Мобильная версия сайта Главная страница » Новости » Місто і регіон » Сергій Лесун пішов на колону танків з «коктейлями Молотова». З того світу його витягнув ветеринар

Радио
Радио

Сергій Лесун пішов на колону танків з «коктейлями Молотова». З того світу його витягнув ветеринар

 

Сергій Лесун - механізатор із села Рудка Чернігівського району, з "коктейлями Молотова" пішов на колону ворожої техніки. Зупинив танковий наступ рашистів на дві години. Допоміг ЗСУ, хоча сам постраждав.

- Діти дорослі. Я з жести років сирота. Уб’ють, так уб’ють. Зате хоч один танк та знищу, так я думав, - розповідає. - 27-го лютого колона танків, БТРів ішла з Любеча на Чернігів. Перед Рудкою, як їхати з боку Мохнатина, - місток. Мужики звалили там трохи дерев і перегородили дорогу. Дерева ті товсті, росіяни танками по них поїздили. Тим часом хтось зняв зі старостату прапор, «піджали хвости» і зачаїлися. а я ще зранку зібрався проти росіян. Зробив 4 пляшки «коктейлю»

По телевізору ж тоді розповіли, як його робити. Узяв ще пляшку бензину, про всяк випадок. Склав у пакет, за велосипед — і пішов. Зі мною ще троє односельців. Двоє, як почули той гуркіт, побачили техніку, відразу повернулися .Третій, Сергій Шульга, був зі мною, як кажуть, «для поддєржки штанов». Я — городами, десь півтора кілометра, велосипед дорогою залишив. Далі поповз. Дивлюся, техніки сила-силенна. Спереду російський дозор. Вояки на броні. І не видно колоні кінця- краю. Гудіння страшенне, — пригадує той день Сергій Лесун.

— Сергію Леонідовичу, ви були тверезий?
— Як стьоклишко. Мені ж не можна випивати. У 2015 переніс інсульт.
Вони, певно, боялися злазити з техніки. Їздили і їздили по звалених деревах, аби їх потрощити. Там канава під дорогою. Я туди заповз, листям себе обгріб. І заліг. Між ними і мною було метрів десять, не більше. Хвилин сорок чекав. Голову не можна було підняти.

— Коли зважилися?
— Тоді, як засікли і почали стріляти по мені з танкового кулемета. Кущі голі, адже зима, лютий. Куля пробила двічі капюшон, куртку, светр, сорочку, футболку і майку Запекло на лопатці. Щоб дуже було боляче, — то ні На якусь хвильку все затихло. А потім кинули в мене гранату. Вона бухнула поряд зі мною. Уламки полетіли в ноги. У валянці потекла кров.
У цей час БТР, з якого мене розстрілювали, почав від'їжджати. Я запалив пляшку, кинув. Поцілив. Чув вибух. Піднявся і не оглядуючись кинувся тікати, лишив решту пляшок там. Шульга, як побачив, що я біжу, рвонув за мною. Не знаю, де взялися сили. Біг. а вони навздогін поливали мене з танкового кулемета, мінометів, автоматів. Купі з автоматів тьовкали, а ті, що з кулемета, — ду-ду-ду. У мене ж серце хворе, упав навколішки, трохи відсапнувся і далі побіг. Не озирався. Думаю, аби вони погналися за мною, добили б.



На фото Сергій Лесун

— Що дружина сказала, коли побачила вас у крові?
— Не пам’ятаю. Мене перев’язали Якраз зять був у нас машиною. Вирішили везти до лікарні в Чернігів. Приіїхали в Білоус, а там обстріли «Градами», вирви, дим, хата горить. Наші усі три мости попідривали, до Чернігова ніяк не пробратися. - «Смерчі» печуть. Навкруги ляскає, суха трава горить. Заїхали до пенсіонерки Валентини Легкобит, колишньої фельдшерки. Та надала першу допомогу. Поки їздили, години дві минуло. Коли поверталися в Рудку, зустріли ту колону.

— Виходить, ви її на дві години затримали. Це, певно, дало час нашим військовим окопатися, підготуватися.
— Виходить, що так. На війні і хвилина вирішує багато.

— Чоловік біг під градом куль, поранений. Ми їздили пізніше на те місце, там усі дерева посічені осколками. Щось таки його врятувало від смерті. — говорить Наталія Лесун, дружина.

— Маєте на увазі Бога чи янгола-охоронця?
— Думаю його сестра з того світу. Їі вже скоро два роки, як не стало. Вона Леонідовича дуже любила. Як він додому дістався з простреленими ногами, не уявляємо. Що вже кричати. Ми плакали Якби не Тарасенко. чи й був би мій чоловік на цьому світі. Ми Миколі Григоровичу безмежно вдячні.

