• Брухт ДальнобойСервис


Особливий період

Певно, у кожної людини, яка народилася і виростала в селі у період Союзу, а тим більше у тих, хто працював у колгоспах та радгоспах, є незабутня пам’ять про жнива. І якщо люди міста якось особливо і не звертали ні раніше, ні тепер увагу на те, що ця важлива пора взагалі існує, для селян жнива завжди були особливим періодом літа, особливим періодом життя.

У ці дні на полях агрофірм гуркотять просто лайнери! У їхніх кабінах працюють кондиціонери, а сучасні комбайнери – «на ти» з електронікою… І, якщо сприяє погода, обмолотити сотні гектарів для тих лайнерів – роботи на кілька днів! Отож сказати сьогодні, що село жнивує, вже якось і не так. Адже у цьому процесі задіяні одиниці, часто навіть з інших сіл. Про ті часи, коли і старі і малі жнивували, залишилася тільки пам’ять. Я не збираюся робити оцінку, що було добре, а що не так, не хочу і порівнювати, просто – згадати.

Дуже часто поміж людьми мого віку та старшими заходить мова про те, як було добре тоді, коли все село жнивувало, коли все село буряки сапувало, а восени – чистило їх аж до білих мух, збирало картоплю. Було справді добре! І добре, як я думаю, не тому, що всім селянам та робота дуже подобалася, а тому, що хтось із нас тоді був дитиною, а хтось – молодим! А саме ці періоди в людському житті найкращі. Енергія струменить! Ще ніхто не думає про зрілість, старість. Попереду все життя, і воно має бути обов’язково довгим та щасливим! Нам обіцяли світле комуністичне майбутнє. Ми вірили у цей міф і від того тільки додавалося запалу! А коли людина йде до якоїсь мети, коли вона впевнена, що її дії правильні, це вже запорука успіху.

У якому ж віці сільські діти починали відчувати смак жнив? Можливо, хтось і раніше. Пригадую, що у час, коли наливався колос, дітей років 10-12 залучали зрізати колоски. Не забули, що це за процес і у чім його суть? Коли насіннєвий матеріал пшениці був неякісно очищений від домішок інших культур, поміж пшеницею вони проростали. Ці «чужі» колоски треба було зрізати по полях. Всі сільські діти знали цю роботу, бо нам «на неї загадували», тобто агроном чи бригадир казав батькам, щоб нас вирядили на колоски. Частіше всього поле було десь далеко від села. Так класно дитячою компанією прокататися на відкритому кузові якоїсь вантажівки аж до самого поля! Агроном розставляв нас на початку поля метрів за 3-4 одне від одного. Перед нами стояло завдання: ножицями зрізати колоски «не пшениці». Було весело, хоч і водянки на пальцях ножицями натиралися, хоч і ноги гули. Ми, сільські діти, у той час влітку здебільшого доношували шкільне взуття. На когось воно було тісне та муляло, у когось скривилося. Дівчатка тоді ходили лиш у платтячках чи спідничках, отож голі литки сколювали бур’янами. Особливо дошкуляло, коли вранці заходили у росу. Мокрі пелени платтячок прилипали до обколених ніг, потім висихали на пекучому сонці. Шкіра щеміла. Та ніхто не скаржився. Всі старалися. У кінці поля стояла діжка з водою – такою смачною, бо дуже хотілося пити! Бувало, що дітям, як і дорослим, вивозили в поле обід. Смак його все життя не забувається… І якщо хтось із нас, дітлашні, чомусь не потрапив «на колоски», заздрив тому, хто працював.


Жнива 1986-го на току в Новоселівці.

Зліва направо на той час школярки Наталя Петрова, Світлана Самострол, Лариса Приймак, Лариса Губар, Лариса Давиденко


А в підлітків завдання було ще важливіше – вони готували тік до жнив. Цю процедуру теж знають тільки ті, хто жив у ті часи… Критих токів, ще й у 80-х минулого століття, було зовсім небагато. Підлітки і старші діти йшли на тік із сапками і висаповували спориш. Ця робота була справді виснажливою. Рукавичок для роботи тоді ніхто не мав. Отож за кілька годин роботи на дитячих долонях уже були пузирі. Та ніхто не скаржився. Засміяли б. Удома ввечері самостійно (батьки на те не зважали) встромляли долоньки у теплу солону воду. Так нам радили старші, які працювали поряд. До кінця жнив замість водянок були мозолі. Траплялося, що у розтовчені водянки потрапляла інфекція, і тоді такий трудяга з наривом випадав із строю. Але ж хотілося бути поміж усіма! Не кривлю душею – ще й як хотілося! Була умова (неофіційна) – хто не буде чистити тік, той не працюватиме далі! Отож, на водянки нав’язували ганчірки і старалися, щоб їх не дуже хтось бачив, бо далі чекали нас лопати! І працювати весь сезон на току таки хотілося. Уявляли себе дорослими і працювали з ними поряд.

На току працювали дівчата. А у хлопців-підлітків у колгоспі чи радгоспі роботи теж вистачало. Вони верхи на конях пасли корів чи телят, ішли помічниками до комбайнерів. Наш дитячий робочий день у жнива був довгим і насиченим. У «гарячі» дні працювали у дві зміни. Здебільшого дітей ставили у зміну після обіду, бо їм, як дорослим, не треба було увечері поратися, а вранці хотілося довше поспати… Хоча тільки хотілося. У жнива хто ж висипався, навіть із дітей?! Тільки той, хто не знав, що воно таке, ті жнива. Таких у своєму селі і не пам’ятаю. На току працювати було відповідально та разом із тим весело! Всі ми любили період обіду. На перше борщ чи юшка, на друге – картопля, каша чи макарони, ще і з котлетою чи шматком м’яса. Дома щодня ніхто такого не виготовляв, бо коли батьки наші йшли у жнива, вся робота по господарству лягала на матерів, які працювали на фермах чи у ланках, та на дітей, які теж працювали поряд із дорослими, та ще і порали вдома качок, пасли гусей і, обов’язково, відпасували чергу.


А ще підлітки масово ходили перевертати валки. Це тоді, коли зернові, скошені у валки, прибиті дощами, обростали бур’яном. Щоб підсохли на сонці, їх треба було вилами перевертати. Важко. Але ж треба. І ми, як і дорослі, це розуміли.

Жнива від свята Петра і Павла часто затягувалися, коли негода заважала, аж до вересня. Бувало, що комбайни зупинялися через дощ, а бувало, що не було чим їх заправити, чи вони ламалися. Різні жнива були. Школярами ми ще, звісно, не могли вникати у суть проблем. Нам подобалося почуватись дорослими і в жодному разі не плакатися, що важко. Бо кожен хотів бути підмогою батькам.

Тоді ще не було мобілок, Інтернету. Та і чорно-білий телевізор, навіть там, де він був, влітку майже не вмикали. Зате коли у клуб привозили кіно, та ще й індійське, яке починали «крутити» після 22-ї, село, здається, і спати не лягало. Бувало, що нас, підлітків, які відробили дорослу зміну, не пускали до залу, бо кіно до 16 років. І так було образливо та досадно – працювати ми виросли, а кіно дивитися треба з 16 повних років! Та частіше цих вимог дорослі таки не дотримувалися.

Серед живих лишилися одиниці тих хліборобів, хто жнивував від роси і до роси. Кондиціонером у комбайнах та тракторах їм служили зняті дверцята. Вони у своєму повоєнному дитинстві проходили набагато суворішу, ніж ми, їхні діти, школу жнив. Бо тоді, коли замість молотарки прийшов у село комбайн, комбайнер був першою людиною на селі!

А як приємно було, коли 1 вересня на шкільній лінійці керівники господарств говорили слова вдячності тим, хто не просто кілька днів працював, а трудився на жнивах чи на фермі все літо. Навіть подарунки дітям-передовикам вручали. На них із гордістю дивилися молодші і заздрили, хотіли бути схожими…

Коли чую тепер про те, що на селі немає роботи, мимохіть напрошується запитання: а до якої роботи на селі ми готові сьогодні? Чи пішов би хтось просто завтра проривати колгоспні буряки, чистити тік, а чи пустив би працювати на жнива своїх дітей-школярів, враховуючи, що ця робота оплачується трудоднями, а вже пізніше – копійками?

Наголошую ще раз, що я не намагаюся очорнити той час і не згадую його з ностальгією. Просто згадую – бо це було, це – частинка нашого життя, це – наша історія. І що сьогодні пшениця дає понад 50 центнерів із гектара, і що проводять господарства жнива за кілька днів і немає необхідності на них усім селом працювати, це теж – тільки факт. Кожна людина, в житті котрої хоч якоюсь мірою були жнива, сприймає його теж по-своєму.

Олександра Гостра, «Чернігівщина» №33 (851) від 19 серпня 2021

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Теги: Талалаївщина, Новоселівка, жнива, хлібороби, спогади, Гостра, Чернігівщина

Добавить в:
 
 


Центр Комплект