Брикети з тютюнової фабрики пахнуть цигарками «Прилуки»

 

Село Вільшана, що на Ічнянщині, ніколи не було з газом. Жителі пригадують: років 10-15 тому газ вели, але не довели. Гроші назад роздали. Так і залишилось: топили дровами, заздрили сусідній газифікованій Гмирянці.



На сьогодні в колишньому Ічнянському районі з 54 населених пунктів газифіковано лише 10.

— За зиму десь вісім складометрів йде. А в сарай вміщається 18-20. Наперед запасаємся, — відчиняє невеликий дров’яний сарайчик 55-річний Анатолій Юрченко. — Це на розпал спеціально понаколював тоненьких.

— Минулого року дров’яник забитий був повністю. Оце що залишилось. Ще отам в нежилій хаті трохи є.

І на розпал брикет купували років три тому, — бере брусочок зі складених в кутку дров’яника. — Возили з Прилуцької тютюнової фабрики, з відходів їхнього виробництва.

У брикетах можна роздивитися цигарковий папір, фільтри і ще якусь страмбовану гамузу.

Пахне цигарками «Прилуки».



— Гривень 500 за тонну коштував. Топимо ним рідко. У нас парове опалення, котел. Як великі морози — відро засипав і до ранку температуру держить.

Але після цього брикету попелу багато залишається.

Дрова купуємо метровкою. Як взяти в лісництві машину метрових колод за п’ять тисяч і самому попиляти, поколоти, то вийде дві машини. Але в лісників теж буває або дорого, або немає — всім же не настачиш.

Взагалі ціна на дрова від породи залежить. Сосну й за чотири тисячі продають.

— Найкраще дуб, — підказує дружина Ольга. — Одна жіночка сама живе, бере дуб або берест. Шість тисяч за машину. Привозять вже готові, рубані висипають.

— І на роботі дров можу купити. Працюю в ПП «Каштан». Машина колених дров у нас стоїть п’ять тисяч. Самі їх і колемо. А потім в рахунок зарплати, якщо хочеш, видають. Але для мене — це крайній випадок, коли зовсім не буде чим топити.

Як не пінитися, то дров повно. Диких заростей хватає. Тут же кругом «ліс» був — нежила хата поряд зовсім заросла. Я повирубував, повипилював бензопилою. Фруктові дерева, чорноклен, берест. Люди ще й дякували, що розчистив.

Ось мій помічник, — обіймає за плечі восьмирічного внука Ярослава, який прибіг зі школи. — Навіть пиляти допомагає.

А це будівлю на роботі розбирали, — показує на складені дошки. Лежать на «чорний» день.

— Дощ ллє, дрова не зіпсуються?

— Якщо є в дров’янику на розпал, то не страшно. Бо сухі дрова вжух — і нема. А так: сухими напалиш, тоді кладеш такі, що й з-під снігу, і вони жар тримають, — пояснює Ольга. — Головне, щоб вода в трубах не холола. От ми до 24.00 топимо, тоді хазяїн встає вночі і підкидає брикети. Ми думали, буде цигарками вонять, — ні. А вранці жар трохи розгребеш, бо там ці спресовані сигаретки. Тепло тримає прекрасно.

І наново розпалюєш, навіть при мінус 25 труби не холодні.

А якщо б тільки дрова, то в мороз щогодини підкидати треба.

Тим часом оберемок дров якраз несе до хати 38-річний Василь Смоклій, директор Вільшанського Будинку культури .

— Я ще молодий, хіба я не придумаю де дров взяти? — сміється Смолкій. — А возять нам підприємці: шість тисяч—дуб, п’ять-чотири — сосна, береза. Дві з половиною-три машини дров йде в мене за зиму. Смотря яка зима.

— Шкодуєте, що село не газифіковане?

— Ніхто тут не шкодує, бо на газ ціни високі. Багато знайомих в Ічні, навпаки, переходять на дров’яні котли.

— А готувати?

— На електриці. В мене індекційна електроплитка. Вона бистріша за газову і дешевше обходиться.

«ВісникЧ» №42 (1849) від 21 жовтня 2021, Олена Гобанова

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.