Чоловік задушив вівчарку голими руками

Юрій Пузіков у лікарні

У палаті хірургічного відділення Ніжинської районної лікарні мене зустрів середнього зросту чоловік. На руках кілька подряпин, замазаних зеленкою. Перебинтований палець. До лікарні його привезли у четвер увечері. Невже той самий, що голіруч упорався із здоровезною сторожовою вівчаркою? Оце козак!

Боролися на смерть

—  Було якраз три години. Молодша дочка Аня прийшла зі школи і кричить: «Тату, там нашу козу вовк їсть!» — розповідає сорокарічний Юрій Пузіков із села Велика Дорога Ніжинського району. — Я подумав, що то сусідський пес. Він часто у нас бігає.
Юрій Геннадійович побіг на город, куди показала дочка. Від хати до того місця, де все відбулося, метрів зі сто. Побачив, що здоровенна азіатська вівчарка справді насіла на їхню козу.
—  Я почав відганяти собаку, плескав у долоні. Вівчарка то відходила від кози, то підбігала знов. Потім пішла на мене. На вигляд була кілограмів   п'ятдесят,  —  згадує Юрій. — Пес не гарчав, не гавкав. Став і дивиться на мене. Знаю, що у таких випадках не можна тікати, не можна робити різких рухів.
Раптом вівчарка міцно ухватила чоловіка за ліву руку. Той не виривався, аби тварина не пошматувала на м'ясо.

— На шиї у собаки побачив нашийник і мотузок. Вільною правою рукою взявся за нашийник і почав його закручувати. Собака став вириватися, і ми впали на землю. Боролися.  Потім  я  зміг підвестися. Вівчарка схопила мене за праву руку. Лівою я дістав мотузок, що теліпався на нашийнику, і почав накидати петлі на морду тварини. Одна, друга. Пес почав вириватися, через це петлі все більше і більше затягувалися. Собака став на диби. На двох задніх він був мого зросту. Я відчував його дихання. Якось треба було зв'язати ноги. Битва була не на життя, а на смерть — або я, або він.
У думках Юрій перебрав вміст кишень. Зелена капронова нитка, якою мішки зав'язував, — не те. Нитка з ходової комбайна — підходить. Повалив собаку на землю. Однією рукою Юрій тримав мотузок, що затягував морду.
— Випустити його ніяк не можна було, бо це єдине, що давало мені перевагу, — розповідає чоловік. — Другою рукою якось стриножив його. Собака ще кілька разів перевернувся, а потім перестав пручатися. Коли я відпустив мотузок, він уже не дихав. Я підбіг до кози. На шиї у неї були рани.

— Коза вижила?
—  Та бекає, — усміхнувся Юрій Геннадійович. (У вівторок його дружина Алла сказала, що через добу коза здохла).
— Звідки знали, як поводитись із собакою? Чого не тікали?
—   Я  ж  телевізор  дивлюся. Звідти і знаю. Ніхто мене спеціально не вчив. Знав, що треба вижити.
— А ви знали на той момент, чий собака?
—  Ні. Пізніше виявилось — Полудин.
—  Миколи Полуди? Це ваш місцевий   мільйонер,   керівник сільгосппідприємства «Злагода»?
— Так. Мені сказали: «Збирай чеки за лікування».

«Це Полудина. Других таких у селі нема»

Коли все закінчилося, Пузікови стали думати, звідки міг взятися собака.
—  Прикидали, пригадували, а тоді надумали, що то, мабуть, Полудина вівчарка, других таких у селі нема. Їхній тракторний стан недалеко від нашого двору, метрів за вісімсот.
Микола Полуда — місцевий підприємець, мільйонер. Має квартири, дачі, власний аеродром, рахунки в банках.
—  Подзвонили у сільраду, а ті вже Полуді. Каже, що його собака у вольєрі. Не може він бігати по селу. Я ж поїхала подивитися, — каже Алла Пузікова. — Приїжджаю, а там охраннік. Питаю, а де ж ваш собака? А той каже — нема, одв'язався. Ну, тоді він у нас, зрозуміла я.
—  Чи справді це був собака Миколи Миколайовича?
—  Ну, може, не його власний. Ми ж не розбиралися. У нього ж багато усього.
Виявилось, що робітник вирішив почистити вольєр, у якому жила вівчарка. Собаку на мотузку прив'язав тут же до вольєра. Та він перегриз і побіг по селу.
—   Бригадир  ТОВ   «Злагода» одразу ж посадив мене у машину та повіз у лікарню, — сказав Юрій. — І жінка моя поїхала.