Це Наталія Лесун сказала про 47-річного Миколу Тарасенка з Рудки. Він за освітою ветеринар-фельдшер. Нині працює охорнцем пожежником на чернігівському комбінаті «Астра».



На фото - Микола Тарасенко

— Я нічого героїчного не зробив, - ніяковіє Микола Тарасенко. — Ось Леонідович — людина-кремінь. Не кожен зважиться на таке. Уявляєте, яка віра в Україну та любов у цього чоловіка. Куля потрапила йому в ліву лопатку, осколками посікло обидві ноги. Поранення ускладнилися анаеробною інфекцією (її ще називають газовою гангреною). У рани гри обстрілах погравши часточки одягу і земля.

Мене покликали його рятувати. Добре, що деякий запас препаратів для тварин у мене був. Я ж нині не працюю ветеринаром. Танюшка, дочка Лесуна, провізор. Вона така молодчинка, по телефону знайшла лікаря з Чернігові (відомого хірурга Олександра Риженка, працює в медичному центрі «Тесла» — Авт.). Я консультувався з ним по телефону. Виконував вказівки. Електрики не було. Іноді доводилося лікувати при світлі ліхтарна або підсвічувати мобільним. Я спочатку двічі на день до пацієнта приходив, згодом раз. Лікування тривало три тижні. Рану на лопатці розширив, пінцетом повиймав рештки одягу. Вона була глибока. при пальпації (обмацуванні) без ультразвукового дослідження не можна було визначити, чи є там куля. У ногах було чимало маленьких осколочків. Виймав їх. Під шкірою збиралося повітря, ноги, особливо праву, роздувало. Зробив десь 25-сантиметровий розріз, аби вийшли ті гази і почалися відновлювальні процеси. Обробляв перекисом, хлоргексидином. Анестезія була місцева — новокаїн. Пацієнт терпляче переносив операції.

Багато людей згуртувалися для його порятунку. Передавали, у кого були, кетгут, шовк (нитки, щоб зашивати рани), антибіотики, перев’язочні матеріали. Я робив дренажі з хірургічної рукавички, аби з ран швидше гній виходив. Танюша — молодець, бувало, доки я прийду, уже батьку і перев’язку зробить. І мазь левоміколь заложить, і присипкою для ран притрусить. І уколи внутрішньом’язові робила. А крапельниці ставила дівчина, яка у місті працює медсестрою. Її теж на допомогу покликали, отак і врятували людину.

- Сашко Тупиця власним авто їздив мені за ліками. Його росіяни на блокпості затримали. Кілька годин у полоні тримали, - говорить Лесун. - Як росіяни відступили, поїхав у Чернігів, звернувся до Риженка в "Теслу". Зробили комп’ютерну діагностику, виявилось, що куля засіла в лопатці, у кістці. Риженко її дістав за півгодини. Я забрав її собі на пам’ять. Бронебійна.

- Коли почалася війна, я виклав свій номер в інтернет. Написав, що в разі необхідності можу консультувати по телефону. Мені подзвонила донька Сергія Лесуна, ми не були раніше знайомі, - пригадує 41-річний Олександр Риженко, хірург. - Телефоном я розповідав, що робити, а місцевий ветеринар проводив хірургічну обробку ран, дренування і санацію.
Я радив, які ножі брати. Вдалося врятувати кінцівки! Зустрілися з пацієнтом лише 21 квітня. Він приїхав до мене у Чернігів видаляти кулю з лопатки. Операція пройшла успішно.
Подивився, як була раніше надана допомога. Судячи, з того, як все загоюється, діяв ветеринар на високому професійному рівні.

- Сергію Леонідовичу, як у селі поставилися до вашого вчинку? Казали, дурень, що пішов один проти колони?
- Усяке було, і у вічі, і позаочі. Підсміювалися - "херой". А ви хто? На що ви здатні, окрім плескати язиками. Хоча є ті, хто підтримав, як наприклад, Сашко Ланьковець. Він був у АТО. Контужений. Так і під танки їхні кидався, і лягав на дорогу, аби далі не їхали, безбашений мужчина. Вони його об’їздили. З такими, як Тупиця, Ланьковець, Тарасенко можна і в розвідку, і в атаку ходити. Живе собі нічим не примітний чоловік, а у війну проявляється його справжнє єство.

- Не дай Бог, повториться знову, готові?
- Будемо старатися. А про той випадок аніскільки не жалкую.

Джерело: газета «Вісник Ч» від 23.06.2022, Валентина ОСТЕРСЬКА

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Теги: Лесун, Рудка, Риженко, ветеринар, поранення

Добавить в:
 
 


Центр Комплект