Мобильная версия сайта Главная страница » Новости » Місто і регіон » Подруга — в Америці, Ніна — у Дирчині. Спілкуються по відеозв'язку

Радио
Радио

Подруга — в Америці, Ніна — у Дирчині. Спілкуються по відеозв'язку

 

Під час весняної повені Снов розливався і відрізав Малий Дирчин від Великого Дирчина з одного боку і від сіл колишнього Сновського району — з іншого. Місцеві називають маленьке село Кубою, бо з півтора місяці жителі Малого Дирчина на Городнянщині сиділи, як на острові, на «велику землю» перебратися можна було тільки човном. Спеціально на час повені Дирчинська сільрада наймала на роботу човнярів-перевізників.




68-річна Ніна Манойло живе в крайній хаті Малого Дирчина. Син, Олександр Манойло, кілька років підряд наймався на сезонну човнярську роботу. Зараз влаштувався в геологорозвідку.

У хаті під піччю зметена в купку пшениця.

— Онук засівати приходив, — кинулась було замітати зерно в совок Ніна Василівна, але залишила, — сьогодні ще прибирати не можна (говоримо 14 січня, на Старий Новий рік).

— Розливу років чотири не було, а мо’, й п’ять, — уточнює.

Магазину в Малому Дирчині немає.

— І будівлю вже розібрали, — махає рукою жінка.

— Ні медпункту, нічого. Продукти навіть машиною не возять. Постійних жителів залишилося восьмеро. Оце я — у центрі, на одному краю — Журавлі, на тому боці — Мозгові. Ще Петро, він хворіє, милосеррниця до нього їздить з Великого Дирчина. Сергій Таран і Діма з Києва. Приїхав пересидіти. Дачники ще, як їдуть, завжди посигналять, поздоровкаються. А я їм: «Сторож на місці!» З Великого Дирчина подружка, Паша Петрова, на лісапеті в гості навідується.

А друга подружка вже три роки на роботі в Америці. Шио там. З нею по інтернету розмовляємо.

Дак хазяїн-американець слухав-слухав, не втримався: «По якому вона гомонить?» — питає. А яна каже: «По русько-білорусько-українськи», — сміється Ніна Василівна. — Інтернет провів лікар, тут жив у нас. Ось, у серпні. Так умовляв. Дачники собі попідключали, а п’ять тисяч — де я такі гроші візьму, пенсія дві сімсот.

У Дирчині по дві з половиною за інтернет брали. А в Малому Дирчині по п'ять, бо через річку тягти.

Відмовлялася, потім таки нашкребли. У фейсбуці зареєструвалася.

— Троє синів. Василь і Сергій у Чернігові працюють, у «Кияшка» причепи роблять. А Саша повахтово їздить у Полтаву: 15 діб газ шукають, 15 — удома. Приїжджають, хліб привозять. А мого, домашнього, все одно хочуть. Попросять — печу. Особливо Васильок вельми любить. Блінци вчиняниє теж — напечу отакий стос. Пекла хліб і коли затоплювало, і коли ні за що куплять було. Напечу чотири-п’ять, а як сини вдома були, то й шість штук. А він м’якенний. Тільки з печі вийму, зразу буханку з’їдають. На три-чотири дні вистачає.

Перед повінню діти завжди привозили мішок борошна. І всі так у нас запасаються, печі в усіх є.

Мене хлопці не забувають. Веранду прибудували, душову, туалет зробили, баню на вулиці поставили. Запаси в домі є. Крупа, цукор. У мене треба, щоб усе було. Бо як закінчиться, то позичити ні в кого.

«ВісникЧ» №4 (1863) від 27 січня 2022, Олена Гобанова

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Теги: Дирчин, Городнянщина, Манойло

Добавить в:
 
 


Центр Комплект