• Брухт ДальнобойСервис
Мобильная версия сайта Главная страница » Новости » Город и регион » Собача терапія: за роботою – чотирилапі «реабілітологи»


Талион

Собача терапія: за роботою – чотирилапі «реабілітологи»

 

У Чернігівському центрі реабілітації освоїли метод каністерапії.



Каністерапія – метод лікування та реабілітації людей з використанням спеціально підготовлених собак, що практикується у світі десь з другої половини 20 століття. Досить новий вид зоотерапії для України, що поширюється поки точково і часто – завдяки ентузіастам, які цей метод упроваджують. У Чернігові, зокрема, каністерапія з’явилася завдяки випадковості, місцевому любителеві собак та завдяки центру медико-соціальної реабілітації дітей-інвалідів "Відродження", де ризикнули спробувати нове. Почалося все 10 років тому, і, кажуть, досить добре працює.


ВСЕ ПОЧИНАЛОСЯ З НІКИ

Чернігівець Юрій Синиця – власник компанії з виробництва товарів для тварин та любитель собак породи кане-корсо. Коли на світ з’явився перший породистий приплід, одне новонароджене цуценя не дихало. Хвилин з 20 його реанімували, врешті-решт – відкачали, і Юрій вирішив залишити це везуче щеня собі. Назвав дівчинку Нікою.


Юрій Синиця

Вона була дивовижно доброю, слухняною, ходила за хазяїном, як хвостик, та найбільше вражало її ставлення до дітей. Воно було настільки дбайливим і терплячим, що навіть якщо дитина зробила собаці боляче – пальцем, скажімо, в око попала, тварина у відповідь ніколи не виявляла агресії, не злилась і не кусала. Хвостом помахає – ото й усе. Дуже любила дітей, і вони до Ніки линули з таким же почуттям.

«Одного разу наша компанія проводила захід у дитячому будинку, і я вирішив узяти туди Ніку. Вона там зірвала всю програму: окрім собаки, дітей уже ніщо не цікавило – вони гралися тільки з нею», – пригадує Юрій. А один хлопчик років шести до гурту не підходив – боявся. Тоді Юрій узяв хлопчика на руки, підніс до Ніки, той її погладив – і засміявся. Ніби перевернулося у дитині щось миттєво! «Після того випадку в мене з’явилась ідея піти у реабілітаційний центр "Відродження" й запропонувати собаку для каністерапії. Я знав, що цей заклад – достатньо прогресивний, спонсорується іноземцями й спеціалізується на допомозі дітям із розладами нервової системи: ДЦП, аутизмом, синдромом Дауна», – розповідає бізнесмен.

У центрі пропозиції спочатку злякалися, та минуло трохи часу – і Ніка підкорила і дорослих, і дітей. Півтора року Юрій особисто водив свою улюбленицю до реабілітаційного центру й допомагав на заняттях практичному психологу. Обоє вони відмічали в малечі покращення стану здоров’я – і це надихало. Собака – не тренажер, на якому треба змушувати займатися. До собаки дитина сама тягнеться, пояснює суть терапії підприємець. Їй пропонуєш зняти нашийник, застебнути поводок – і вона залюбки робить це багато разів, таким чином розробляючи, скажімо, хвору ручку.

«Ніколи не забуду, як 4-річний хлопчик на занятті вимовив "Ніка" – це було його перше у житті слово. Мама розплакалася. Думала, що її син уже ніколи не заговорить. Але тварині вдалося настільки розкрити дитину, що її першим словом стала кличка собаки, – пригадує Синиця. – Коли бачиш такі речі, розумієш, що все це недаремно і цим варто займатися».


Михайло Кулько

А раз результати є, треба систематизуватися, вирішив Юрій і долучив до справи кінолога. Михайло Кулько дуже любить собак і знаходить з ними спільну мову. Двічі на тиждень він з Нікою їздив у центр працювати з дітьми. І так тривало 4 роки, доки чотирилапа лікарка не пішла, як то кажуть, "на райдугу" (діткам сказали – захворіла). Але каністерапія у “Відродженні” тільки починалася.