«Собака не мій»

Зателефонувала до Миколи Полуди.
— Собака не мій, а охоронця. Мої всі у вольєрах сидять, — сказав Микола Миколайович.— Пес мертву козу їв. Це ж треба додуматись — у собаки їжу однімать. Чоловік задушив безневинного собаку.
— Ви пропонували Юрію допомогу?
—  Чого б це пропонував? До чого тут я? — обурився Микола Полуда.
Алла Пузікова уточнила, що ні вона, ні її чоловік особисто з Миколою Миколайовичем не говорили.

Голова вівчарки на експертизі у Чернігові

У Ніжинській лікарні Юрія Пузікова приймав завідуючий травматологічним відділенням Дмитро Паляниця.
— Добре, що чоловік не виривався від собаки. Тому на руках лише колоті сліди від зубів, на правому лікті — садна. А могло бути набагато гірше. Тварина могла просто пошматувати Юрія, — сказав Дмитро Васильович. — Обробили рани пацієнту, наклали пов'язку. Чоловік намагався відмовитися від госпіталізації. Хазяйство, робота (Юрій Геннадійович працює оператором на Ніжинському жиркомбінаті), пояснював він. Та залишився. Разом з жінкою показували мені на фотоапараті собаку, який лежав у кущах. Вони спеціально його сфотографували про всяк випадок.
Лікує Пузікова хірург Віталій Карапута.
—   Зараз ми  робимо  Юрію профілактичне щеплення від сказу. Тому що невідомо, чи був собака скажений, — говорить Віталій Григорович. — Голову вівчарки відправили на експертизу у Чернігів, результатів треба чекати певний час. Але зволікати не можна. Адже сказ не лікується — це стовідсоткова смерть. Тому щеплення почали робити до результатів. Якщо виявиться, що собака був нормальним, то курс перервемо.
Зараз не потрібно, як колись, робити сорок уколів. Достатньо шести — на нульовий, третій, сьомий, чотирнадцятий, тридцятий і дев'яностий день після укусу.
У пацієнта рани від укусів обох кистей, передпліччя і третього (середнього) пальця кисті, якраз зуб попав. Але переломів нема.

Укусили – мийте милом

Якщо вас укусила чи подряпала тварина, то обов'язково промийте рани мильним розчином. Потім обробіть йодом. Після цього обов'язково потрібно звернутися до лікаря.
— Останній місяць із випадками укушення тваринами до нас звертаються ледь не через день. Навіть не знаємо, як це пояснити, — говорить Віталій Карапута. — За неповні дев'ять місяців цього року до лікарні звернулися 36 укушених, з них 26 саме собаками.

До речі:

Наприкінці минулого року у селі Максим Козелецького району 38-річний Олександр Савчинський задушив голими руками скажену вовчицю. Хижак напав на чоловіка, коли той пізно ввечері повертався додому.
Це сталося на одній із вулиць села. Після тривалої боротьби Олександра зі звіром переможцем вийшов чоловік. Савчинський задушив вовчицю, затиснувши її голову під рукою. Всього покусаного, з потрощеними руками, Олександра вранці відвезли до Козелецької райлікарні. Разом з лікуванням поранень Савчинському проводили ще й антирабічне лікування (проти сказу). Протисказові уколи кололи також 12-річному сину Савчинського, який ввечері обробляв батьку рани.
Зателефонувала Савчинському у вівторок.
— Рани вже загоїлись, але шрами залишились: на обличчі, руках, ногах. На лівій руці три пальці не згинаються, права — більш-менш нормально, — говорить Олександр.
— Вже працюєте?
— Роботу шукав улітку, але нічого не вийшло, графік не підходить. Там працювати треба по півдоби, а в мене ж діти. (У минулому році в Олександра померла дружина, він залишився з трьома дітьми: 16-річною Анею, 12-річним Олексієм та дворічною Вікою. — Авт.). Збираюсь переїхати в Чернігів, у материну хату. Оформляємо документи, щоб Олексія там у школу віддати, а Віку — в садочок. Може, тоді і з роботою щось вийде.
Зараз отримую на двох дітей допомогу 553 гривні. Старша дочка навчається в Куликівці, гроші отримує там.

Марина Забіян, Олена Гобанова, тижневик «Вісник Ч» №40 (1220)

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Додати в: