• Брухт ДальнобойСервис
Мобильная версия сайта Главная страница » Новости » Город и регион » Поліська Швейцарія (подорожній репортаж)


Радио

Поліська Швейцарія (подорожній репортаж)

 

Запрошення на екскурсію отримав несподівано. Тато запропонував супроводжувати його і членів туристсько-краєзнавчого гуртка в одноденному маршруті Короп – Рихли – Радичів.

Скажу кілька слів про організаторів цієї поїздки. Мій батько Пономарчук Сергій Анатолійович є ініціатором створення туристсько-краєзнавчої молодіжної організації на Коропщині. Нині очолив і новостворений Коропський осередок Чернігівської обласної федерації спортивного туризму. А започаткував перший туристичний гурток у Карильській школі, де працював учителем історії. У ній вже давно виховують справжніх туристів. Важко переоцінити цю ініціативу. Вона збирає та знайомить молодь з історією рідної землі, з природою, заохочує молодих до активного відпочинку, діяльності. Щоразу після такої поїздки з’являється безліч планів і проектів.

Виїхали рано-вранці. День мав бути погожим. Зійшло сонце й торкнуло сонним промінцем землю. Жовтувато-зелене листя дерев, прозоре повітря, блакитно-сіре небо – усе вигравало яскравими осінніми кольорами.


Вид на Пузиреву гору

Виїхавши за межі Коропа, ми зупинилися біля джерела, щоб попити чистої джерельної води і взяти з собою в дорогу. Кажуть, що вода в цій криниці – цілюща. Тому й облаштували це місце, щоб зупинялися подорожні. Здається, що криниця хоче привітати кожного, хто добирається з далекої чи близької дороги. Стоїть удень і вночі, очікує в негоду і в погожий день, аби пригостити смачною студеною водою. І не втомлюється ділитися скарбом із цілим світом.

Наш автобус їхав не надто швидко, минали село за селом, кілометр за кілометром, а батько озвучував дивовижі наступної зупинки: це мав бути монастир у селі Рихли.



Звичайнісіньке на вигляд село, та за цим скромним ландшафтом насправді прихована багатовікова історія. Вже наприкінці XVI ст. у цій лісовій пустелі стояла дерев’яна церква, і згодом саме біля неї з’явилася чудотворна ікона святителя Миколи, послана Богом, щоб зміцнити віру народу.



У такий спосіб святитель указував закласти на цьому місці каплицю. Що й було зроблено. Колись Рихлівський монастир був справжньою перлиною Сіверського краю, його було видно здалеку, а дзвони було чути на багато кілометрів навколо. Був тут і печерний комплекс.

Слухаючи розповідь Сергія Анатолійовича, ми опинилися на території Рихлівського монастиря. Сьогодні від колишньої слави обителі залишилися руїни гостинного двору, келій і монастирських стін. Свято-Миколаївський храм було відроджено у 2004 р. Зараз він перебуває у складі Ніжинської єпархії УПЦ.


Люди залюбки відвідують ці святі місця. Старезні дуби, липи, клени, глибочезні яри… Велична картина природи! Здається, тут і дихається легше, на повні груди. А душа забуває про життєві турботи. І кольори, і звуки, і почуття – усе з’єдналося в дужі лісові чари. Хотілося злитися з ними і самому стати частинкою цього світу! Ми зупинилися біля старого дуба. Величезне дупло дерева могло б стати прихистком відразу для кількох людей. І нагадав цей велет про вічність, змушуючи забути про негаразди, дріб’язковість земного існування. Погодьтеся: вміли ченці вибрати місце, де і дихається, і думається по-особливому.



Далі дорога привела нас до Мезинського національного природного парку – своєрідного музею природи просто неба. Це унікальна галерея мальовничої краси деснянської заплави. Територія парку була витоком людства, що підтверджує знайдена тут палеолітична стоянка (її вік близько 20 тис. р. до н.е.). Немов декорації з минулого, нагадують про це і пам’ятки архітектури, що неперевершено гармоніюють з живописними краєвидами, тому відпочинок тут по-особливому приємний та захопливий. Цю місцевість називають «українською Швейцарією», бо ландшафт нагадує про альпійську красу.

Ми їдемо далі в пошуках Пузиревої гори (названа іменем гончара Пузиря, який тут мав майстерню).

Це – найкращий оглядовий майданчик на заплаву Десни та унікальне озеро Підкова щастя. А ось і стежка на Пузиреву гору. Ми у захваті!.. Така краса, словами не описати! Навіть восени. Хоча пора року для екскурсії в цих місцях – це важливо. Тому що до осені, та ще й у посушливий рік, заплавні озера у більшості своїй зникають. Підкову щастя ми побачили лише частково. Але на настрій це ніяк не вплинуло: хотілося літати і співати. Незабутні враження! Спускалися з гори піднесені та щасливі.

Уздовж Десни можна гуляти цілий день – підніматися на кручі, милуватися краєвидами, просто насолоджуватися неперевершеною атмосферою. Можна навіть дійти до села Деснянського і далі – до Мезина. У Деснянському є колишня дача екс-президента Леоніда Кучми. Звісно, це приватна територія, мабуть, туди не можна просто так потрапити, але краєвид з тієї кручі – це щось неймовірне, повірте. З тої гори – такі мальовничі красоти й річкові петлі! Ніде ви не побачите такої гарної Десни.

Іще в Радичеві є оздоровчий пансіонат «Десна». А коли перейдете через дорогу, праворуч від нього, то ніби в Карпатах опинитеся. Таке враження створює горбистий пейзаж. Ми були захоплені красою місцевих ландшафтів.

Радичівський пансіонат «Десна» – гордість місцевих жителів, частина з яких має там роботу. Збудував заклад місцевий бізнесмен-адвентист. Хоча відпочивати там можуть люди будь-якої релігійної конфесії, і навіть атеїсти. Головне – не боятися вегетаріанського харчування, яке там пропонується. Усі необхідні продукти пансіонат вирощує самостійно, чим забезпечує їх екологічну чистоту. Його територія – це «міні-Межигір’я» із сучасним ландшафтним дизайном і одна з окрас Радичева. Неподалік пансіонату знаходиться найбільше заплавне озеро Десни – Хотинь. Кажуть, під час весняного розливу ним можна милуватися і з Пузиревої гори. Але вразило нас інше. Висота круч, на яких ми побували, дозволила побачити деснянську заплаву з висоти пташиного польоту.

Наступними пунктами нашої мандрівки були села Розльоти і Вишеньки. У парку на цьому відрізку пропонується пішохідний маршрут. Він приведе до палацу фельдмаршала Румянцева-Задунайського, збудованого у Вишеньках у романтичному стилі з нагоди приїзду в Україну імператриці Катерини ІІ. На жаль, ця пам’ятка руйнується, і біля неї вже є табличка з попередженням не стояти під стінами, щоб, бува, на голову не впала цеглина. Прикро, звичайно, бо палац архітектурно дуже оригінальний. Найкращий вид тут – з берега Десни, яка протікає в цьому місці з якимось невластивим їй спокоєм. Умиротворені мудрістю великої ріки, повертаємося додому.

Мезинський природний парк – це місцина, де варто побувати. Емоції та враження залишаться в пам’яті кожного, хто мав можливість споглядати цю красу!

«Чернігівщина» №45 (863) від 11 листопада 2021, Роман Пономарчук

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Теги: туризм, пам’ятки, Коропщина, Рихлі, Мезинський, парк, Пономарчук

Добавить в:
 
 


Центр Комплект