РЕТРИВЕР ЧИ ТЕР’ЄР: ХТО ПІДХОДИТЬ ДІТЯМ?

Минуло кілька місяців, і кінолог Кулько приніс своєму шефові дитячі листи, адресовані улюбленій собаці. Діти писали: "Ніко, одужуй! Ми хочемо, щоб ти до нас повернулась! Нам без тебе погано"... Синиця вирішив продовжити справу: вибрати "правильне" цуценя і змалку виростити його каністерапевтом. Для цього прочитав багато спеціалізованої літератури, поспілкувався з закордонними спеціалістами – і врешті вибрав малого цуцика, який, на його думку, підходив ідеально.

Майбутню "лікарку" назвали Лілу, вона теж була породи кане-корсо. Тренуванням собаки за спеціальною системою займався сам хазяїн. До спілкування з дітьми він готував її так, щоб вона ні за яких обставин не проявила агресії й когось не вкусила. І ось 8-місячну Лілу повели на перше заняття.

“Мабуть, за професійними якостями Лілу вже перевершує попередницю, бо змалку навчена командам, рухам і вправам, які допомагають розвивати дитину, – робить висновок сьогодні, на 5-му році роботи Лілу, Синиця. – А у Ніки був просто дар любові до дітей”. І через неї пройшли сотні юних пацієнтів, що дозволило набути першого досвіду й рухатися далі.



Практичний психолог центру "Відродження", кандидат психологічних наук Антоніна Вдовиченко працює з Лілу вже 4 роки. Проводити заняття з каністерапії їй незмінно допомагає кінолог Михайло Кулько. Відбуваються вони двічі на тиждень по годині. Сеанси контактування двох групок дітей із собакою тривають по 20 хвилин з такою ж перервою для відпочинку тварини. У кожній групі – до 4 діток зі схожими порушеннями, і для кожної підбираються індивідуальні вправи. Курс лікування – три тижні, проте за потреби він повторюється через певні проміжки часу. Вік дітей – до 11 років, бо вважається, що каністерапія найефективніша на початкових стадіях розвитку захворювання.

Про лікування й реабілітацію дітей за допомогою собак Антоніна знає багато. Виявляється, не кожна тварина і навіть порода для такої справи підійде. Ось американська асоціація каністерапевтів вважає, що залучати можна будь-яку породу, аби лиш пес був добрим і комунікативним, а аналогічна організація в Європі дотримується правила, що до занять із дітьми можна допускати лише окремі неагресивні породи собак – лабрадорів, золотистих ретриверів. І кане-корсо, наприклад, у Європі кастинг не пройшла б: віднесена до агресивних порід, тому що це – бійцівський собака-охоронець.

Парадокс, але Лілу – просто ідеальна для виконання покладеної місії. Зі слів Антоніни, вона, попри грізний вигляд, – керована, передбачувана, добродушна, позитивна і спокійна. Завдяки своїм вихованню та якостям Лілу на "відмінно" пройшла тестування у європейських фахівців, які приїздили в Чернігів, і цим вразила закордонних гостей.

Велике значення в каністерапії, ділиться своїми спостереженнями психолог, має розмір тварини. Чим вона більша – тим краще сприймається дітьми. “На великого собаку вони дивляться з острахом та повагою і стараються завоювати його довіру”, – пояснює Вдовиченко.

З ПОВІДКОМ І ДЗВІНОЧКОМ

Оскільки в Україні спеціальних норм і вимог до лікування тваринами ще немає, у "Відродженні" працюють винятково за протоколом Всесвітньої організації з каністерапії та кінології. Використовують метод для дітей з ураженнями центральної нервової системи, аутизмом, різними формами ДЦП, затримкою мовленнєвого розвитку, синдромом Дауна, а також тих, хто дуже боїться собак. Для останніх навіть підвищують віковий ценз до 15 років.

Водять Лілу й у паліативне відділення центру, де перебувають діти з тяжкими генетичними захворюваннями. Вдовиченко каже, що під час контакту з собакою у цих невиліковно хворих пацієнтів підвищується витривалість, вони отримують позитивні емоції, а це безцінно.

Всі заняття з собакою починаються з ритуалу знайомства з твариною. Лілу лягає, діти сідають навколо неї, гладять, туляться, просять дати лапу. Потім по черзі розчісують її спеціальною щіткою, отримують інші навички догляду за собакою. Наступний етап – ігри та вправи. Діти ліплять спеціальні наклейки на нашийник, розвиваючи уважність і точність рухів, читають Лілу книжку. Собака – чудовий слухач, а діткам потрібна для мотивації. Для рухливих ігор є ціла купа різних аксесуарів – пулери, м’ячики тощо. З ними діти відпрацьовують навички крупної моторики руки.

“Нейропсихологи стверджують, що мова дитини – на кінчиках пальців. І тому ще позаторік я запропонувала Михайлу Олексійовичу включати не тільки кінологічні вправи, а й нейропсихологічні. Останні стимулюють міжпівкульну взаємодію, яка "включає" дитину в процес та розвиває увагу”, – говорить Антоніна Вдовиченко.

Одна з таких вправ – це ходіння по стрічці з повідком від собачого нашийника в одній руці й дзвіночком – в іншій. Дитина має провести собаку так, щоб дзвіночок не задзвенів. Задача не з простих, бо включає в себе багато психічних процесів.

“Найбільшою, на мій погляд, перевагою каністерапії є те, що ми вчимося взаємодіяти, ставити цілі й їх досягати”, – зауважує Антоніна.

Участь у заняттях може бути активною або пасивною – залежить від потреб пацієнта. Пасивна проходить у формі спостереження з безпечної відстані за грою з собакою. Коли дитина звикає, то переходить до активних дій. Результати каністерапії Вдовиченко фіксує особисто, за допомогою інших спеціалістів "Відродження”, які працюють із цими ж дітками, та батьків. Для кожної категорії вона розробила спеціальні анкети. В останніх радують такі відмітки, як "покращилася увага", "знизилась агресивність", "знизився загальний рівень тривожності", "подолано страх – дитина більше не боїться собаки", "дитина почала розмовляти або покращилась якість мовлення", "покращились координація та рівновага" тощо.

“Є у нас двійня з розладами аутистичного спектру: слабке мовлення, ехолалія (автоматичне повторення почутих слів чи фраз), тотальний острах собаки. Ми два роки пробивалися до цих діток, цілий рік на заняттях вони пасивно сиділи, спостерігали, звикали, і нарешті у нас пішло чудове зрушення – почалася комунікація”, – пригадує одну з яскравих історій Антоніна. У мовленні двійня, каже, дуже просунулася, позбулася фонетико-фономатичних порушень – давати команди собаці значно приємніше, аніж сидіти з логопедом. Ехолалії, на жаль, малюки не позбулись, але вже навчилися говорити від першої особи, а це – досягнення. Ще й перестали боятися собак на вулиці. “Зараз цим діткам по 7 років і вони підуть у перший клас”, – розповідає Вдовиченко.

КОРИСНО І ГІПЕРАКТИВНИМ, І МОВЧУНАМ

Ефективна собача терапія і щодо дітей з гіперактивністю. Під час сеансів каністерапії вони вчаться контролювати й регулювати свою поведінку, адже треба сидіти, чекати своєї черги на виконання вправ. А потім голосно дати команду собаці, щоб вона почула й зреагувала. І малеча старається – хоче отримати зворотний зв’язок.

Діти з синдромом Дауна, зауважує психолог, важко піддаються поведінковій корекції. Вони не завжди слухають і розуміють. Та коли за дорослими багато разів повторюють команди для собаки і включаються в цей процес, то їхня поведінка вирівнюється й вони починають робити те, що від них чекають.

Покращуються навички й у дітей зі спастичним тетрапарезом рук (це коли через підвищений тонус м’язів вони не розслабляються й не згинаються). Таким пацієнтам вкладають у руку м’ячик і просять кинути собаці, щоб вона його принесла. Від цього хвороба зовсім не зникне, але пальчики починають працювати. При подальшій роботі в дитини можуть відбутися суттєві позитивні зрушення.

Про дітей-мовчунів теж у “Відродженні” люблять розповідати.

“Михайло Олексійович часто згадує, як діти, які довго мовчали, раптом говорять "Лілу, поруч!", причому чітко вимовляючи всі літери, а потім удома, після занять: "Мамо, дай!", – розповідає психолог. – Я завжди прошу батьків таких діток розмовляти з ними, а не мигами чи мімікою спілкуватися”. Бо коли дитину в родині й так розуміють, у неї виникає "комплекс мовчуна". А з собакою цей номер не проходить. Вона чітко показує, що з нею треба говорити. Мовляв, даси команду – я її виконаю.

Каністерапія – це не окремий, а додатковий до всіх інших реабілітаційних послуг метод лікування дітей з патологіями, каже Вдовиченко. Від спілкування з собакою хвороби й відхилення повністю не зникають, метод – не панацея. Зате, як показує практика, у дітей підвищується реабілітаційний потенціал. Він у них різний, а це значить, що в майбутньому якість життя у когось точно покращиться.

Цікаво, що після каністерапії деякі батьки заради дитини заводять собак. Побачивши результати методу, хочуть їх поліпшувати вдома. На психолога це теж вплинуло, і вона, вже працюючи в центрі з собакою, придбала в родину песика. Чим не промовистий доказ позитивних результатів?



ПОТРІБНА ОСВІТА І МЕТОДИКИ

За словами Вдовиченко, "батьківщиною" каністерапії, як одного з напрямків реабілітації, є Велика Британія. Там після Другої світової війни лікар одного госпіталю помітив цікаву річ: після спілкування поранених, що страждали на посттравматичний стресовий розлад, із його йоркширським тер’єром, у хворих з’являлась позитивна динаміка й вони поступово виходили з тих важких станів.

У країнах Європи корисний метод поширився швидко і вже застосовується давно. Україна поки лиш освоює його, але у багатьох містах каністерапевти практикують, напрацьовують методики і досвід, і вже роки зо два, як вони створили свою асоціацію. Останньому сприяли й чернігівські ентузіасти.

“Каністерапія в нас уже є, але немає системи тестування собак. Бо якщо людина сама по собі вирішує стати каністерапевтом і думає, що його пес підходить, – один нещасний випадок може все перекреслити. Має бути система підготовки таких собак, тестування і допуск до роботи. Над її розробкою асоціація зараз і працює”, – пояснює Юрій Синиця.

Окрім навчених, сертифікованих тварин немає в Україні й власних дипломованих каністерапевтів. Підготовка таких спеціалістів – теж на порядку денному асоціації. Але зрушення є – так, цьогоріч уперше на курс підготовки каністерапевтів запросив усіх бажаючих Львівський національний університет ветеринарної медицини. Мінімальний термін підготовки каністерапевта – один рік, це обійдеться слухачеві у 8000 грн. Досить недорого, якщо врахувати, що вже через рік матимеш унікальну спеціальність. А минулого року вперше в Україні відбулися професійні курси з каністерапії 1-го рівня, які провели польські фахівці за міжнародними стандартами ЄС та з видачею відповідних сертифікатів на собак і дипломів про проходження навчання. Місію узяла на себе організація Stowarzyszenie Zwierzęta Ludziom, що є дійсним членом та представником IAHIAO (Міжнародна асоціація організацій взаємодії людини та тварини), автором та виконавцем багатьох міжнародних проєктів, зокрема, і з розробки Європейських стандартів каністерапії.

“Ми хочемо, що цей напрямок реабілітації поширився на всю Україну, тому що він реально приносить велику користь”, – упевнений Синиця. А веселі собаки-терапевти для цього точно знайдуться.

Джерело: УКРІНФОРМ, Наталія Потапчук

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Теги: Синиця, реабілітація, діти-інваліди, Відродження, каністерапія

Добавить в:
 
 


Центр Комплект