Мобильная версия сайта Главная страница » Новости » Місто і регіон » Батька новонародженого маляти Садая Алієва перевдягали у «бабу Шуру», щоб не вбили росіяне
Рекламодателям

Радио
Радио

Батька новонародженого маляти Садая Алієва перевдягали у «бабу Шуру», щоб не вбили росіяне

 

Майстер спорту з кікбоксингу та рукопашного бою, дитячий тренер 29-річний Садай Алієв під час окупації допомагав дружині, 38-річній Ганні, народжувати. Вдома у селі Шестовиця Чернігівського району. 17 березня на світ зявилась маленька Мирослава. Дівчинка схожа на тата.



- Днями їздив до Чернігова у пологовий будинок, забрати документи на дитину. Коли там дізнались нашу історію - вклонилися. Я був такий розчулений, - усміхається щасливий Садай. - Тепер у нас пятеро дітей. Четверо старших - діти дружини від попередніх стосуніків, та я всіх люблю як рідних. Найстарша Валя, їй 22 роки, - навчається у Харківському національному університеті ім. Сковороди на вчителя початкових класів. Вже заміжня. Насті 21, за освітою економіст, нині ще вчиться на програміста. Зараз вона у Бельгії. Колі - 10. Він навчається у музичній школі, грає на піаніно. Андрію 5 років. І Мирославі скоро 2 місяці. З Анею ми разом більше двох років. Розписалися 20 листопада минулого року.

«В Аню дивом не поцілили»


— Садаю, як мама сприйняла, що ви взяли жінку з чотирма дітьми?
— Я думаю, Аня їй би сподобалася. На жаль, моя мама померла, коли мені було 17 років. Бабуся поставилася з розумінням. Якщо по-справжньому кохаєш жінку, то і її дітей полюбиш.

- А як друзі відреагували?
— Більшість сприйняли позитивно, їм відразу сподобалася Аня і її діти.
Що буде війна, ми не думали. Аня за освітою медик, раніше працювала у Шестовиці фельдшером. А останнім часом в Києві, у медичній компанії. Про пологи говорили, раптом не встигнемо доїхати до лікарні, то вдома народжуватимемо. Лікарі ставили строк на 20 березня. Ми з нетерпінням чекали плід нашого кохання. І не припускали, що щось може піти не так.

Валя з чоловіком збиралися у весільну подорож. 24 лютого, дорогою до аеропорту, вони дізналися про початок війни. Утрьох: Валя, її чоловік і свекор — приїхали у Шестовицю. Нас у хаті стало восьмеро. Російські війська зайшли в село у перші дні вторгнення. Дружина наказала: «Чоловікам не висовуватися». Відразу в наш двір заїхало два БТРи і зупинились перед порогом. Аня сказала: «Я до них вийду». У передпокої біля дверей стояла тумбочка, на яку складали речі. На ній ще склянка. Дружина відкриває двері, і животом зачіпляє склянку, та падає. Росіяни злякалися, впали і почали стріляти. Дивом не поцілили в Аню. Коли оговталися, хотіли зайти до хати, та вона собою перегородила вхід. Сказала, що в будинку лише діти і вона. Спитали: «А чоловік де?» «У Англії полуниці збирає». Колишній її чоловік і справді на заробітках за кордоном.

Щодня російська техніка їхала і їхала у село. Одних змінювали інші. Як потім з’ясувалося, попередні відходили в ліс і там окопувалися. Вже тоді ми почали готуватись до домашніх пологів. Доки був Інтернет, гуртом дивилися старі радянські документальні фільми про пологи. Вивчили, що вони мають три стадії. Розподілили між собою ролі, хто що має робити. Хто подавати відсос (щоб забирати з носа рідину. —- Авт.), хто готувати відвар з кропиви, адже він вважається кровоспинним. Здавалося, що морально і фізично ми підготувалися.

Нас підтримувала сусідка Айше, кримська татарка. Вона у 2014 році виїхала з окупованого Криму і тут обжилася, завела двох корів, птицю. Приносила нам молоко, яйця, пекла для нас татарські коржики.
Обстріли були такі, що аж будинок трусило. Пропала електрика, потім газ. Айше змурувала нам на дворі трубку, аби могли на ній зварити їсти. Під час обстрілів ми жили під сходами, як Гаррі Потер. У нас будинок дворівневий, наносили матраців і сиділи, то було найбезпечніше місце.

Одного дня Айше на світанку пішла пішки і Чернігів. Перед тим лишила будинок і худобу на односельців і не повернулася. Їй вдалося дістатися Чернігова, а потім виїхати, нині вона в Ірландії. Світла, безстрашна і дивовижна жінка. Ми їй дуже вдячні.

Лікаря у селі немає. І якщо щось, то йдуть до Ані. Так було і 15 березня. Забрали її і повезли. З’ясувалося, три авто з людьми, які намагалися виїхати з Шестовиці, дорогою розстріляли. Один чоловік загинув. 25-річну дівчину дуже поранило, її чоловік благав про допомогу.

— У мами була одна ампула знеболювального, — долучається до розмови Валентина Марченко. — Тримала про всяк випадок для себе. Вона її взяла, та коли побачила, що у пораненої побіліли губи, зрозуміла: велика крововтрата, терміново потрібна допомога хірурга. Дівчину врятувати не вдалося. Мама це дуже прийняла до серця, перехвилювалася. На ранок їй стало недобре. А тут ще й обстріли знову, аж земля здригається. І в цей час Андрійко вискочив з хати. Вона за ним, заганяти. Там, на подвір’ї, і почалися перейми.



На фото Валентина Марченко

«Народжувала 13 годин»

— Зазвичай, щоб якось відволіктися, Коля нам на піаніно грав весільний марш, і ми трохи розслаблялися. А тут все почалося раніше строку, раптово. На допомогу прийшла сестра Аніної куми односельчанка Олена Рубан. Вона працює у Чернігові в пологовому будинку, — продовжує Садай Алієв. — Дружина не могла ніяк розродитися. Здавалося, без кесаревоґо розтину не обійтися.


Олена дзвонила лікарю консультувалася. Ми всі гуртом молилися, щоб створити сприятливий енергетичний купол над Анею (я, до речі, християнин, ми родина віруюча). До дванадцятої години ночі всі дуже стомилися. Я масажував дружині куприк і поперек. Знесилена Аня стала подумки благати дитину: «Донечко, давай, давай, виходь, тобі це потрібно, будь ласка». І маля відреагувало, почало рухатись до виходу. Ми цього чекали 13 годин.

Все те, що надивились по інтернету, як приймати дитину на родильному кріслі, не пригодилося. Дружина народжувала, як колись наші прабабусі—навприсядки. Обперлася руками об кухонний диван. Зять Віталій присвічував ліхтариком, бо світла но було, я направляв плід вниз. Олена ловила немовля позаду Ані.
Так о 4 годині 11 хвилин ранку народилася донька. Вона відразу не закричала. «Відсос! Де відсос?» — запитала Аня, ми його готували. А його не видно. Вона підняла ногу, переступила пуповину, засунула палець малій до рота і вигребла весь слиз. Все це тривало менше хвилини, а мені здавалося вічністю. Дитинку ляснули по дупці, і вона закричала. Малу швиденько обтерли, вкутали в пелюшки, і Олена подала її мені: «На, папа держи!» Донька розплакалась, розридався і я — від щастя.



— А хто пуповину перерізав?
— питаю.
— Певно, Лєна. Зважили малу кантуром - 4 кг, виміряли рулеткою — 51 см. Здавалося б можна видихнути з полегшенням, але у дружини ніяк не відходить плацента. Зазвичай вона виходить за 15 хвилин після пологів. Минули година, дві, три — ніяк. Я дуже переживав, путь аби не почалась кровотеча. О сьомій ранку Аня скомандувала: рукавичку! Їй подали стерильну, вона засунула собі руку всередину і потихеньку ребром долоні відділила дитяче місце, а потім кулачком зсередини стала масажувати матку, аби та почала швидше скорочуватися. Все це робила, щоб запобігти кровотечі. Тільки тоді ми всі видихнули з полегшенням.

Ухаті холодно, треба якось обігоівати, всередині грубки немає. Придумали нагрівати у дворі на вогнищі каміння і заносити його в дім. А хто ж носитиме: Аня слаба, діти — малі, Валя вагітна вже кілька місяців, їй не можна важкого підіймати. Сват і зять кремезні, але надвір показуватися не можна. А у мене зріст 1 метр 65 сантиметрів. Вирішили робити з мене бабу Шуру. Вдягли в жіноче, голову запнули, у мене ж борода, її закутали. І вийшло як «Гюльчатай, открой личико». Так я виходив в двір і носив каміння. Дружина і діти до мене звертались «баба Шура», від росіян я відвертався.

Якось сидів у дворі, повз проходить сусід з візком, кричить: «Привет, девчонки!» Я кивнув, а він знову вітання, я мовчу, він іще. Помахав йому рукою, тільки тоді до нього дійшло. Той нікому не розповів. Росіяни час від часу приходили до порогу, дивились на дітей, давали їм цукерки, іноді приносили буханець хліба чи печиво зі свого сухпайка.

— Садаю, а їхні щі давали у трилітровій банці?
- Авжеж, але то така бридота. Зверху ще можна посьорбати, а на дні банки пісок. Коли готували, певно, овочі не дочистили.

Буряти були злі, насторожені, а їх командир росіянин поміркований. Все допитувався, чому їх не люблять і називають загарбниками. Вони ж «освободітєли». Аня у мене ще й трішки психолог, пояснила їм, що вони прийшли на чужу землю, у чужий двір, хату і тому подібне. Спокійно розповідала все, як є. Казала, що їм тут не раді. Здається, її слова дійшли до них.
Один опустився на землю, схопився за голову: «Я додому хочу». І серед них різні люди є, шкода, що всі зазомбовані.
Ми не знали, коли все скінчиться, отож перед тим, як Айше вибралася з Шестовиці, купили у неї курочок, розуміли, що нам потрібні будуть яйця. Айше віддавала даром, але ми вмовили взяти гроші. Адже до того вона стільки добра нам зробила.

Курей потрібно десь тримати. Стали облаштовувати курник. Тут самому впоратись було важко. І на допомогу з хати почали виходити сват і зять. Від односельців ми не ховалися. Росіяни все більше відходили у ліс, боялись наших. Будуємо, і раптом до двору заходять двоє з автоматами. І до нас: «Кто такие?» Кажу, породіллі допомагаємо, типу сусіди. Спитали, чи є закурити, сказали, що не куримо. Вони тоді: «Мы тоже чем можем помогаем, мы же люди». Слава Богу, з нас ніхто нічим себе не видав.

А за кілька днів після цього вони почали виходити з села. Ями від БТРів у дворі перед порогом ми вже закопали. Все склалося як склалося. Перед цим Аня говорила: мені твоє геройство не потрібне, треба, аби батько буі поряд з дітьми, нашою опорою. Я не міг її підвести і наражати родину на небезпеку.

— Ім’я дали Мирослава від слова мир?
— Заздалегідь не обирали. Якось дружина ходила в магазин і зустріла вчительку. Питає, хлопчик чи дівчинка, а тоді так пильно подивилась на округлий животик і промовила «Мирослава буде». І це ім’я припало нам до душі.

- У вас матері немає, а чи є у Миросі друга бабуся?
— Є, родичі Ані живуть на Ріпкинщині, вони також були під окупацією.

Доки розмовляли, дівчинка сумирно спала. Хто знає, що їй снилося. Дай Боже, щоб її сни, як і всіх дітей України, були спокійними. Але для цього потрібно, щоб закінчилась проклята війна.

Джерело: газета «Вісник Ч», Валентина Остерська

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Теги: Алієв, пологи, Шестовиця

Добавить в:
 
 


Центр Комплект