Брикети з тютюнової фабрики пахнуть цигарками «Прилуки»
Село Вільшана, що на Ічнянщині, ніколи не було з газом. Жителі пригадують: років 10-15 тому газ вели, але не довели. Гроші назад роздали. Так і залишилось: топили дровами, заздрили сусідній газифікованій Гмирянці.
На сьогодні в колишньому Ічнянському районі з 54 населених пунктів газифіковано лише 10.
— За зиму десь вісім складометрів йде. А в сарай вміщається 18-20. Наперед запасаємся, — відчиняє невеликий дров’яний сарайчик 55-річний Анатолій Юрченко. — Це на розпал спеціально понаколював тоненьких.
— Минулого року дров’яник забитий був повністю. Оце що залишилось. Ще отам в нежилій хаті трохи є.
І на розпал брикет купували років три тому, — бере брусочок зі складених в кутку дров’яника. — Возили з Прилуцької тютюнової фабрики, з відходів їхнього виробництва.
У брикетах можна роздивитися цигарковий папір, фільтри і ще якусь страмбовану гамузу.
Пахне цигарками «Прилуки».
— Гривень 500 за тонну коштував. Топимо ним рідко. У нас парове опалення, котел. Як великі морози — відро засипав і до ранку температуру держить.
Але після цього брикету попелу багато залишається.
Дрова купуємо метровкою. Як взяти в лісництві машину метрових колод за п’ять тисяч і самому попиляти, поколоти, то вийде дві машини. Але в лісників теж буває або дорого, або немає — всім же не настачиш.
Взагалі ціна на дрова від породи залежить. Сосну й за чотири тисячі продають.
— Найкраще дуб, — підказує дружина Ольга. — Одна жіночка сама живе, бере дуб або берест. Шість тисяч за машину. Привозять вже готові, рубані висипають.
Як не пінитися, то дров повно. Диких заростей хватає. Тут же кругом «ліс» був — нежила хата поряд зовсім заросла. Я повирубував, повипилював бензопилою. Фруктові дерева, чорноклен, берест. Люди ще й дякували, що розчистив.
Ось мій помічник, — обіймає за плечі восьмирічного внука Ярослава, який прибіг зі школи. — Навіть пиляти допомагає.
А це будівлю на роботі розбирали, — показує на складені дошки. Лежать на «чорний» день.
— Дощ ллє, дрова не зіпсуються?
— Якщо є в дров’янику на розпал, то не страшно. Бо сухі дрова вжух — і нема. А так: сухими напалиш, тоді кладеш такі, що й з-під снігу, і вони жар тримають, — пояснює Ольга. — Головне, щоб вода в трубах не холола. От ми до 24.00 топимо, тоді хазяїн встає вночі і підкидає брикети. Ми думали, буде цигарками вонять, — ні. А вранці жар трохи розгребеш, бо там ці спресовані сигаретки. Тепло тримає прекрасно.
І наново розпалюєш, навіть при мінус 25 труби не холодні.
А якщо б тільки дрова, то в мороз щогодини підкидати треба.
Тим часом оберемок дров якраз несе до хати 38-річний Василь Смоклій, директор Вільшанського Будинку культури .
— Я ще молодий, хіба я не придумаю де дров взяти? — сміється Смолкій. — А возять нам підприємці: шість тисяч—дуб, п’ять-чотири — сосна, береза. Дві з половиною-три машини дров йде в мене за зиму. Смотря яка зима.
— Шкодуєте, що село не газифіковане?
— Ніхто тут не шкодує, бо на газ ціни високі. Багато знайомих в Ічні, навпаки, переходять на дров’яні котли.
— А готувати?
— На електриці. В мене індекційна електроплитка. Вона бистріша за газову і дешевше обходиться.
«ВісникЧ» №42 (1849) від 21 жовтня 2021, Олена Гобанова
Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш
Telegram.