• Брухт ДальнобойСервис
Мобильная версия сайта Главная страница » Новости » Город и регион » У сильні морози безхатьків годують на вулиці, або Їжа – є, приміщення – немає


У сильні морози безхатьків годують на вулиці, або Їжа – є, приміщення – немає

Яка б не була погода чи як не склалися б обставини – у визначений час, упродовж п’яти років, дванадцять небайдужих на чолі зі Світланою Солдатовою поспішають годувати безхатьків та нужденних людей поблизу залізничного вокзалу в Чернігові. У невеличкому скверику, просто на вулиці, служителі Церкви Божої України розкладають дерев’яний стіл, розставляють ємкості з гарячими стравами, щоб нагодувати всіх, хто прийшов на благодійний обід. Навіть у -18 °C.



Благодійний проєкт

Цієї морозяної суботи зійшлося до пів сотні людей. Жінки – переважно літні. Вони дисципліновано стають у чергу з правого боку від стола з їжею. Чоловіки – і молоді, і зрілі, і старші, більшість працездатного віку. Їхня колона розташувалася зліва. Так заведено. Також тут діють правила поведінки – бути тверезими, не палити і не матюкатися.

Всі учасники дотримуються дистанції, санітарно-гігієнічних норм.



П’ять років тому, коли глибоко віруюча і небайдужа до чужого горя Світлана Солдатова розпочинала благодійний проєкт служіння бездомним і потребуючим «Нагодуй ближнього», починала з червоного борщу, нині – меню різноманітне. Перші страви обов’язково з м’ясом. На друге подають картоплю чи кашу з підливою, овочеве рагу.

– Сьогодні пригощатимемо гороховим супом, лінивими голубцями, бутербродами з ковбасою. До речі, наші підопічні їдять елітний хліб, про це дбає Торговий Дім «Рига хліб». Також чай з цукром, – розповідають волонтерки, вдягаючи одноразові рукавички. – На свята додаємо печиво, пряники і цукерки.

За незмінну кухарку проєкту – пенсіонерка Людмила Прокопенко, свекруха Світлани Солдатової. Безвідмовна й добра жінка упродовж усіх цих років, без відпусток, без будь-якої оплати, щосуботи готує їжу для бездом­них. Справа ця відповідальна і не з легких. Тільки супу чи борщу потрібно зварити три відра! Людмила Прокопенко зі своїми обов’язками справляється на відмінно!


Людмила Прокопенко та Світлана Солдатова

Продукти для приготування страв надають громадські організації, відгукуються окремі люди, та переважно все відбувається силами віруючих і церкви, яка співпрацює з Міжнародним благодійним фондом «Допомога сім’ям», його керівниця Світлана Солдатова. Варто зазначити, що на рахунку фонду – добрі справи – від небайдужості та турботи про людей з наркотичною й алкогольною залежністю, хворих на туберкульоз до людей з інвалідністю, малозабезпечених верств населення, безхатьків.

Спочатку їжу привозили звичайною маршруткою, упродовж останніх років – спеціалізованим транспортом, про це теж дбає церква. Світлана Солдатова там служить дияконом.

Увесь цей час благодійний проєкт всіляко підтримує пастор Церкви Божої України Сергій Кабенок.

Хто ці люди

Наближаюся до чоловіка, який навприсядки тримає пластикову тарілку з гороховим супом.

– Я – Віталій, – каже і підносить до рота ложку. – Мені 36-ть, маю другу групу інвалідності, здоров’я не дозволяє працювати. Приходжу сюди, щоб безкош­товно поїсти гарячого. Смач­ний супчик! Інколи, буває, пропускаю обіди, через хворобу. А так я завжди тут…

Пенсіонерка Анастасія у старенькій курточці, нахилившись над своєю тарілкою, сьорбає юшку, як і інші. Вона 47 років відпрацювала на будівництві. Каже, що штукатурила, фарбувала, мозаїку викладала.

– Я неподалік живу, після пожежі боюся вмикати газову плиту, тож гаряче можу тільки тут поїсти, – розповідає бабуся. – У мої юні роки на цьому місці діяв літній кінотеатр. Йшов «Тарзан», то ми з дерев фільм дивилися. А за фонтаном розміщувався майданчик для танців. Скверик – наповнений молоддю. Якби мені тоді сказали, що життя ось так поверне, не повірила б.



Чорнявий чоловік облизує ложку і доїдає кусень хліба. Це – 42-річний Олексій. Він працює на Привокзальному ринку вантажником.

– Мало платять, на все грошей не вистачає, добре, що є можливість підкріпитися безкоштовно, і душу зцілити молитвами, – серйозно відказує Олексій і направляється за добавкою.

Його колега – 35-річний Микола – розповів, що колись мав сім’ю, квартиру. Після смерті батьків опинився на вулиці. Вже п’ять років, як бездомний.

– То де ж ви ночуєте у такий мороз? – запитую.

– А де? На вокзалі.., – змахує рукою Микола.

40-річна Марина розповідає, чому вона приходить на благодійні обіди:

– Я – у боргах, як у шовках. Немає грошей навіть на хліб. Мої діти живуть у прийомній сім’ї. Зараз ніде не працюю, а була ж продавчинею, швачкою… Пішла оце на фабрику роботу шукати, та сказали – поки що немає нічого… Так і живу, якось викручуюсь. Сюди поїсти приходжу. Вже місяців зо три. Про безкоштовні обіди мені розповіли сусіди. Вони мене й привели. У них справи налагодилися, вже не ходять. А я ще…



Будівельник Вадим, який під час карантину лишився без роботи, тут вперше. Йому – 55 років. Каже, що не очікував на такий смачний обід.

– Дуже добре, що є люди, які все це готують і роздають безкоштовно… Я просто вражений.

– Мене звати Микола Михайлович, – посміхається червонощокий 62-річний чоловік. – У мене є житло, але немає газу, відключили через борг. Пенсію ще не отримую. Працював водієм маршрутки в Чернігові. Тридцять років.

– Професія водія нині затребувана, чого не влаштуєтеся працювати? – цікавлюся.

– Горілку полюбляю.., – не приховує ексводій.

А це – 55-річний Олександр, «Тигр». Волонтери розповідають, що це прізвисько прилипло до чоловіка після того, як він у костюмі тигра прийшов на площу святкувати День міста Чернігова. Потім у цьому ж костюмі з’являвся на благодійні частування.

– Я 22 роки відбував покарання, – Олександр ставить свою тарілку з лінивими голубцями на сніг. – Завдяки ось таким зібранням, богослужінням, я став на правильний шлях. На пам’ять вивчив Біблію. Яку вам главу прочитати?! Чого сьогодні тут? У мене є друзі-безхатьки, яких я дуже поважаю і завжди намагаюся їх підтримати. Чим можу.



Світлана Солдатова відзначає, порівняно з минулим роком безхатьків поменшало. Декого поселили до спеціалізованих центрів, дехто – знайшов роботу і зміг влаштувати власний побут. На благодійний обід цього разу, як уже зазначали, завітала пів сотня осіб, більша половина – не мають житла. Решта – пенсіонери і бідні.

Світлана знає кожного в обличчя, кого як звати, їхні історії:

– Чверть безхатьків самі винні, що довели себе до такого стану, усе через алкоголь. Але за цей час, скільки їх знаю, впевнилася, що третину з них все ж ошукали. Просто так трапилося.

Волонтерка каже, що серед усіх цих людей лише 25 відсотків – ледарі, але й вони змінюються. Під час обіду відбуваються богослужіння, спілкування на духов­ні теми.

«Ми б і поїли, і погрілися»

Сьогодні на обід прийшли тільки дорослі.

– Слава Богу, дітей немає, – зазначає Світлана Солдатова. – Раніше з’являлася жіночка з чотирма дітьми, одна дитина у неї зовсім маленька. Можливо, і сподіваюся, їхнє становище поліпшилося.

Коли тріщить мороз – довго на вулиці не протриматися. Хоч стрибай, хоч бігай. У таких умовах годувати людей команді небайдужих вочевидь непросто.



– У сильний мороз, як ось сьогодні, працювати вдвічі важче, – каже Світлана. – Так само й за іншої негоди. Слава Богу, за п’ять років під час годування ще жодного разу не було дощу. Хмари просто розходилися! А ось цьогорічні морози для наших відчайдушних дівчат і хлопців стали справжнім випробуванням. Мерзнуть руки, ноги… А як їсти на холоді цим людям? Насправді питання наявності пристосованого для годування людей приміщення постало як ніколи гостро. Ми розглянемо будь-які варіанти, які нам готові запропонувати місцева влада або суб’єкти господарювання. Приміщення потрібне всього на пару годин двічі на тиждень. Це могла б бути сусідня стара будівля залізничного вокзалу або, приміром, на ось цьому місці можна встановити намет чи вагончик з навісом…

– Якби для нас виділили спеціальне приміщення – було б чудово, – долучається 67-річна Світлана, яка приходить безкоштовно пообідати до скверу упродовж двох років. – Ми б і поїли, і трохи погрілися. Це було б зручно для всіх, і для тих, хто годує, і для тих, кого годують.

Після обіду і богослужіння люди доброї волі роздали бездомним верхній одяг, серед якого добротні дублянка й шуба, теплі шапки, шарфи, шкарпетки, а також чобітки. Ці речі, як і душевні слова, зігріють обездолених.

Лариса Галета, «Деснянка» №3 (842) від 21 січня 2021

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Теги: безхатькі, їжа, морози, Галета, Деснянка

Добавить в: