• Брухт ДальнобойСервис
Мобильная версия сайта Главная страница » Новости » Город и регион » Бананова республіка: все за планом. Ось тільки банани все одно не ростуть


Радио

Бананова республіка: все за планом. Ось тільки банани все одно не ростуть

 

Банановими республіками називають острівні країни з усіма зовнішніми державними атрибутами, але без ніякого впливу на міжнародній арені, повною або майже повною політичною і економічною залежністю, із зародковою переробною промисловістю тощо. Єдине багатство, яким володіє їх гордий і незалежний народ - банани. Та й то це дар Божий, а не їхня заслуга.



Так ось якщо трохи гіперболізувати, то Україна нагадує чималий острів серед європейського моря, котрий усе більше скочується до становища бананової республіки, де банани частково можна замінити картоплею. Чому частково? Тому що і її вже давно еспортують із Єгипту чи Туреччини. Тож давайте розглянемо деякі аспекти нашої «банановості».

Шийте - носитимемо!

Чернігівська швейна фабрика ТК «Стиль» - судячи з усього, досить сучасне й респектабельне підприємство, обладнане новітнім устаткуванням, із хорошою репутацією, кваліфікованими кадрами і, що дуже важливо в наших умовах, фінансово стійке.



А чи багато хто з нас, носіїв одягу, знає цю торговельну марку? Мабуть, ніхто, бо процвітаюче підприємство, що виросло з куценьких і не зовсім правильно покроєних штанців «совкової» швейної фабрики, працює тільки на еспорт. 100 процентів одягу, пошитого з давальницької сировини, носять у США і країнах Європи. Можна тільки порадіти, що наша продукція така конкурентоздатна, якби не одна «бананова» гірчинка: Заходу вигідно використовувати чернігівські виробничі потужності через дешеву робочу силу. Адже наївно думати, що в Німеччині не пошили б курток для кінної поліції, у Ірландії - спецодягу для працівників авіаліній чи пальт для НАТО. Навіть такі, далеко не брендові, замовлення виконує ТК «Стиль». Може, зарплата чернігівської швеї в порівнянні з нашими копійками й пристойна, але чи захоче за такі гроші працювати американська швея? Утім, і в Чернігові їх чомусь, до речі, не вистачає.

Так ось такий міжнародний розподіл (ви нам шиєте - ми носимо) і свідчить про «банановість» або про належність України до країн «третього світу».

Кому мести чужі вулиці?

І це ще добре, що дешева робоча сила працює вдома. А скільки мільйонів молодих і здорових людей трудяться за кордоном, ніби у вигнанні. Можливо, тамтешній шматок хліба теж маслом намащений, чого вдома не заробиш, але чому вони працюють на чужі економіки? Чому споруджують чужі будинки? Чому метуть чужі вулиці? Чому доглядають чужих батьків, а не своїх?

Тому що так вигідно керманичам бананової країни. Замість морочитись із відродженням вітчизняної промисловості, соціальної інфраструктури, розвивати торговельні зв’язки тощо, вони й надалі продаватимуть за кордон робочу силу, котра все одно буде надсилати додому зарплату в валюті. Виходить, ні сіяв ні орав, а в сейфи Нацбанку долар упав. І навіщо нам власний автопром, авіапром, хімпром і ще багато загублених «промів»? Навіщо нам робочі місця, цілісні сім’ї, забезпечена старість? Навіщо нам взагалі сильна держава, якщо статус бананової цілком влаштовує?



У другому півріччі минулого року, наприклад, Нацбанк із урядом планували отримати таким чином від заробітчанства додатково (!) 12 мільярдів доларів.

Чому зникають власні «колісниці»?

Так ось про згаданий автопром. До 1991 року в нас діяло чотири автозаводи: Запорізький («ЗАЗ, «Таврія»), Луцький («Волинь»), Кременчуцький (КрАЗ»), Львівський («ЛАЗ»). Згодом у різних містах з конвейєрів почали сходити «Богдани», «Газелі», «Ланоси», мікроавтобуси. У переважній більшості це було складання автомобілів із чужих комплектуючих вузлів, що називається тим же використанням бази й дешевої робочої сили. Але хай би й так. Що не кажи: зайнятість населення, податки, продукція... Усе залишається вдома.



Проте, як зазначало німецьке видання «Дойче велле» ще три роки тому, хронологія зникнення вітчизняного автопрому вражає. Заводи у Кременчуку, на Закарпатті зупинилися взагалі. Інші ледве животіють. І все через нерентабельність виробництва, зумовлену розпочатим ще 2008 року свідомим протистоянням з Росією, випуском застарілих моделей, підіграванням Всесвітній торговельній огранізації (ВТО), котра змусила керманичів знизити ввізне мито для іномарок з 25 до 10 процентів, що підрубувало власну галузь під корінь. Нарешті це нерозумне нелегальне ввезення іномарок, пільгове їх розмитнення. До речі, знаєте скільки надійшло валюти від пільгового (50% вартості) розмитнення 124 тисяч «євроблях» тільки за три місяці? Майже 8 мільярдів! А спробуй стільки вторгувати на власній продукції! Так навіщо нам автопром!?

Літаючі драбини

Щось подібне можна сказати й про авіапром. Якщо не гірше. Як зазначає військовий експерт Олександр Михайловський, після націоналізації провідного авіапідприємства «Мотор-Січ» за те, що його власники працювали з російськими партнерами і отримували до 2014 року більше мільярда доларів доходу, і після недопущення до нього китайців, котрі своїми коштами могли реанімувати колишню силу і велич заводу, наша «оборонка» приречена до краху.



А військові льотчики тим часом масово звільняються. За останні два роки полишили штурвали 120 досвідчених пілотів і 40 збираються це зробити. Скільки їх залишиться літати на тих 100 аварійних літаках, що залишилися на озброєнні? І чи зможуть вони на поки що літаючих драбинах протистояти умовному ворогу? Утім, банановій республіці обіцяють продати кілька бортів за кошти від експорту робочої сили.

«Банана, однако»

А тепер погляньмо на інші джерела надходження коштів у невиробничій сфері. Шалені суми сплат від успадкування батьківського майна (хто не вступав у володіння ним, може й не знати), за придбання ліцензій, послуги нотаріусів і т. п. Справа поставлена саме так: аби тільки зідрати. А матеріальне виробництво нам зовсім не потрібне.



І хоч подібні сплачування були завжди, та не було так дорого і цинічно в умовах занепаду економіки, умисної байдужості до національних інтересів і потреб кожного громадянина зокрема. Так-так, умисній байдужості керманичів, як охарактеризував сучасний стан речей незалежний аналітик Олег Ясинський.

І так за всього нашого скочування до статусу бананової республіки, коли все йде за планом, продиктованим зовнішніми силами і підхопленим ретельними виконавцями, бананів наша земля все одно не родить. А виконавцям що! Головне - довести країну до статусу, про який сказав би мудрий чукча: «Банана, однако!».

Районна газета «Вісті Борзнянщини» №50 (9972) від 11 грудня 2021, Михайло Москаленко

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Теги: країна, Україна

Добавить в:
 
 


Центр Комплект