Сільський голова незаконно відписав землю своїй дружині

Андрій Кебро: "Йому можна, а мені ні?"

Андрію Кебру 32 роки. У нього пилорама. Крім того, обробляє 30 гектарів землі. Це паї — чотири з них належать родині, ще чотири орендує. Дружина — вчителька, працює у місцевій школі. У них двоє малюків — донька і синочок. Живуть у селі Погреби Прилуцького району, разом з батьками Андрія. Замість того, щоб виїздити до Києва чи в Прилуки (так усі роблять!), надумали побудуватися в Погребах. З батьками добре, та окремо, своєю сім'єю — ще краще. Вибрали ділянку, яка їм найбільше підходить, відклали грошей. Андрій Кебро звернувся до сільради із заявою: дайте землю під будівництво житлового будинку і господарських споруд.
Як ви думаєте, яку відповідь на своє прохання отримав підприємець Кебро, який і сам працює в селі, і дає роботу іншим? Правильно думаєте — йому землі не виділили.

«У Погребах не будували хат з 1994 року»

Андрій Кебро показує, де він хотів будуватися.
— Уже фундамент стояв би, — говорить, — якби нам дали можливість зводити житло у 2008 році.
Земельна ділянка, яку вони з дружиною вибрали, — у кінці вулиці і в кінці села (чи на початку?). Над трасою, якраз біля повороту на Погреби. Тут дві дороги утворюють майже прямий кут. До Києва звідси 101 кілометр, до Прилук — трохи більше 30-и.
— Ділянка — майже 35 соток. По вулиці є газ, електрика. Зручно побудуватися в такому місці. Погреби — село вимираюче, з часом можуть закрити школу, — продовжує Андрій Васильович. — Звідси зручно возити дітей у Прилуки. У нашому селі не будували нових, з нуля, хат з 1994 року.
Оцю ділянку, яку ми собі вибрали, забрав сільський голова. Записав на свою дружину. Я підозрюю, що для цього він навіть підробив документи. Земельна ділянка була виділена його дружині без рішення сесії сільради.
— Як це?
— А так. Я депутат сільської ради. І я не чув і не знав про виділення землі Наталії Чорнодід. Я за це не голосував. У нас 15 депутатів. З них ще вісім теж не чули і не знали про таке рішення. Вони не побоялися підтвердити це в Прилуцькій прокуратурі. І готові були свідчити в суді. Але до свідчень справа поки що не дійшла.
— Для чого сільському голові ділянка?
— Не знаю. Діти Чорнодіда, обоє, мешкають у Прилуках. А я б збудував житловий будинок.
Земля над дорогою. Так і проситься тут (або на сусідніх ділянках) заправка чи готельчик-ресторан. Знайдеться хтось заможний, купить земельку і побудує, що схоче. А добрі гроші заплатить власнику ділянки.

Дві версії одного рішення

У цій справі є ще одна «заковика». З лютого 2006 року та земельна ділянка над трасою уже належала родині Кебро. Вона була виділена Катерині Кебро, матері Андрія Васильовича, рішенням виконкому Погребівської сільради. Головою на той час був Володимир Хоменко (не плутати з губернатором області). Потім вибори. Хоменку для перемоги не вистачає чотири голоси. До влади приходить Микола Чорнодід. Невдовзі виявляється, що заява Катерини Кебро не так написана. У серпні 2006 року рішення сільського виконкому відміняється. Землю, на якій Кебро косили сіно, відбирають.
У Погребах не секрет, що між Миколою Чорнодідом і Катериною Кебро давня ворожнеча. Зазвичай, як ідеться про чоловіка і жінку, причини шукають романтичні. Тільки не цього разу! Чорнодід і Кебро розсварилися, коли ділили колгосп «Комінтерн». Голова і тепер вигукує: «Я їм ще пригадаю колгосп «Комінтерн» і котки закопані!» Вони йому пригадують якусь каністру з дорогим інсектицидом... І т.д.
Влітку 2008 року Андрій Кебро звертається до сільради з проханням виділити йому ту саму ділянку при в'їзді. Через два місяці сільський голова пояснює: це неможливо. Оскільки є рішення сесії сільради від 27 липня 2007 року. Згідно з яким ділянка уже належить його дружині.

Готуючи цей матеріал, я опитала всіх депутатів. Вісім, особливо жінки, стверджують: якби голова зачитав на сесії (будь-якій, 27 липня чи іншій) прізвище Чорнодід та ще й назвав ім'я дружини, вони б такого не пропустили. Усе село б знало. Чорнодід не місцевий, один на всю округу. Тож плутанини з однаковими прізвищами бути не може. Усі вісім і зараз готові засвідчити в суді і взагалі, де знадобиться, що ту заяву на сесії не зачитували. Ображаються: «Голова дурнів з нас робить». 85-річний фронтовик, комуніст Микола Нужа рубонув: «Андрія він об'єгорив, як схотів». Вчителька Тетяна Чебес стверджує, що на власні вуха чула, як голова кричав: «Андрію, та земля твоя не буде. Ми з тобою зустрінемось у суді».
Четверо депутатів говорять, що голова зачитував на сесії заяву дружини ще у 2007 році. Вони теж їздили у прокуратуру. Серед них і секретар сільради Зоя Правдивець. Зоя Василівна працює секретарем 22 роки. Показала документи, книгу протоколів, яку пише під час сесій від руки. У чорновому протоколі сесії за 27 липня питання про землю і перелік учасників взагалі відсутні. У чистовому — список на 39 осіб. Список не за алфавітом. Прізвище Чорнодід чомусь стоїть останнім, у самому низу. Видно, що Зою Василівну ситуація, яка склалася, не радує. Як можуть радувати конфлікти, постійні перевірки?
Депутат Галина Шевченко, також присутня на тій сесії, вибрала нейтральну позицію: «Не знаю».
Особисто я уважно, без поспіху, вислухала і тих, у кого зі слухом «погано», і тих, у кого добре. Більше віриться тим, що за Кебра. Тим часом сільські депутати перестали ходити на сесії. Сварка і смута.

«Ми будемо сіно косити там»

— Цим питанням уже займалися СБУ і Прилуцька прокуратура. Було судове засідання, — говорить сільський голова Погребів Микола Чорнодід. — 3 8 січня все триває.
— Чи виносилось на сесію питання про надання земельної ділянки вашій дружині?
— Виносилось. На сесії не розглядалось — моя дружина чи чия. Поступали заяви. В кінці кожної сесії я їх зачитую. Запитую в депутатів, як будемо голосувать. Сказали — списком. Проголосували за список.
—  Ви список озвучували?
— Так, я прочитав усі заяви. Я всі заяви зачитую. Є в нас рішення від 27 липня 2007 року, протокол засідання.
—  А як ви вважаєте, чому дев'ять депутатів з 15 переконані, що це було зроблено заднім числом?
— Я не можу стверджувати, що він їм заплатив. (Депутати обурено відкидають такий варіант. — Прим. ред.) Не знаю. Але ж є і депутати, які чули і підтверджують: було рішення.
—  А що зараз із ділянкою?
—  Вона передана у приватну власність Чорнодід Наталії Миколаївні.
— Це ваша дружина?
— Так. Є Державний акт на землю від 12 серпня 2009 року.
— Як ви збираєтесь використовувати цю ділянку?
—  За призначенням. Видана їй для ведення особистого селянського господарства. У нас є дві корови. І ми косимо там сіно. І будемо косити. Ділянка не для того, щоб продати.

— Ви, очевидно, повинні бути зацікавлені в тому, щоб село розвивалось. Уперше з 1994 року молода порядна родина захотіла побудуватись. І ви перейшли їм дорогу, так виходить?
—  Андрію Васильовичу ділянка потрібна не для будівництва.  Є інформація, що для перепродажу. Можливо, киянам під газову заправку.
— Тепер ви можете особисто перепродати під заправку.
— Я цього не хочу.
— Чому ви відкрито пішли на конфлікт? Адже знали, що Кебро хоче цю ділянку і давно?
Голова завів мову про колгосп «Комінтерн», і як ділили його майно, і хто чим заволодів.
Кажу таке:
—  Чому ви не можете примиритися, двоє розумних людей? У Погребах і навколо них стільки вільної землі, покинутих ділянок. Чи є вихід, компромісне рішення?
— Йому треба змиритися з тим, що він був на засіданні тої сесії, усе чув і знав. Як я тепер можу уступить? Що про мене люди подумають? Значить, я незаконно?..   Я поставлю під сумнів підписи своїх прихильників?
—  На ту ділянку  ще хтось претендував? Крім вас двох?
—  Ніхто.
—  Чисто по-людськи вам не жаль Андрія Кебра?
—  А чого мені повинно бути його жаль? У нього двоє дітей, у мене теж двоє дітей.

Назустріч виборам?

Колишнього голову Володимира Хоменка (знову попереджаю, не плутайте з губернатором) застала вдома.
— Володимире Миколайовичу, незабаром знову вибори до місцевих рад. Будете балотуватись?
— Буду.
—  Так, може, все це ваша інтрига? «Спалити» голову, щоб легше було повернутись?
—  Ні. Ще під час виборів стався інцидент — їздили по хатах, до стареньких, а повернулися п'яні, і бюлетені були витягнуті зі скриньки. Мені казали: подай до суду, оскаржуй результати  виборів. Різниця в чотири голоси...Я не погодився. Відступився. У мене діти малі.
Добре пам'ятаю, як у 2006 році до мене прийшли Іван Шевчук і Катерина Кебро. Іван сказав: «Я свою ділянку віддаю Кебро Катерині». Один відмовився — інша забрала. Щось не так з заявою? Можна було запросити жінку і переписати заяву правильно. Але — конфлікт між ними. Я ніколи не відміняв рішень своїх попередників. Не думаю, що це добрий вчинок. Що, в селі землі мало? У кожного майже по два гектари. Але Чорнодід любить судитися.

Правда відкриється у суді?

Андрій Кебро сподівається знайти правду в суді. Усі інші інстанції він уже пройшов. Найцікавіша відповідь надійшла з райдержадміністрації: «У ході розгляду листа встановлено, що станом на 08.09.2008 року рішення Погребівської сільради про передачу у власність земельної ділянки громадянці Чорнодід Н.М. не приймалось. А.В. Стукалова». Микола Чорнодід стверджує, що у 2008 році його дружина уже платила земельний податок за ту ділянку.
Питаю Андрія Кебра:
— У 2006 році ви дізналися,  що земля  вже  не ваша. Лише через два роки подали  заяву  на  сесію. Чому два роки не подавали, а потім подали?
— Дізнався про особисту зацікавленість голови.  Мені сказали з фірми «Азимут» (виготовляють технічну документацію), що він там ходив і щось міряв. Я спитав: а чия ж то ділянка? Кому міряють?! Розповіли. Мене аж колотнуло! Так ось у чому справа! Виходить, йому можна, а мені — ні?

Ольга Макуха, тижневик «Вісник Ч» №49 (1229)

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Додати в: