• Брухт ДальнобойСервис


Найбільша купа дров

 

Найбільша купа дров — у Гмирянці на Ічнянщині у 55-річного Михайла Пуся.



Дров’яна гора височить навпроти будинку, де живе Михайло, обіч центральної м вулиці села. Як придивитися, у то й не гора зовсім. Дрова складені по колу, скиртою.

— Хоч не напишіть же, що і накрав, — застерігає Михайло,  відчиняючи загородку пустого двору. — Тут і мої, і батькові. Він запасався, підвозив по-троху.

Батько рік як помер, а навесні я його хату продав. Дрова з його двору сюди перевіз. І тут моїх трохи було. Не продаю, це все на власні потреби, — попереджає чоловік. — Газ є, а топимо дровами. У мене мінімальна пенсія по інвалідності, і в жінки зарплата медсестри — мінімалка. А 300 кубів газу на місяць йде мінімум.

Тут все попиляне, дещо дорубати ще треба. Вже звідси дрова беремо на розпал, — оглядає величезний стос дров Пусь.

— Така купа, і не прикрита. Відсиріють же.

— Так то тільки зверху. Спробуй її накрити...

А взимку спіднизу беремо.

— Не рухне все?

— Ні, вони ж не прямо складені. Клав поліна колом, щоб боки не завалювалися. Отак з одного кутка, маленьке коло і так пішов, пішов. Тут я не знаю вже, скільки кіл. Ставав на нижчий шар, щоб вище покласти. З батькового подвір’я возив трактором з причепом. Десять ходок, як мінімум.

— Надовго вам цих дров вистачить?

— Хтозна, від зими залежить. За три роки не погниє. Тут, в основному, берест. Батько щось купляв, щось сам підпилював. І груша є, і клен — колись біля розваленої ферми ріс, пиляли. Він пиляв, я колов. Батьку в першу чергу заготовляли, ми ж газом ще топили. А це І тільки другий рік дровами почали, як подорожчав газ.

У мене в хаті настінний газовий котел «Хабітат-2». Як вели газ, 16 років тому, я старий дров’яний котел викинув, а новий зразу встановив. Разом з газовим. Розраховував, що газу рано чи пізно не буде. З мене сміялися: «На хрін ти його ставиш?» А я їм: «Почекайте, ще газ по 10 гривень буде». І«Та що ти видумуєш!» Тоді ж [газ дешевше стоїв. А тепер' як прийшлося, ті, що сміялися, і самі трухляки збирають.

А ще Михайло Пусь більшу половину городу, що біля хати, засадив сосною. Дерева вже «підліткового віку», виросли метрів зо три-чотири у висоту.

— Навіщо вам сосни? На Новий рік продаватимете?

— Я їх не вирубую. Скоро мені вісім соток городу ось так вистачить, — відміряє долонею десь на рівні лоба. — Через десять років діти город порати не приїдуть. Бур’янами заростатиме. А в мене сосни ростимуть. Спробував колючки на розпал, горять добре, — ділиться досвідом. — Вже сусід приходив, гріб у мене хвою, грубу розпалювати. Я ними вже три біг-беги (великі мішки) набив.

Вже й гриби сосняки (маслюки) тут є, хоч я не сіяв. А корови, кури, гуси — вони мені й на хрін не треба. Людина має жити, а не оцим всім займатися. Ну, порося, правда, є. Ось і груба, щоб їсти йому варити, — киває на цегляну грубку в лісочку. Поряд мангал. Між сосен дружина Михайла таки насадила де-не-де кабачків. — Раніше і пай сам обробляв, а як здоров’я не стало...

— А чому не яблуні?

— Яблунь насадив від краю, 30 дерев. І груші коло хати є.

Джерело: газета "ВісникЧ" №39 (1846) від 30 вересня 2021, Олена Гобанова

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Теги: дрова, Пусь, Ічнянщина

Добавить в:
 
 


Центр Комплект