг не пустили, хоч я плакала, просила... Прийшла судмедексперт, принесла мені жовтий папірець із номером 1713. А потім забрала мене дівчинка молоденька Дашуля, щоб виписати документи. Вона й порадила зробити ДНК-тест. А як зробили тест, то номер тесту уже стояв 1716. І документи нам не всі віддали. Десь зник військовий квиток. І ми не знаємо, із якого військкомату Юра йшов до ЗСУ, хто командир у нього був. Якісь телефони нам дали, але на жоден із номерів додзвонитися не можемо.

Щоб упевнитися, що то Юра, невістка взяла ніж і хотіла розрізати пакет, але звідти уже й запах ішов, і мішок був м’яким, там уже нічого було розпізнавати. Он як в Іваниці, там батько сам наряджав сина і вони певні, що поховали свою дитину. Хоч як це гірко й усвідомлювати. А ми свого не бачили, може, тому й не віримо у його смерть.

Але ж і серце не сприймає. Вірите... Як був у полоні, а ми ж про це не знали - то мене так всередині все стисло, мене наче у комок скрутило. А як їхав на цю проклятющу війну, я всю ніч теж ніби в дорозі була. А тут - ніякого відчуття. Ми і священника попросили, щоб не згадував імені Юри, а просто читав «новопреставлений воїн». Ні батько, ні я, ніхто із нашої сім’ї не вірить у смерть Юри. Віримо у диво, що він живий і повернеться до нас.

Він коли йшов на війну сказав невістці: «Таню, бережи моїх дітей, як зіницю ока, а я по-другому не можу». Як тільки можна було вернутися назад на Київщину, невістка із усією сім’єю вернулися додому у Бучу. Гребуться на згарищі, шукають, може щось уціліло. Будинок їхній без вікон і дверей, але вцілів, а майно домашнє згоріло: весь інструмент Юри, машина, нічого не залишилося. Зараз із Танею живе і син Юрія від першого шлюбу, навчається у Київському національному економічному університеті імені Вадима Гетьмана.

Мати щодня дивиться на синову фотографію, розмовляє із ним. Каже, він був простим сільським хлопцем, трудящим. Було, як приїде, то хапається зразу за роботу. Дуже любив тварин, особливо собак. Таким росте і його синок Сергійко.

- Ми будемо до останнього вірити, що він живий. І дочка Таня знову буде його шукати. Може й цього разу пощастить знайти. Всього у цьому світі буває. Віримо і надіємося.

Джерело: Газета "Трудова слава" від 30.06.2022, Ніна НАЛИВАЙКО

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Теги: Круш, загиблий, Бережівка

Добавить в:
 
 


Центр Комплект